1 червня, в Україні і світі відзначається Міжнародний день захисту дітей

Щороку в перший день літа відзначається Міжнародний день захисту дітей. Сім'я і дитина - це споконвічні цінності, які сповідує український народ, будуючи свою державність та розвиваючи власну культуру.

День захисту дітей — це не просто веселе свято для самих діток, а й нагадування дорослим про необхідність захищати права дитини, щоб діти росли здоровими і щасливими, вчилися і займалися улюбленою справою.

Бажаємо миру і злагоди кожній дитині, кожній родині, усій Україні! Наснаги і мудрості батькам, педагогам, дорослим, серця яких сповнені любові до дітей.
До Дня захисту дітей в бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка оформлено книжкову виставку "Планета дитинства"

Історія свята

День захисту дітей бере свій початок з 1 червня 1925 року. Саме цього дня відбулося дві події, які і стали визначальними при виборі дати свята: в Женеві відбулася перша міжнародна конференція, під час якої обговорювалися проблеми дітей, а генконсул Китаю в Сан-Франциско зібрав у місті групу китайських дітей-сиріт і влаштував для них святкування Дуань-у Цзе - свято, яке символізує початок літа.

Офіційно Міжнародний день захисту дітей засновано в 1949 році. Саме тоді у Парижі відбулася спеціальна сесія Міжнародної демократичної федерації жінок, на якій і було ухвалено рішення заснувати міжнародний День захисту дітей. Це було зумовлено тим, що після Другої світової війни багато неповнолітніх по всьому світу залишилися сиротами, без даху над головою, їжі і з різними захворюваннями.

офіційним символом Міжнародного дня захисту дітей є спеціальний прапор. На зеленому тлі, що символізує гармонію і родючість, навколо Земної кулі зображено 5 фігурок людей. Ці фігурки символізують єдність усіх рас і народів, а зображення Землі - символ спільної домівки.

Захист прав дітей в Україні

У Генеральній прокуратурі України повідомляють, що постійно тримають на контролі ситуацію щодо захисту прав і свобод дітей. Так, у Донецькій, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській та Харківській областях із січня 2019 року розпочали реалізацію пілотного проекту "Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у скоєнні злочину". Зараз кожного третього підлітка, який вперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, залучають до процедур примирення з потерпілими.

"Всього протягом цього року завдяки активній позиції прокурорів до відновних форм відповідальності притягнуто майже півтисячі неповнолітніх. До суду скеровано 114 клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності або про застосування примусових заходів виховного характеру, 110 обвинувальних актів угод про примирення та про визнання винуватості, обґрунтовано закрито 150 кримінальних проваджень", – розповів речник ГПУ Андрій Лисенко.

Бережіть своє здоров'я та оточуючих

Всесвітній день без тютюну, заснований ВООЗ, відзначається щорічно 31 травня.

 Пропонуємо для перегляду корисну підбірку відео про шкідливість куріння   :

https://www.youtube.com/watch?v=ohZtXcz_LYk

https://www.youtube.com/watch?v=TTw-p8oiNV4

https://www.youtube.com/watch?v=p5zhtsnTPbE

https://www.youtube.com/watch?v=lcZqs3ztcCA

https://www.youtube.com/watch?v=IhYzJcgMHQc

День слов'янської писемності й культури. Це свято відзначається щорічно 24 травня, саме в день вшанування пам'яті святих рівноапостольних Кирила й Мефодія, що заклали основу слов'янської писемності. Праці цих великих просвітителів стали спільним надбанням усіх слов'ян. 

При бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка працює гурток "Юні екскурсоводи ",
члени якого прийняли участь у конференції до Дня слов’янської писемності й культури з своїми роботами :

Тож надаємо слово нашим екскурсоводам :

Дикань Софія, учениця 9-Б класу,

Краматорської ЗОШ №18

Керівник: Мірошниченко Л., керівник гуртка

Донецького обласного центру туризму

 та краєзнавства учнівської молоді

О, ні! Вкраїна не загине!

Коли народний океан

Співа, неначе той орган,

Є сила в нім — душа єдина.

(«Донецькі сонети», 1898)

Актуальність досліджуваної теми: полягає в необхідності докладного аналізу лірики збірки «Донецькі сонети» Миколи Чернявського, визначення на цій основі її жанрових особливостей, поетики, індивідуального стилю, співвідношення з історично сформованими літературними течіями, що дозволить обгрунтовано з’ясувати місце поета в історії української літератури.

 Метою запропонованої статті є висвітлення основних етапів життя письменника, чинників, що вплинули на формування його світогляду, громадянську позицію й творчість. Возвеличити подвиг на благо України, викликати бажання продовжити славні традиції кращих синів України та своїх земляків.

Об’єкт дослідження – життя та творчість письменника-земляка М.Чернявського, яка репрезентована у збірці «Донецькі сонети», що була надрукована в Бахмуті у типографії міщанина Маргарита Крамарова, перша україномовна книга на Донбасі (1898 рік).

Микола Чернявський, що виріс в Донецькому краю серед неосяжного степу, оспівав його з особливою любов’ю. Він створив незрівнянні картини Донеччини, так мало оспіваної у той час в українській поезії. Кращий з цих віршів – лірико-епічна картина роздолля приазовського - «Степ і степ, один без краю». Він любить степ у будь-який час, особливо він подобається йому перед грозою. Лише грім, здається, може розбудити його – могутньо-широкий і спокійний. У цьому дивному по виразності вірші немає ні слова про людину, однак аналогія виникає сама по собі. Поет вітає наближення народної бурі, він закінчує його полум’яним закликом.
    У двадцяті роки Микола Федорович багато їздить по Україні, неодноразово відвідує Донецький край, Приазов’я, збираючи матеріал для своїх творів. На жаль, про перебування поета в нашому місті Краматорськ майже нічого не написано. Відомо, що місто біля моря вперше він відвідав у 1896 році. Судячи з його віршів, поет із захватом пише про Приазовський степ і море.
І вільно серце б’ється,
Душа ж оновлена моя
І плаче і сміється.
Знайомі всі краї
І рідні всі картини.
За вас, степи-поля мої,
Рідніш нема країни!
        У 1937 році М.Ф. Чернявський був обмовлений і арештований. Довгий час помилково вважалося (як і у випадках з сотнями інших осіб), що Чернявский загинув у 1948 році. У 1992 році пошуковці встановили справжню дату смерті: розстріляний опівночі з 19 на 20 січня 1938 року. Більше 25 років його твори не перевидавалися, а ім’я було забуте. Лише у 1959 році видавництво «Радянський пісьменник» випустило збірку вибраних віршів Миколи Чернявського, повернувши добре ім’я поетові, а в 1966 році в світ вийшли два томи його вибраних творів.

       У дореволюційній поезії Чернявський — один з найвизначніших майстрів сонета, зокрема в «Донецьких сонетах» (1898),  він перший в українській поезії створив жанрові картини з життя донецького селянства й робітництва.  «Донецькі сонети» можна трактувати у двох планах – особистісному й універсальному. Двадцять шість сонетів циклу об’єднані епіграфом зі «Слова о полку Ігоревім», в якому мова йде про велич Донця, який леліяв князя Ігоря на своїх хвилях, стелив йому зелені трави, зігрівав втікача теплою млою під кронами зелених дерев. Епіграф відображає центральну думку ліричного циклу – возвеличити в поезії річку Донець – символ невмирущості життя народу, навколишню природу, які ліричному героєві дали стільки наснаги, теплоти, насолоди в дитинстві і надихають вже в дорослому віці, коли, втомлений життям, він повертається на береги свого дитинства. Сюжети окремих віршів у циклі «Донецькі сонети» динамічно взаємодіють. Іноді кілька сонетів об’єднуються спільним мотивом або настроєм.  Циклотворчими елементами «Донецьких сонетів» є епіграф, заголовок, ліричний герой, єднання кількох тематичних рядів в одну квазінаративну систему, а також жанрова структура сонету, дотримана в усіх поезіях циклу. У циклі намічається кілька тематично-емоційних ліній: повернення героя до батьківського дому, почуття провини (мотив «блудного сина»), пошук свого місця в житті, вагання у правильності вибору своєї дороги, звернення до Донця за порадою, прийняття рішення і повернення на шлях покликання і активного діяння – «в кипучий шум житейської молви»».    Перебування в рідній стороні стає для героя своєрідним «ліричним intermezzo». Інша тематична лінія – возвеличення краси рідного краю, зокрема річки Донець, образ якої стає в циклі лейтобразом. Враження від природи рідного краю відтворюється в сонетах-пейзажах. Поряд з природою важливе місце в етично-естетичній свідомості автора посідають образи матері, батька, земляків – людей праці. Образи рибалки, «смуглявої дітвори», пастуха, сусідів-мужиків, парубків, дівчат («двох сестер») постають в органічному контексті з природою рідного краю. У житті донецької землі тісно переплелось сучасне з минулим, реальне з фантастично-казковим. Дійсність для ліричного героя суб'єктивізована – подана через призму його уявлень та емоційних вражень. Мотив давнини виникає ще на початку циклу – в епіграфі, далі розгортається в сонеті «Князь Ігор». Образ князя, який тікає з полону, постає в багатій уяві ліричного героя так очевидно, що він піддається зоровим і звуковим галюцинаціям – ліричний суб’єкт бачить постать князя, який збиває з кущів «убрання росяне», а «вухо тупіт зачува». Таким чином в сонеті постає «жива бувальщина». У циклі постають не лише ідеалізовані образи рідного краю та його людей, але й думки, настрої ліричного героя. Його внутрішній світ до краю напружений: радість, повернення («Я бачу знов вас, рідні гори!») змінюється почуттям вини («Прийми вигнанця на годину», «Вина сліз матірних за мною»). На ліричного героя хвилею накочуються спогади: О, як забути ту хвилину, Як мати бідная моя Мене зряджала на чужину!.. Ще ледве жевріла зоря…».                    

Символічно, що після зустрічі з батьками ліричний герой іде до Дінця – річки свого дитинства – і питається ради: «Чи кинуть все, назвать маною…», а у фіналі циклу – просить благословення перед дорогою. Річка Донець – ключовий образ циклу Миколи Чернявського. Назви водних стихій у циклі зустрічаються більше двадцяти разів (Дон, Донець, Донче, річка та ін.). Тісно пов’язане життя краю з водою. Про це свідчить і характерна лексика віршів М. Чернявського (рибалки, рибальські сіті, стерляді, каючок, байдаки), зображення природних явищ (весняна повідь на річці), занять та розваг селян (риболовля, ковзання на річці взимку). Донець – ріка дитинства, юності, ріка життя, ріка-годувальниця, ріка пам’яті, ріка вічності, джерело духовної і естетичної наснаги і натхнення.          

Важливу роль у циклотворенні «Донецьких сонетів» відіграють пейзажні вірші, які розширюють образ батьківщини, зображуючи особливості її природи, ландшафту. Пейзаж М. Чернявського динамічний, рухливий, в ньому присутні образи людей, тварин. Письменник зображує природу у різну пору року –зима, весна, літо; доби –передвечір’я («Череда»), пізній вечір («Вечір»), місячна ніч («Ніч»).

 Отже, Микола Федорович Чернявський є непересічною особистістю, великим поетом, педагогом та громадським діячем не тільки Донеччини, але й всієї України. В умовах наступу на українську культуру він писав твори виключно рідною мовою та видав першу україномовну книжку на Донеччині. Упродовж так званого «донецького періоду» Микола Федорович формується, як поет та громадянин. Після відновлення Української державності твори письменника доступні до їхнього вивчення. Схилімо наші голови зі співчуттям і вдячністю за недооцінену мужність наших національних героїв, котрі в неймовірних умовах захищали нашу національну гідність.

Список використаних джерел та літератури

1. Микола Чернявський. Поезія. - К.: Радянський письменник, 1959.

2. Микола Чернявський — письменник, громадський діяч, педагог: Тези доповідей наукової конференції. — Херсон 1993.

3. Вибране \Микола Чернявський.Київ:ФОП Зеленський В.Л. 2018.704 с.

4.http://www.ukrlit.vn.ua/biography/chernyavski.html

5.http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=46

6. Дослідження Л. Голомб Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. Випуск 1 (29). 7. 7.Немченко І. Творча постать Миколи Чернявського у дослідженнях Лідії Голомб; 12 ст.

День слов'янської писемності й культури. Це свято відзначається щорічно 24 травня, саме в день вшанування пам'яті святих рівноапостольних Кирила й Мефодія, що заклали основу слов'янської писемності. Праці цих великих просвітителів стали спільним надбанням усіх слов'ян. 

При бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка працює гурток "Юні екскурсоводи ",
члени якого прийняли участь у конференції до Дня слов’янської писемності й культури з своїми роботами :

«Бібліотека ім. Т.Г. Шевченка – духовний храм культури"

Тож надаємо слово нашим екскурсоводам :

Гарбуз Аліна учениця 8 - А класу, Краматорського НВК (ЗОШ №32 – ДНЗ,)

Керівник:Мірошниченко Людмила Леонідівна, керівник гуртка

Донецького обласного центру туризму та краєзнавства учнівської молоді.

Сучасна бібліотека – це не лише сховище для книг, а й своєрідний електронний архів, місце, де можна отримати доступ до інформації як на традиційних носіях, так і в електронному вигляді. Бібліотека - місце зустрічей та спілкування громадян селища, представників різних громадських, політичних та суспільних організацій і товариств. Публічна бібліотека сімейного читання є осередком домашнього затишку.

 На базі бібліотеки працюють гуртки, проводяться різноманітні тематичні заходи: зустрічі з місцевими поетами, краєзнавцями, видатними людьми. З учнями НВК №32 проводяться тематичні свята, обряди,  для них  створено  кіноклуб  медіа просвіти. Учні молодших класів активно приймають участь у об’єднанні «Територія творчого  розвитку Маячка» - мультифункціональний культурний простір для розвитку дітей та підлітків, який має на меті залучити і об’єднати усіх активних і творчих   мешканців селища. Необхідну інформацію для дослідження ми отримує саме в бібліотеці, оскільки вона є «інтелектуальним посередником» між людиною та інформацією. Значення і роль інформації полягає в тому, що, по-перше, без неї неможливе проведення жодного наукового дослідження; по-друге, всяка інформація має здатність швидко старіти, тому необхідне її постійне оновлення.

Актуальність теми цього дослідження полягає у тому, щоб поглибити знання дітей з історії створення та розвитку бібліотек на початку ХХ-го століття у нашій краматорщині, виховувати у них почуття гордості за свою маленьку батьківщину - Шабельківку; розвивати спостережливість, бережне відношення до книжок та стимулювати їх до самостійної роботи у бібліотеці.

Предметом дослідження є селищна бібліотека філія ім. Т.Г.Шевченко.

Відомо, що для кожної людини наймиліший той край, де вона народилася, живе. І той чарівний край зветься Батьківщиною. Наш гурток «Юні екскурсоводи» займається на базі селищної бібліотеки філії ім. Т.Г.Шевченко вже другий рік.

Нашому мальовничому селищу Шабельківка виповнилося 260 років. У будівлі старої школи (1915 року будівництва) є чудова бібліотека , у цьому році бібліотеці виповнюється 111 років, давайте зазирнемо в минуле - історію розвитку бібліотечної справи у місті Краматорськ та нашому селищі Шабельківка.

Бібліотека в Шабельківці була створена на початку XX століття і по статусу вона була народною, але була і бібліотека при Краматорському заводі металургійної спільноти.

Згідно звіту Ізюмського повіту земської управи до 1 січня 1907 року народні бібліотеки були відкриті у 41 населенні нашого повіту. Серед цих поселень згадувався і Краматорськ Білянської волості. Краматорська бібліотека була відкрита при допомозі Харківського комітету грамотності. В документах за 1906 рік ця бібліотека була віднесена до розряду «Народної», але потім її виключили, оскільки вона виявилася бібліотекою приватною бо відкрита вона була лише для робітників металургійного заводу. Окрім цих двох перших народних бібліотек у Краматорську і Слов’янську в інших населених пунктах Ізюмського повіту теж знаходились бібліотеки, які відчинялись земствам і фінансувались за їх рахунок, або працювали на благодійних засадах. В звіті земської управи за 1906 рік назначувалось, що більша частина бібліотек знаходиться при школах, деякі при сільських правліннях і приватних будинках відведених даром. Завідуючими бібліотек, як правило були вчителі початкових класів отримуючи за додаткову працю 20-30 рублів. Виключенням була бібліотека у Краматорську, в якій приймає участь металургійний завод і завідуючому платиться заробітна плата 60 рублів. В деяких населених пунктах бібліотеки не працювали, бо не було завідуючих. Згідно отриманим фактам у 1906 році у Ізюмській волості налічувалося 28 бібліотек. Середня читацька аудиторія складала 125 чоловік. Книжковий фонд у більшості бібліотек досягав 700-10000 назв книжок, а в самих «бідних» бібліотеках 400.

До початку 1907 року бібліотеки у Шабельківці не значилось. За свідченням видатного краєзнавця директора НВК №32 Віталія Андрійовича Бабкіна підтвердилось, що бібліотека в селі Шабельківці Білянської волості була відкрита у 1909 році.

Першою завідуючою Шабельківської народної бібліотеки була вчителька місцевої школи Феодосія Антонівна Івченко. В Шабельківській земській початковій школі вона працювала з 4 листопада 1909 року. Завідуючою вона стала 1 вересня 1909. До кінця року книжковий фонд налічував лише 308 книг, у бібліотеку записалось 58 читачів, яка була при школі. Видача книжок відбувалася 203 рази за 37 прийомних днів. Наступного року бібліотека працювала лише 54 дні.

В 1910 році фонд бібліотеки збільшився на 128 книг і складав 436. Бібліотека не мала свого приміщення та читального залу. Завідуюча отримувала зарплатню 36 рублів за рік.

Чому бібліотека працювала так мало днів у році, це пояснюється Правилами народних бібліотек, вибрані Харківським губернським земством? Згідно цьому документу бібліотеки повинні були вести прийом читачів з 1 вересня по 1 травня, тобто весь навчальний рік, у всі дні крім великих свят. При цьому доступ до книг міг бути гарантований не менше 200 днів. Але в житті все було по іншому.

Ще у 1908 році земська управа відзначила падіння книговидачі у зв’язку з тим, що чотири роки не поповнювався бібліотечний фонд книгами, а всі книги вже були прочитані або не мали попиту. Мала кількість книг мабуть була головною проблемою в Шабельківській бібліотеці.

В 1913 році бібліотека знаходилася «на квартирі у вчителя». За роботу бібліотекаря Феодосія Антонівна отримувала 50 рублів.

До початку першої світової війни бібліотека в селі Шабельківці залишалась єдиною народною бібліотекою на всю Білянську волость. У 1913 році в у Білянській волості нараховувалося 12204людини. На одну книжку приходилось по 43 людини. Цікаво, яким цей показник є сьогодні у Краматорську?

У 1914 році книжковий фонд бібліотеки складав вже 654 книги. Прийшовши до бібліотеки читачі мали змогу ознайомитися з періодичними виданнями: для них була оформлена підписка на газету «Южний край» та журнал «Хлібороб». Такий прогрес пояснювався благодійним фондом з боку Миколаївської церкви села Шабельківка. У цьому ж році завідуючою бібліотеки назначили Ксенію Олександрівну Кирилову. В неї була середня єпархіальна освіта. Працювати вчителем земської школи вона почала 11 вересня 1914 року. При Ксенії Кирилівні бібліотека змінила адресу для неї виділили приміщення в будівлі Кредитного Товариства.

Ксенія Кирилівна була дочкою священика Миколаївської церкви села Шабельківка Олександра Григоровича Кирилова. Народилася вона в селі Шабельківка у 1890 році.

У 1952 році в селищі Шабельківка була відкрита бібліотека в приміщенні старої селищної Ради.

Перший завідуючий бібліотекою був - Куценко Олексій Олексійович.

Куценко Олексій Олексійович народився у 1917 році в с. Мар’їно Котеленського району, Полтавської області. Закінчив 7 класів місцевої школи. Працював у колгоспі.       

У 1936 році поступив вчитись на робочий факультет. В 1937 році він навчався в Харківському Бібліотечному інституті. Диплом захищав коли вже почалася війна. Після війни довгий час керував бібліотекою в селищі Шабельківка з (1952 -1977) роки.  

Із спогадів Фендрікової Любові Володимирівни (Кравченко) місцева поетеса -  рік народження 30 березня, 1940 року. Бібліотека, як і клуб, була осередком культури в той час з (1953 -1968 роки).У бібліотеці часто проходили різні вікторини, зустрічі,конкурси. Завідуючий нам часто пропонував цікаві книжки, а потім ми ділилися з ним про прочитане. Пам’ятаю була вікторина присвячена музиці «Що ти знаєш про класичну музику». Нам роздали десь з 30 білетів по класичній музиці ми довго готувалися, на цьому вечорі я отримала перше місце за кількість правильних відповідей. Мене нагородили книгою «Про Луначарського». Активними читачами у бібліотеці були: Скряга А.Г., В.М. Філь, Шура Довбня, Георгій Садовий.

Із спогадів місцевої жительки Шабельківки Іванової Ірини Іванівни рік народження 1935, 27 листопада. Перед війною клуб знаходився на місці теперішньої сільради. Будівля була невелика, кінозал та сцена.

 У будівлі був маленький читальний зал, маленький кінотеатр та вже стаціонарна рубка кіно, була і каса у якій продавали білети у кіно. Після завершення будівництва нової школи 17 жовтня 1958 року бібліотека перемістилася в приміщення старої школи, де вона зараз і працює.

Штат сучасної шабельківської бібліотеки складається з двох досвідчених фахівців працівників та завідуючої бібліотекою - Садової Світлани Іванівни. Цей колектив постійно перебуває у творчих пошуках, створюють відповідні умови читачам для їхнього кругозору та проведення повноцінного дозвілля.

Бібліотечний фонд нараховує більш ніж 45000 екземплярів книг.

Завдяки перемозі у 2010 році, у міжнародному конкурсі фонду IREX,отримала комп’ютери і підключились до мережі Інтернет, щоб користувачі бібліотеки, як діти так і дорослі кожного дня мали змогу приходити у бібліотеку за новими знаннями.

Бібліотека сьогодні є не тільки носієм інформації, а й своєрідним містком з минулого, оскільки зберігає безліч пам’яток нашої культури. Має місце також регулярний імпорт і експорт книг, що вимірюється десятками мільйонів примірників.
В результаті пошуково – дослідницької роботи ми встановили хронологічний порядок розвитку бібліотек та бібліотечної справи у нашому місті Краматорськ та рідному селищі Шабельківка. Зустрілися з першими читачами нової селищної бібліотеки, з яким ентузіазмом вони розповідали про години проведені у бібліотеці: диспути, конкурси, вікторини, зустрічі.

Джерела та література

1.     Україна. Закон. Закон України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" вiд 27.01.1995 № 32/95-ВР [Текст]//Голос України.-1995.-2 березня.-с.3

2.     Бабкин В. А. Моя  маленькая большая родина. – Краматорск : АПП,2001

3.     Бабкін  В.А. Моя велика родина. -  Краматорськ ,2018.- с. 81.

4.     В Шабельковской библиотеке обучают правилам безопасного поведения.// Краматорская правда.- 2008.№10.- 6 марта.

5.     «Интернет – это хорошо , но книги – вечные…»// Восточный проект.- 2018.-№30.-25 июля.

6.     История сел и городов УССР. Донецкая область.- К.: Главная редакция Украинской Советской єнциклопедии, 1976.- с. 433- 434.

7.     Книжкин  дом отметил юбилей// Восточный проект. – 2002.- №44.- 31 октября.

8.     Книжкина неделя на Шабельковке// Краматорская правда.- 2007.- №15.- 12 апреля.

9.     Коцаренко В.Ф. Время возвращать долги. Ч.1.// Краматорская правда.- 1991- 23 мая.

10. Мальовничий край// Краматорская правда.- 2003.- №11.- 11 февраля.

11. Наследие Ивана Шабельского// Краматорская правда.- 2003.-№49.- 2 октября.

12. На вічнім шляху до Шевченка // Краматорская  правда.- 2001.- №3.- 11 января.

13. Садовая С.И. Библиотека плюс школа //Краматорская правда .- 1997- №72.- 16 сентября.

День слов'янської писемності й культури. Це свято відзначається щорічно 24 травня, саме в день вшанування пам'яті святих рівноапостольних Кирила й Мефодія, що заклали основу слов'янської писемності. Праці цих великих просвітителів стали спільним надбанням усіх слов'ян. 

При бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка працює гурток "Юні екскурсоводи ",
члени якого прийняли участь у конференції до Дня слов’янської писемності й культури з своїми роботами :

Тож надаємо слово нашим екскурсоводам :

ТОПОНІМИ МОГО СЕЛИЩА ШАБЕЛЬКІВКА.

Яресько Тетяна, учениця 8 - А класу, Краматорського НВК (ОШ №6 – ДНЗ)

Керівник:Мірошниченко Людмила Леонідівна, керівник гуртка

Донецького обласного центру туризму та краєзнавства учнівської молоді

Секція: «Етнологія та етнографія Південно-Східної України»

З року в рік зростає кількість людей, які полюбляють подорожувати, бажаючи глибшого ознайомлення із звичаями, побутом, культурою як інших народів так і свого краю, з їхньою історією та історичними пам’ятками, що спонукає до глибокого пізнання оточуючого світу. Важливу історико-культурну інформацію несуть мікротопоніми, тобто власні назви міст, селищ, майданів, вулиць, урочищ, гір, парків…

Таємниці історії минулого нам розкривають звичайні топоніми. Топо́нім (від грец. топоним — місце і грец. όνομα — назва) -назва місцевості, регіону, населеного пункту, об'єкту рельєфу, будь-якої частини поверхні Землі, тобто географічна назва.

Топоніми – це своєрідні мовні пам’ятки давніх часів. Вони розповідають нам про деякі особливості тієї чи іншої місцевості, про рід людей, їхні вірування, світоглядні уявлення. У них фіксуються сторінки історії минулого, імена видатних історичних осіб, міфічних героїв, Богів.

Одним із різновидів географічних назв виступають мікротопоніми, як домінантом фрагментів реального світу, зв’язку людини з навколишнім середовищем.

Назви мікротопонімів охоплюють гідроніми – (водні об’єкти), омоніми - (назви гір, скелі, пагорба), народні власні назви низин, вулиць, куточків населеного пункту.

Назви місць (тобто топоніми) часто даються населенням певної території, для якої кожний з топонімів несе смислове значення. Завдяки цьому можна встановити, наприклад, що на певній території колись проживав народ, що відрізняється від того, який живе там на теперішній час. Тобто, топоніми часто характеризують територію з точки зору тих народів, які колись населяли ту чи іншу місцевість.

Актуальність дослідження теми «Топоніми мого селища» зумовлена тим, що в останні роки багато приділяється уваги дослідженню топоніміки. Такі дослідження є унікальними, бо дають змогу відкрити невідомі досі назви тих чи інших об’єктів. Саме на прикладі давніх назв ми можемо прослідкувати особливості зміни мікротопонімів на території селища Шабельківка, тим паче зараз відбувається декомунізація, змінюються назви населених пунктів, міст, вулиць, парків.

Мета нашого дослідження є пошук та уточнення інформації про цікаві назви мого рідного селища Шабельківка, ознайомити з ними інших.

Об’єктом дослідження є топоніміка Донеччини в назвах мого селища.

Предметом дослідження є особливості виникнення назв мікротопонімів  у селищі Шабельківка.

Селище Шабельківка або Маячка.

На початку 18 ст. з’явився хутір у козака Торської сотні Ізюмського слобідського полку Євстафія Киянця на місці нашого селища Шабельківка (сам Киянець жив на Торі). Тут в урочищі річки Маячки була його земля для вирощування хліба. Після смерті Киянця імення дісталося ротмістру «Бахмутської компанії» Прокопію, а потім перейшло до рук вдови ротмістра Мотрони. Ніхто так і не примножив багатство, отримане від торського козака. Зробити це вдалося лише його онуку  Івану – меншому Прокопійовичу Шабельському. Рік заснування Шабельківки 1758 рік. Про становище місцевих селян свідчить хоча б такий факт: у першій половині XIX ст. в користуванні 120 селянських сімей-кріпаків поміщика Шабельського було 145 десятин землі. Під час проведення реформи 1861 року селяни одержали по 2,6 десятини на ревізьку душу. Слобода Шабельківка (по-другому – Маячка) була заснована в 1758 році і своєю назвою зобов’язана прізвищу поміщиків Шабельських, 1775 - хутір Шабельківка став слободою.

Сад пана Шабельського (капусник).

 По вулиці Волгодонській будинок №75 проживає Іванова Віра Пилипівна. З її розповіді ми дізналися, що на подвір’ї її чоловіка, де вона зараз мешкає була маленька хатинка – мазанка на дві кімнатки, з малесенькими віконцями та очеретяною стріхою, побілена крейдою - у якій, по розповідям старожилів проживали ще  нащадки прислуги пана Шабельського. У 50-х роках її завалили та на подвір’ї побудували новий цегляний будинок. Не пам’ятає вона, що це за маленький хлів стоїть на її подвір’ї, бо коли вона прийшла сюди жити, він вже був. «Зараз на городі нагадуванням про стару хату залишилося тільки каміння, яке потрапляє під сапу, коли сапаєш. Від старого саду пана Шабельського залишились сажанці фруктових дерев, які ми попиляли років 20 тому: груша та яблуня, які ж були яблука на ній, запашні, смачні», – розповіла Віра Пилипівна.  Поряд з Вірою Пилипівною, по Волгодонській №77, проживає Скряга Владислав Віталійович, то він згадав: «Коли був ще хлопчаком, саджали з дідом сад. Земля кам’яниста - не викопаєш ями, ллєш воду у яму, а вона, як у прірву іде. Тоді дід мені і розповів, що наше подвір’я колись було церковним двором. На подвір’ї були великі підвали для зберігання церковного харчу, ось тому вода іде, як у прірву. Десь з двадцять років тому, я спиляв на городі стару грушу, яка залишилася, як мені розказував дід, з порослі панського саду. Сад пана Шабельського був дуже здоровий захвачував дві сучасні вулиці нашого селища Волгодонську та Сочинську і переходив на луки. У фруктовому саду росли різноманітні дерева : яблуні, груші, вишні, сливи. Прибираючи город, ще в дитинстві я двічі знаходив гроші-катеринки 2 копійки та 5 копійок, бо тут була церква, а до церкви завжди несли гроші».

Із спогадів місцевої жительки Шабельківки Іванової Ірини Іванівни рік народження 1935 року, 27 листопада. Коли я була маленькою моя бабуня Анастасія Михайлівна Скряга1885 року народження, до речі вона прожила 97 років, мені розповідала, що вона працювала у самого предка- засновника нашого селища пана Шабельського. Вона розповідала мені про панський сад із фруктових дерев, та і сама пам’ятаю, як ми малечею бігала рвати до річки з панського саду вишні, груші, яблука.

Із спогадів Фендрікової Любові Володимирівни – місцевої жительки та поетеси, коли була малою, пам’ятаю, як ми бігали до річки, поливати капусники, які були на місці панського саду. У капусниках садили моркву, капусту, перець… Уже в зрілому віці мені все згадується, як ми бігали малечею до річки, тим дням, я присвятила вірш

Вулиці мого селища.

До революції в Шабельківці вулиць було не багато. За спогадами Тимофія Садового вони називалися «Стрепетовка», «Панкратівка», «Матущіна». Старожил Шабельківки так пояснив назву цих вулиць: «Матущина» – тому, що там народжувалися переважно дівчата, «Панкратівка» – тому, що там народжувалися хлопці. На цій вулиці жили добрі гончарі, прізвище одного з них згадали старожили ­– Моісеєнко. Гончарні вироби продавали на місцевому базарі – це горщики, глечики, макітри» – із книги Коцаренка В.Ф. «Краматорськ: забуті сторінки історії». Зараз у селищі багато вулиць і мають вони сучасні назви, але старі люди ще інколи їх називають «Панкратівська», «Матущіна», «Гончарна».

П’ятачок (танцювальний майданчик) біля будинку культури.

Із спогадів Фендрікової Любові Володимирівни (Кравченко) рік народження 1940, 30 березня. Бібліотека, як і клуб була осередком культури в той час з (1953 -1968 роки). Біля клубу на площадці проходили танці був патефон з платівками, які то були танці. Молодь сходилася з усієї округи: Ясної Поляни, Софіївки, Іванівки, 3-ої Олександрівки. Пилюка стояла «на п’ятачку» стовпом, а ми танцюємо навіки врізалася мені пісня «Давай сегодня встретимся, хорошая моя».

Із спогадів місцевої жительки Шабельківки Іванової Ірини Іванівни рік народження 1935, 27 листопада. Перед війною клуб знаходився на місці теперішньої сільради. Будівля була не велика, кінозал та сцена. В кубі завжди було людно, на свята та по вихідним дням привозили, та показували художні фільми. Під час війни, коли в селище вступили нациські війська у клубі зробили конюшню. Коли ворожі війська відступали, конюшню було зруйновано. Після війни будівлю клубу було відновлено силами односельчан. Люди виходили  на  «суботнік»  чистили цеглу, вивозили сміття, розбирали старі стіни. Влада надала новий матеріал і сумісними зусиллями було побудовано нову будівлю клубу. У будівлі був маленький читальний зал, маленький кінотеатр та вже стаціонарна рубка кіно, була і каса у якій продавали білети у кіно. Десь у 1950 –х роках влада встановила на площадці, де зараз знаходиться Будинок культури гучномовець, там крутили платівки і вечорами збиралась молодь на танці - це був « наш п’ятачок». 

«Шумило».

У селищі протікає річка Маячка - ліва притока Казеного Торця (басейн Сіверського Дінця). Живиться вона за рахунок атмосферних опадів. На Маячці створено низку штучних водоймищ, які використовують для рекреації, риборозведення та в господарських цілях. За 8 км від місця впадіння — Маячківське водосховище, має багато приток. У Шабельківці  в 50-60 роках влітку на річці – місце для купання   (купальню) було не видно за великими вербами, але почути ще здалеку дитячий галасливий гомін, крик, плескіт води, шум, гам, вереск, так розважалися місцева дітвора на купальні аж до вечора, так і прозвали купальне місце «Шумило».

«Попівський ліс».

Читаємо книгу Коцаренка В.Ф.- автора книги «Краматорськ забуті сторінки історії»: «Листаючи «Пам’ятну книгу Харківської губернії на 1867 рік» зміг знайти вказівник загублених сіл Почтове, Кримське, серед них значилося село Шабельківка. За даними довідника у 1865 році у цьому селі нараховувалося 75 селянських дворів, у яких жили 379 чоловіків та 410 жінок. Село як село нічого не звичного одне чим можна полюбуватися – дерев’яна православна церква.» В 1788 році за гроші поміщика Івана меншого Прокопійовича Шабельського у селі Шабельківка була збудована перша у наших місцях дерев’яна церква на ім’я Миколи Угодника (Миколаївська). Згідно опису Харківської єпархії, до Миколаївської церкви приписано у 1790 році: чоловіків – 642, жінок – 606. У 1795 році священиком був Дмитро Щербинський. У 1868 році вона перестроюється завдяки старанням поміщика Василя Шабельського, до церкви пристроюється дерев’яна дзвіниця. Під владою церкви були землі, лісові насадження, тепер це величезний ліс, який наступає на наше селище з Червоної гори, він і досі називається «попівським».   

У церкві зберігається ікона, яку в 30-ті роки, під час закриття Миколаївської церкви, спас мешканець села Шабельківка Дмитро Іванов, а в наш час його син передав настоятелеві нової церкви протоієрею батюшці Анатолію (Деркаченко) для зберігання у вівтарі.

«Червона гора».

На перехресті вулиці Волгодонської та вулиці Мисливської стоїть величезна Червона гора, прозвали її так за її колір – червоний, бо ця гора глиняна. Гора поросла лісом, цілющими травами та чагарниками. На горі росте багато рослин, які занесені до Червоної книги України. Учні НВК №32 разом з вчителями біології розробили маршрут екологічної стежки, де вивчають природу рідної місцевості. Біля підніжжя гори розлився невеликий ставочок у народі його називають «Ставок №2», з берегами порослими великими вербами, а з під гори у ставок тече струмок з холодною джерельною водою. По воду приходять та приїжджають місцеві жителі, смаком води не нахваляться. Ось яка чарівна наша Червона гора.
Клочківський колодязь.

У кінці вулиці, зараз називається на честь - Героя Радянського Союзу Віктора Івановича Мариніна, який загинув під час Другої світової війни, визволяючи нашу місцевість, похований у братській могилі
с. Сергіївки,  стояв дерев’яний зруб - колодязь. Був він на всю вулицю один. Вода у селищі знаходиться на великій глибині і не у всіх частинах селища добра. Цей колодязь копали у складчину,  тобто був він кожного мешканця вулиці, а викопаний був на проти будинку Петра, тому і назвали його     «Петрів колодязь». Вода у колодязі  була дуже смачна, біля колодязя завжди було людно, приходили по воду з усієї вулиці, то ж можна було і поділитися новинами, обсудити справи, а у вечорі біля колодязя збиралася гуляти молодь.

Викладене вище дозволяє нам стверджувати,  що на жаль частина мікротопонімів зникає в пам’яті місцевих жителів. Тому, наразі існує нагальна потреба у вивченні й дослідженні мікротопонімів, збиранні втрачених (забутих) географічних назв нашої місцевості, а також у виявленні та уточненні місцевих (народних) назв географічних об’єктів, з’ясуванні історії їх походження.

Джерела та література

1. Білокузова Н.О. Науково-дослідницька робота «Топоніми Донецької області».

2.Купчинський О.А. Найдавніші слов'янські топоніми України, як джерело історико-географічних досліджень. – К.: Наукова думка. 1981. – 241с.

3. Коцаренко В. Ф. Краматорск: забытые страницы истории. – Краматорск, 1999. – 385 с.                                            

4. Коцаренко В. Краматорская быль. – Краматорск: ЧП "Канцлер", 2002– 175  

5. Семенов-Тяншанський В.П. Как отражается географический пейзаж в народных названиях населенных мест. – Землеведение, кн. 1-2, 1924.

 6. Стецюк В. М. Сліди прадавнього населення України в топоніміці. – Львів: Ліга-прес, 2002. – с. 34. 4. Стрижак О.С. Про що розповідають географічні назви (сліди народів на карті УРСР). – К.: Наукова думка, 1962. – 127с.

7. Страницы истории города Краматорска: краеведческий сборник (посвящается 40-летию музея и 140-летию Краматорска). – Краматорск:

Тираж-51, 2008. – 352 с.   

8. Спогади місцевих жителів Щабельківки: Садової С.І., Садового Т., Іванової І.І., Фендрікової Л.В., Іванової В.П., Скряги В.В.