14 травня в кіноклубі DOCUDAYS UA при бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка селища Шабельківки відбувся перегляд фільму режисерки Елісон Клеймен «Нічна відьма», який піднімає питання ґендеру (чи здатна жінка стати рівною чоловікові на війні) і водночас питання історичної справедливості, адже бойові заслуги «нічних відьом» були забуті

Фільм розповідає про 19-річну льотчицю-любительку Надію Попову, яка в часи Другої світової війни стала однією з перших у світі жінок-бойових пілотів.

До перегляду та обговорення долучилися членкині клубу «Століття»

Букіна Тетяна висловила думку ,що «Нічні відьми» - це приклад самовідданих жінок – льотчиць, що брали участь у Другій світовій війні, які безумовно зробили внесок у перемогу над фашизмом.

Модератор прокоментувала фільм, що на прикладі таких жінок, як Надія Попова , якщо захотіти , то можна досягти будь – яких висот – треба лише докласти зусиль. Вражає гендерна нерівність в ставленні до жінок, які пішли на війну чи займаються «чоловічою» справою.

Заслуги льотчиць забуті, ніби їх не існувало. Хотілося відновлення пам’яті…

 14 травня в кіноклубі DOCUDAYS UA при бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка селища Шабельківки відбувся перегляд фільму режисерки Елісон Клеймен «Нічна відьма», який піднімає питання ґендеру (чи здатна жінка стати рівною чоловікові на війні) і водночас питання історичної справедливості, адже бойові заслуги «нічних відьом» були забуті

Фільм розповідає про 19-річну льотчицю-любительку Надію Попову, яка в часи Другої світової війни стала однією з перших у світі жінок-бойових пілотів.

До перегляду та обговорення долучилися членкині клубу «Століття»

Букіна Тетяна висловила думку ,що «Нічні відьми» - це приклад самовідданих жінок – льотчиць, що брали участь у Другій світовій війні, які безумовно зробили внесок у перемогу над фашизмом.

Модератор прокоментувала фільм, що на прикладі таких жінок, як Надія Попова , якщо захотіти , то можна досягти будь – яких висот – треба лише докласти зусиль. Вражає гендерна нерівність в ставленні до жінок, які пішли на війну чи займаються «чоловічою» справою.

Заслуги льотчиць забуті, ніби їх не існувало. Хотілося відновлення пам’яті…

 

14 квітня в бібліотеці для учасників клубу «Століття» в межах святкування Дня Європи  в Україні проведено захід «Видатні українці, знані в Європі та світі».

Іван Пулюй, фізик, громадський діяч, перекладач першим сформулював тезу: "Незалежна Україна — ключ до зали мирної Європи".

Українці навіть у чужих країнах пам'ятали про своє походження та вражали світ своїм талантом.

Україна подарувала світові величезну кількість талановитих людей. Серед них - видатні вчені, винахідники, Нобелівські лауреати, герої війни, громадські діячі, письменники, музиканти, обдаровані лікарі та спортсмени. Відомі українці прославили нашу країну та її народ в різних куточках світу. Саме вони творили історію і зрештою змінили світ. Саме завдяки їхнім винаходам, досягненням та перемогам світ дізнавався про Україну.

Деякі народились в інших країнах, але провели частину життя в Україні, деякі, будучи етнічними українцями, емігрували за кордон з різних життєвих причин і стали героями інших держав. Але ми вважаємо їхні здобутки українськими, пишаємося ними і пам’ятаємо їх усіх!

Сьогодні згадаємо лише деяких вчених,  чиї ідеї, винаходи  слугують людям через десятки років. Багато читачів відкриють для себе нові імена або більше дізнаються про людей, про яких чули не раз.

Ігор Сікорський.  (1889-1972)

 Народився майбутній геній у Києві. Перше світове визнання він здобув у 24 роки — його літак “Ілля Муромець” став рекордсменом у вантажопідйомності. Згодом авіаконструктор подався у США, де відкрив власну компанію — Sicorski Air Engineering.

Його гелікоптери використовували Збройні сили США. І саме “пташки” українського інженера першими в історії перелетіли Атлантику і Тихий океан. Так його літаки та гелікоптери з’єднали континенти і дозволили долати величезні відстані за лічені години.

Ігорь Сікорський — один з тих, кому світова авіація завдячує самим своїм існуванням. Сконструйовані ним літальні апарати, зокрема перші у світі багатомоторні літаки Гранд та Ілля Муромець, стали початком розвитку всієї важкої авіації — пасажирської, військової та вантажної. Крім того, саме Сікорський винайшов літаки-амфібії та одногвинтові гелікоптери, перетворивши своє ім'я в знаменитий міжнародний бренд. Гелікоптери Сікорського вперше здійснили перельоти через Атлантичний і Тихий океани, були прийняті на озброєння у США, Великобританії, Франції.

Іван Пулюй (1845-1918)

Фізик, громадський діяч, перекладач

 

Іван Пулюй винайшов пристрій для медичних досліджень за допомогою рентгенівського випромінювання.

 Він першим сформулював тезу: "Незалежна Україна — ключ до зали мирної Європи".

 

Ілля Мечников (1845-1916), біолог

Нобелівська премія Іллі Мечникова, отримана ним у 1908 році за відкриття механізмів імунітету, стала першою в історії нобелівкою, яку Україна може записати і на свій рахунок. Видатний вчений-біолог народився в Харківській губернії, закінчив місцевий університет і довгий час працював в Одесі професором в університеті (зараз він носить ім'я Мечникова) і очолював першу в Російській імперії бактеріологічну станцію. Перед смертю Ілля Мечников заповів своє тіло для медичних досліджень

 До 150-річчя Василя Стефаника

14 травня 2021 року Україна відзначатиме пам'ятну дату - 150-річчя з дня народження письменника й політика Василя Стефаника. Василь Стефаник у літературі відомий як майстер психологічної новели, як засновник експресіонізму в українській прозі. Громадська і політична діяльність Василя Стефаника обумовлена тим, що він був послом Австрійського парламенту.

Василь Стефаник – талановитий український письменник-реаліст, може, неперевершений до цього майстер стислої соціально-психологічної новели. Його творчість припадає на кінець ХІХ та першу третину нашого століття

В. Стефаник написав не так уже й багато – його художні твори вміщаються в одному томику. І все ж ім’я письменника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Стефаникові новели вражають своєю виключною правдивістю, справжньою оригінальністю і художньою досконалістю. Вже спочатку, як тільки з’явилися перші реалістичні новели письменника, вони захопили і схвилювали читачів. Художник Іван Труш, наприклад, писав, що Стефаник "представити мужика", або ліпше сказати його душу, так пластично і так знаменито, як ніхто перед ним". Раділа Леся Українка, що молодий новеліст дуже швидко "став знаменитістю на своїй батьківщині". Іван Франко в 1901 р. відзначав, що з’явився, може чи не найбільший після Шевченка письменник, "яким уже нині можемо повеличатися перед світом", що "його новели – як найкращі народні пісні…".

Василь Семенович Стефаник народився у сім’ї заможного господаря 14 травня 1871 р. в селі Русові поблизу старовинного міста Снятина на Станіславщині. Навчався він у Русівській і Снятинській школах. У 1883 році поступив до польської класичної гімназії у м. Коломиї. Там подружив із Лесем Мартовичем, який став пізніше письменником-сатириком. Стефаник у гімназії багато читав. Особливо великий вплив зродили на нього твори Т. Шевченка, І. Франка і російського реаліста Г. Успенського. за участь у таємному гуртку та за агітаційно-освітню роботу серед селян Стефаника і групу його товаришів виключили з гімназії в 1890 р. Завершував він середню освіту в німецькій класичній гімназії в м. Дрогобичі. Тут особисто познайомився з Іваном Франком, зустрічався з ним, писав статті для прогресивних Франкових видань, виступав на зібраннях селян.

Закінчивши гімназію, восени 1892 р. Стефаник, за бажанням батька, вступає на медичний факультет Краківського університету. Але медицина не вабила його. Він багато часу приділяє літературі, проводить агітаційну й культурно-освітню роботу в селах, особливо часто там буває під час виборів до сейму та парламенту. За це його не раз заарештовували.

Спершу В.Стефаник писав невеличкі поезії в прозі, та не знайшов для них видавця. З осені 1897 р. в газетах почали з’являтися його реалістичні новели. Потім вийшли збірки творів "Синя книжечка" (1899), "Камінний хрест" (1900) і "Дорога" (1901). Вивчення медицини письменник залишив у 1900 р. Восени 1903 р. у складі делегації він відвідав Київ. Тут зустрівся з відомими письменниками – Лесею Українкою, М. Коцюбинським, М. Старицьким та ін. Відвідав могилу Т. Шевченка в Каневі.

У 1904 р. одружившись на Ользі Гаморак, Стефаник деякий час відійшов від літератури, займався сільським господарством. З 1908 р. по 1918 р. він був депутатом парламенту і використовував можливості "мужицького посла" для захисту бідноти у старостві й на суді.

Під час першої світової війни австрійські військові власті заарештували Стефаника за зв’язки з російськими солдатами. Страждання трудящих, породжені війною, змусили письменника знову взятися за перо, і він пише ряд антивоєнних новел.

У 1928 р. уряд Радянської України призначив Стефаникові пенсію за його заслуги в розвитку літератури. Це була велика матеріальна й моральна підтримка.

Помер В. Стефаник 7 грудня 1936 

 

До Міжнародного дня протидії булінгу "Проти #дій булінгу ! Хто мій безпечний друг?"

Закон щодо протидії булінгу прийнято

18 грудня Верховна Рада прийняла закон щодо протидії булінгу (проект N 8584 від 10.07.2018 р.). Відповідні зміни пропонується внести до КпАП, Законів “Про освіту” (N 2145-VІІІ від 05.09.2017 р.), “Про дошкільну освіту” (N 2628-III від 11.07.2001 р.), “Про загальну середню освіту” (N 651-XIV від 13.05.99 р.)тощо.
Так, запропонованими змінами передбачається визначити на законодавчому рівні явище булінгу (цькування) як діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого. Типовими ознаками булінгу є:

1) систематичність (повторюваність) діяння;
2) наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
3) дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.
Також у законі визначено механізми протидії булінгу. Зокрема, керівник закладу освіти:
– затверджуватиме та оприлюднюватиме план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу в закладі освіти;
– розглядатиме заяви про випадки булінгу здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та видаватиме рішення про проведення розслідування;
– скликатиме засідання комісії з розгляду випадків булінгу для прийняття рішення за результатами проведеного розслідування та вживатиме відповідних заходів реагування;
– забезпечуватиме виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від нього;
– повідомлятиме уповноваженим підрозділам органів Нацполіції та службі у справах дітей про випадки булінгу в закладі освіти.
Крім того, за булінг учасника освітнього процесу передбачатиметься адміністративна відповідальність у вигляді штрафу від 850 грн до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин. Якщо булінг вчинено:
– групою осіб або повторно протягом року – штраф від 1700 грн до 3400 грн або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин;
– малолітніми або неповнолітніми особами віком від 14 до 16 років, – штраф на батьків або осіб, які їх замінюють, від 850 грн до 1700 грн або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин;
– групою осіб, які є малолітніми або неповнолітніми особами віком від 14 до 16 років (або ж вчинено повторно протягом року цими особами) – штраф на батьків або осіб, які їх замінюють, від 1700 грн до 3400 грн або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.
При цьому неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Нацполіції про випадки булінгу тягне за собою накладення штрафу від 850 грн до 1700 грн або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до 20% заробітку.

 

 

До Міжнародного дня протидії булінгу "Проти #дій булінгу ! Хто мій безпечний друг?"

ПРОТИДІЯ ШКІЛЬНОМУ БУЛІНГУ

БУЛІНГ (від англ. bully— хуліган, залякувати) – форма насильства у вигляді цькування, бойкоту, насмішок, дезінформації, псування особистих речей, фізичної розправи. 89% молоді вважає булінг проблемою українських шкіл. Кожен другий школяр є жертвою булінгу. Більшість із них соромляться, тому нікому про булінг не розповідають.

НАЙПОШИРЕНІШИМИ ФОРМАМИ БУЛІНГУ Є:

• Словесні образи, глузування, обзивання, погрози.
• Образливі жести або дії, наприклад, плювки.
• Залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій з метою змусити жертву щось зробити чи не зробити.
• Ігнорування, відмова від спілкування, виключення з гри, бойкот. Вимагання грошей, їжі, речей, умисне пошкодження особистого майна жертви.
• Фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, що заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження).
• Приниження за допомогою мобільних телефонів та Інтернету (СМС- повідомлення, електронні листи, образливі репліки й коментарі в чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

ХАРАКТЕРИСТИКА БУЛІНГУ:

•здійснюється навмисно;
•відбувається регулярно;
•нерівність сил;
•груповий процес;
•не закінчується сам по собі;
•негативний психологічний вплив на всіх.

СТАДІЇ ШКІЛЬНОГО БУЛІНГУ:

•Утворення булінг-угрупувань (навколо «лідера» створюється група «прихильників»).
•Початок конфлікту і його ескалація. З боку агресора –початок і повторення насильницьких дій. З боку жертви – приниження, страх, тривожність, втрата здатності і волі до супротиву.
•Деструктивна поведінка. За учнем закріплюється статус жертви. Його звинувачують у ситуації, що склалась. Жертва вірить, що винна в знущаннях над собою.
•Вигнання. Пропуски занять, перехід до іншої школи.

НАСЛІДКИ ШКІЛЬНОГО БУЛІНГУ

Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження та сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

•неадекватне сприйняття себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
•негативне сприйняття однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули уроків у школі;
•неадекватне сприйняття реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
•девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

АЛГОРИТМ ДІЙ РЕАГУВАННЯ НА ВИПАДКИ НАСИЛЬСТВА В ШКОЛІ (ЮНЕСКО):

•Інформування інших учасників освітнього процесу.
•Термінове втручання.
•Надання першої допомоги потерпілому.
•Розбір і реєстрація випадку насильства.
•Надання допомоги, прийняття виховних і дисциплінарних заходів і
завершення випадку.

АНТИБУЛІНГОВА ПРОГРАМА ВКЛЮЧАЄ:

•Профілактику: формування навичок соціальної взаємодії (навички спілкування, роботи в команді, уміння вирішувати конфліктні ситуації, керування власними емоціями, саморегуляція).
•Профілактика і протидія.
Комплексна робота проти булінгу:
– активна включеність дорослих;
– дорослий як авторитет і рольова модель;
– тверді рамки неприйнятної поведінки;
– послідовне застосування некаральних санкцій за порушення правил.

ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ БУЛІНГУ В ШКОЛІ (ЮНЕСКО):

•Моніторинг і аналіз актуальної ситуації.
•Створення шкільної антибулінгової політики.
•Розробка і реалізація плану заходів.
•Організація роботи психологічної служби.
•Навчання співробітників.
•Навчання учнів.
•Інформування батьків.
•Створення інформаційних матеріалів.

ЯК ВПОРАТИСЯ З СИТУАЦІЄЮ САМОСТІЙНО (ПОРАДИ УЧНЕВІ)

•Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.

•Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.

•Стримуйте гнів і злість. Адже це – саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.

•Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Чим агресивніше ви реагуєте, тим більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров’я ситуації.

•Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ ВЧИТЕЛІ

Вирішальна роль у боротьбі з булінґом у школі належить вчителям. Але впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій.
Для успішної боротьби з насильством у школі:
•Усі члени шкільної спільноти повинні прийти до єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання в школі є неприйнятними.
•Кожен повинен знати, у яких формах може проявлятися насильство і цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру повинно бути включено в шкільну програму.
•Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки в класі, а потім загальношкільні правила. Правила повинні бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитись. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
•Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
•Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
•При аналізі ситуації необхідно розібратися в тому, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого і обов’язково поговорити з кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
•В залежності від тяжкості вчинку, можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
•Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і за необхідності покликати на допомогу дорослих.
•Необхідно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
•Для успішного попередження та протидії насильству необхідно проводити заняття з формування навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

ПОРАДИ “ЯК СПРАВИТИСЯ З БУЛІНГОМ»

• Зберігай спокій.

• Розкажи дорослому, якому ти довіряєш, про те, що трапилося, або повідом дорослим про це анонімно.

• Поговори про це зі своїми братами чи сестрами, або з друзями, щоб тобі не здавалося, що ти самотній.

• Зателефонуй на «гарячу лінію»

До Міжнародного дня протидії булінгу "Проти #дій булінгу ! Хто мій безпечний друг?"

Форми та види булінґу

Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими формами булінґу є:
• словесні образи, глузування, обзивання, погрози;
• образливі жести або дії, наприклад, плювки;
• залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;
• ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;
• вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.
• фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);
• приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток. 

Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.
70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.
Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).
Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.
Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

Наслідки шкільного насилля

Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:
• неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;
• негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;
• неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;
• девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Як реагувати на цькування

Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров’ю.
Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями. Психологами було розроблено кілька порад для них.
Як впоратися з ситуацією самостійно
• Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.
• Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.
• Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.
• Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров’я ситуації.
• Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Що можуть зробити батьки

Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.
Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:
• Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).
• Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).
• Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).
• Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).
• Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).
• Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).
Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.
Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

Що можуть зробити вчителі

У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій. Для успішної боротьби з насильством у школі:
• Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.
• Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.
• Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.
• Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.
• Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.
• Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов’язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.
• Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.
• Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.
• Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.
• Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

 Яким же чином держава турбується про людей з обмеженими можливостями?

В Україні на сьогодні діють закони «Про основи соціальної захищеності інвалідів», «Про реабілітацію інвалідів України», відповідні укази Президента та постанови Кабінету міністрів, Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями. Постановою Кабінету в 2007 році затверджене «Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда».

Наша держава взяла на себе і виконує конкретні зобов’язання щодо матеріального забезпечення інвалідів, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов життя, надала ряд пільг, конституційно гарантувала рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства.

Медична реабілітація, за визначенням комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я, — це активний процес, метою якого є досягнення повного відновлення порушених внаслідок захворювання або травми функцій, або, якщо це нереально, оптимальна реалізація фізичного, психічного і соціального потенціалу інваліда, найбільш адекватна інтеграція його у суспільство.

На території України діють такі заклади фізичної реабілітації: Медичний центр фізичної терапії та медицини болю "Інново", Центр фізичної реабілітації "Формула руху", Навчально-реабілітаційний центр «Джерело», Дитячий реабілітаційний центр «Сонячне світло», центр фізичної реабілітації "Крок", ‎Реабілітаційний центр «Еліта» та інші.

Послуги з професійно-медичної та фізичної реабілітації інвалідів надаються у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів в селі Лютіж. Інваліди мають можливість у комфортних умовах пройти реабілітацію та набути корисної соціально значимої професії на рівні ПТУ

"Ніколи знову"

МАТЕРІАЛИ І РЕКОМЕНДАЦІЇ Українського інституту національної пам’яті до дня завершення Другої світової війни.

І. Історична довідка

Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт в історії Землі та причина найбільших трагедій ХХ століття. У війні взяли участь 80% людства, бойові дії велися 2/3 існуючих на той момент держав. Війна розпочалася 1 вересня 1939 р. із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 р. із беззастережною капітуляцією Японії. Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема Голокост), а також вперше і востаннє використана в бою атомна зброя. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн солдат, загальні втрати військових та цивільного населення складають понад 50 млн осіб. За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновників) та сформовано сучасну систему міжнародних відносин.

Шлях до початку війни був відкритий Пактом Молотова-Ріббентропа 23 серпня 1939 р. Згідно із таємним протоколом до нього, нацисти та комуністи ділили Східну Європу на зони інтересів. Внаслідок цих домовленостей Третій Райх отримав можливість безперешкодного вторгнення в Польщу, СРСР в підсумку розширився за рахунок Західної Білорусі та Західної України, Бессарабії з Буковиною, трьох країн Балтії, а також частини Фінляндії.

Український вимір ІІ світової війни не обмежувався лише боротьбою Вермахту та Радянської армії на українській території, як це традиційно подає (пост)радянська історіографія. Насправді ж в рамках Другої світової в Україні велася не одна, а кілька воєн:

• німецько-польська війна 1939–1945 рр.;
• польсько-радянська війна 1939 р.;
• радянсько-румунська війна 1940–1945 рр.;
• німецько-радянська війна 1941–1945 рр.;
• німецько-українська війна 1941–1944 рр.;
• радянсько-угорська війна 1941–1945 рр.;
• радянсько-словацька війна 1941–1945 рр.;
• польсько-українська війна 1942–1947 рр.,
• радянсько-українська війна 1939–1954 рр.

Усі ці конфлікти мають безпосередній стосунок до Другої світової війни, оскільки були спровоковані нею, ставши її відгалуженнями та продовженням. Також до українського виміру війни входить участь українців в бойових діях поза Україною (наприклад у радянсько-фінській «Зимовій війні» 1939–1940 рр.) та у складі іноземних армій. Безпосередньо перед початком ІІ світової війни мала місце угорсько-українська війна 1939 р., що вибухнула внаслідок проголошення незалежності Карпатської України.

Друга світова війна для України розпочалася 1 вересня 1939 р. із німецьким вторгненням в Польщу. До 120 тис. українців у лавах Війська Польського розпочали світову боротьбу проти нацизму, 8 тис. з них загинуло протягом місяця війни. Також 1 вересня Люфтваффе бомбардувало Львів та інші західноукраїнські міста, що перебували у складі Польщі. Між 12 та 22 вересня Львів пережив подвійну облогу із заходу нацистськими військами, із сходу – радянськими.

СРСР вступив в Другу світову війну 17 вересня 1939 р. на боці нацистської Німеччини. В цей день радянські війська вступили в Польщу на допомогу німецьким та окупували Західну Україну та Західну Білорусь. Протягом двох років Москва була союзницею Берліна, що у 1940 р. ледь не призвело до війни Великої Британії та Франції проти СРСР.

Нацистсько-комуністичний союз був зруйнований 22 червня 1941 р. із німецьким вторгненням в СРСР. Протягом року з початку німецько-радянської війни Україна була окупована військами Третього Райху, вигнання нацистів розпочалося восени 1943 р. і завершилося наприкінці 1944 р. Український напрям був головним на Східному фронті: тут діяло від 50 до 75% всіх дивізій Вермахту і половина всіх радянських сил.

Нацистський окупаційний режим в Україні був одним з найжорстокіших в світі. Безпосередньо своїми руками або із залученням «добровільних помічників» з числа місцевого населення нацисти знищили 1,5 млн український євреїв та 20 тис. ромів.

Але якщо злочини проти людяності Третього Райху більш досліджені, то засудження злочинів комуністичного режиму ще триває. Найбільш відомими з них є Катинський розстріл, знищення політв’язнів у Західній Україні, підрив Дніпрогесу, використання в боях неозброєних селян – «чорної піхоти», депортації українців та інших народів, зокрема кримських татар.

Після перемоги над нацистською Німеччиною 8 травня 1945 р. СРСР приєднався до війни проти Японії. Беззастережна капітуляція Японії 2 вересня 1945 р. означала завершення ІІ світової війни, але окремі військові конфлікти, породжені нею, точилися ще декілька років. Організований спротив радянській владі на Західній Україні тривав до 1954 р., а окремі сутички – до 1960 р.

Україна зробила значний внесок у перемогу над нацизмом та союзниками Німеччини. На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тис. осіб), Польщі (120 тис.), СРСР (більше 6 млн), США (80 тис.) і Франції (6 тис.), а також визвольного руху в самій Україні (100 тис. в УПА) – разом 7 млн осіб. Понад 2,5 млн українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше 2 тис. стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.

Для України ІІ світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння на українських землях намагалася продемонструвати свою прихильність до українства, але єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух – передовсім, Українська повстанська армія.

З різних причин на німецькому боці воювало до 250 тис. українців та до 50 тис. було мобілізовано до армій союзників Третього Райху.

Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок війни. Під час бойових дій та в полоні загинуло 2,8 млн українських військових і підпільників зі всіх сторін, 5,2 млн цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу. Отже, безповоротні втрати України (українців та інших народів) склали 8 млн осіб, ще 2,4 млн склали втрати ненародженими. Матеріальні збитки становили 285 млрд тогочасних рублів (40% загальносоюзних страт). Внаслідок бойових дій постраждало понад 700 міст та містечок, 5,6 тис. мостів, 28 тис. сіл, 300 тис. господарств.

Хронологічна стрічка

23 серпня 1939 р. – Підписання пакту Молотова-Ріббентропа, що відкрив шлях до поділу Європи між Гітлером і Сталіним та початку Другої світової війни.

1 вересня 1939 р. – Німецьке вторгнення в Польщу, перше бомбардування Львова. Початок Другої світової війни для українців.

17 вересня 1939 р. – Радянський Союз вступив у війну на боці нацистської Німеччини та окупував і пізніше анексував Західну Україну.

28 червня 1940 р. – Радянська окупація і подальша анексія Бессарабії та Північної Буковини.

22 червня 1941 р. – Напад ІІІ Райху на СРСР, перетворення України на найбільше в світі поле бою між тоталітарними режимами.

30 червня 1941 р. – Проголошення у Львові Акту відновлення Української держави. Початок переслідування нацистами українського національного руху.

29 вересня 1941 р. – Початок масових розстрілів євреїв нацистами у Бабиному Яру.

22 липня 1942 р. – Остаточна окупація нацистами території України.

14 жовтня 1942 р. – Традиційна дата утворення Української повстанської армії – єдиної сили, що під час Другої світової війни боролася за незалежну Україну.

18 грудня 1942 р. – Початок вигнання нацистських окупантів з України.

24 серпня 1943 р. – Початок «Битви за Дніпро».

18 травня 1944 р. – Депортація з Криму цілого народу кримських татар.

11 липня 1944 р. – Створення Української головної визвольної ради (УГВР), що стала «верховним органом українського народу в його революційно-визвольній боротьбі».

23 листопада 1944 р. – Завершення вигнання нацистів з території України.

25 квітня 1945 р. – Відкриття Конференції Об’єднаних Націй у Сан-Франциско, яка створила Статут Організації Об’єднаних Націй (ООН).

8 травня 1945 р. – Беззастережна капітуляція Німеччини, завершення війни у Європі.

2 вересня 1945 р. – Беззастережна капітуляція Японії, завершення війни в Азії.

Топ-5 найбільш постраждалих країн внаслідок війни

Китай – 15 млн (3%)

Росія – 14 млн (13%)

Україна – 8 млн (19%)

Німеччина – 7 млн (8,5%)

Польща – 6 млн (17%)

ІІ. Термінологічний словник Другої світової війни

Некоректне/застаріле поняття, словосполучення	Коректне поняття, словосполучення
Велика Вітчизняна війна	Німецько-радянська війна
Україна у Великій Вітчизняній війні	Україна у Другій світовій війні
Фашистська Німеччина	Нацистська Німеччина/Третій Райх
Фашистський блок/фашистські сателіти	Країни «Осі»/союзники Німеччини
Німецько-фашистські загарбники	Нацистські окупанти
Фашистські посібники/посіпаки	Колабораціоністи
Визволення України від фашистських загарбників	Вигнання з України нацистських окупантів
Велика Перемога над фашистською Німеччиною	Перемога над нацизмом у Європі

ІІІ. Корисні інтернет-посилання

1. Від Дніпра до Ельби. Чотири Українських фронти // Історична правда. – 2014. – 09.05. – http://www.istpravda.com.ua/blogs/2011/06/22/43446/

2. В Україні правильно говорити про “Велику Вітчизняну війну”, а не про “Другу світову війну”? // Лікбез. Історичний фронт. – http://likbez.org.ua/uk/in-ukraine-the-right-to-talk-about-the-great-patriotic-war-rather-than-world-war-ii.html

3. В’ятрович В. Українська Друга світова (в кольорі) // Дзеркало тижня. – 2009. – http://gazeta.dt.ua/POLITICS/ukrayinska_druga_svitova_v_kolori.html

4. Гвоздик В.С., Князьков Ю.П., Штейнле О.Ф. “Георгіївська стрічка”, що вона означає. – http://www.memory.gov.ua/news/georgiivska-strichka-shcho-vona-oznachae

5. Гриневич В. Військові мобілізації в Україні 1943—1944 років: “Ви повинні змити власною кров’ю провину перед Батьківщиною і її великим вождем товаришем Сталіним” // Дзеркало тижня. – http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/viyskovi_mobilizatsiyi_v_ukrayini_19431944_rokiv_vi_povinni_zmiti_vlasnoyu_krovyu_provinu_pered_batk.html

6. Гриневич В. Гітлер і Сталін у пошуках сепаратного миру: нерозгадана загадка Другої світової війни // Дзеркало тижня. –

http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/gitler_i_stalin_u_poshukah_separatnogo_miru_ nerozgadana_zagadka_drugoyi_svitovoyi_viyni.html

7. Кобзар Я. Друга світова по-українськи. Думки вітчизняних істориків // Історична правда. – 2012. – http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/05/9/84642/

8. Лавський С. Про роль українців у Другій світовій війні. – 2014. – http://mena.org.ua/blog/pro-rol-ukrajintsiv-u-druhij-svitovij-vijny/

9. Методичні матеріали Українського інституту національної пам’яті до відзначення Дня Перемоги у 2014 році. – http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=112237&cat_id=77135

10. Методичні матеріали Українського інституту національної пам’яті до 70-ї річниці вигнання нацистських окупантів з України. – http://www.memory.gov.ua/news/metodichni-materiali-ukrainskogo-institutu-natsionalnoi-pam-yati-do-70-i-richnitsi-vignannya-na

11. Методичні рекомендації щодо відзначення Європейського дня пам’яті жертв сталінізму та нацизму і 75-річниці Пакту Молотова-Ріббентропа. – http://www.memory.gov.ua/news/23-serpnya-vidznachatimetsya-evropeiskii-den-pamyati-zhertv-stalinizmu-ta-natsizmu-ta-75-ta-ric

12. Методичні рекомендації щодо відзначення 75 роковин початку Другої світової війни. – http://www.memory.gov.ua/news/1-veresnya-vidznachaetsya-75-ta-richnitsya-pochatku-drugoi-svitovoi-viini

13. Музиченко Я. Перемога людяності: провідні історики – про українців на різних фронтах Другої світової, високу ціну визволення від нацизму та дбайливе збереження пам’яті про воїнів. – http://www.memory.gov.ua/news/peremoga-lyudyanosti-providni-istoriki-pro-ukraintsiv-na-riznikh-frontakh-drugoi-svitovoi-visok

14. Огієнко В. Як відзначають День Перемоги в Європі. – http://www.memory.gov.ua/news/yak-vidznachayut-den-peremogi-v-evropi

15. Патриляк І. Українські націоналісти проти гітлерівської Німеччини. Рух Опору // Історична правда. – 2014. – http://www.istpravda.com.ua/articles/2014/05/8/142834/

16. Процик П. Україна. Друга світова війна. Тільки цифри // Історична правда. – 2010. – http://www.pravda.com.ua/articles/2010/05/7/5017138/

17. Стельмах І. Українські історики відповіли Путіну напередодні Дня Перемоги. – http://www.memory.gov.ua/news/ukrainski-istoriki-vidpovili-putinu-naperedodni-dnya-peremogi

18. У Велику Вітчизняну росіяни розгромили би Німеччину і без участі українців? // Лікбез. – http://likbez.org.ua/uk/v-velikuyu-otechestvennuyu-russkie-razgromili-byi-germaniyu-i-bez-uchastiya-ukraintsev.html

19. Ціна перемоги: вклад українців у розгром нацизму. – http://www.memory.gov.ua/news/tsina-peremogi-vklad-ukraintsiv-u-rozgrom-natsizmu

20. Шаповал Ю. “Гітлер, Сталін та Україна: безжальні стратегії” // Історична правда. – 2013. – http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/05/9/123358/

21. Штоквиш О. Війна пам’ятей. Образ Великої Перемоги як інструмент маніпуляції історичною свідомістю. –