“1939–1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”

ДОРОГІ ДРУЗІ!

   Незабаром, у травні 2020 року, все прогресивне людство відзначатиме 75-річчя Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Понад 40 місяців палахкотіла на українській землі війна. Лилася кров, знищувалися матеріальні і культурні цінності, духовні надбання народу. На бій ішли всі – чоловіки і жінки, робітники і селяни, люди різних національностей і професій. Події Другої світової війни не перестають вражати силою народного духу, величчю подвигу мільйонів, що піднялися на захист Батьківщини, своїх осель і родин. Про це створено тисячі книг і кінофільмів, картин і пісень. Однак, тема війни нескінченна, бо має вічне джерело – пам'ять.  Ми по праву пишаємося внеском наших предків у боротьбу з ворогом.

Радимо почитати :

 Святу справу зробить кожен із вас,  хто перечитає, перегорне, опрацює матеріали рекомендованих нижче книг. Адже всі вони – про ті вогненні, чорні сторінки нашої історії, які необхідно знати і пам'ятати кожному. 

  Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. – К. : Пошуково-видавниче агентство “Книга Пам'яті України”, 2000. – 944 с. : ілюстр.

    Це видання – данина незгасної пам'яті про тих, хто загинув на полях битв за честь, свободу і незалежність Батьківщини, хто залишився патріотом України до останнього подиху. В книзі узагальнено дані про військові втрати України в роки Другої світової війни. Оприлюднено понад 300 документальних фото і кадрів кінохроніки воєнних літ, багато з яких публікуються вперше. Пропонуються читачеві оцінки, висновки, узагальнення українських істориків щодо подій тих далеких років. Сподіваємося, що ця книга буде цікавою всім, хто хоче знати правду про найстрашнішу в історії людства війну.
   У передмові Головна Редакційна Колегія Книги Пам'яті України звертається до читачів з такими словами: “Дорогий читачу! Візьми до рук цей том невгамовного болю, покажи його дітям своїм та внукам, друзям по духу і братам, усім, кому дорога честь і слава України. Нехай осягнуть його і пізнають, якою дорогою ціною здобуто наше право на волю і незалежність. Нехай вічно бережуть пам'ять про тих, хто здобув це право, віддавши своє життя за землю нашу багатостраждальну!”.
Книга Скорботи України. Донецька  область. Т. 1,10,19,21. – Донецька область : Донецьк, 2000. Т.1
Т. 10.
Т. 19
Т. 21
Розстріляних, повішаних, убитих…
Рядок в рядок – і книга ця сумна
Про тих, кому не суджено дожити.
.

Гончар О.Т. Прапороносці : трилогія / О.Т.Гончар. – К. : Веселка, 1995. – 463 с. : ілюстр
    Півстоліття минає “Прапороносцям” О.Гончара, проте вони були і залишилися молоді духом, славою української літератури. “Прапороносці” – це правда про війну, про людину на війні, про тих, хто, зазнавши лиха окупації і після визволення поповнивши українські фронти, виявили себе, як писав О.Гончар “воїнами зовсім не ущербними, а з честю завершували свій солдатський обов'язок”.
    В романі присутні і наш національний менталітет, і народні характери, і гуманізм душі українця, і героїка в борні за свободу, і всенародна дума за долю людства. Ця книга жива святою правдою і сильна праведним голосом совісті воїна і великого майстра української літератури.

Книги про Другу світову війну для дітей та підлітків — це ніби підручник з історії, написаний не датами та мапами, а життями та переживаннями людей. Книга Олександра Довженка «Україна в огні» – це історія полум'я, що охопило родину Запорожців та всю Україну, змусивши відправитись боронити рідну землю на фронт. “Ми б'ємось за те, чому нема ціни у всьому світі, — за Вкраїну". Кіноповість Олександра Довженка насичена подіями та яскравими описами тогочасних страждань та віроломних подій війни, що випали на долю мешканців села Тополівка.  Поетичність мови та гіркоту сюжету автор поєднав у майстерну розповідь про людську гідність та важкі випробування, яка вже стала класикою для декількох поколінь читачів.

Борис Васильєв, « А зорі тут тихі». Про жінку на війні – героїчна, не побутова версія. Але не ура-патріотична, а жива. «У війни нежіноче обличчя» – це звідси. Тому що: «Женька раптом кинула гвинтівку і, зігнувшись, пішла за кущі, хитаючись, як п’яна. Упала там на коліна: нудило її, вивертало, і вона, схлипуючи, все когось кликала – маму, чи що… Старшина встав. Коліна ще тремтіли, і ссало під ложечкою, але час втрачати було вже небезпечно. Він не чіпав Комелькову, не кликав, по собі знаючи, що перша рукопашна завжди ламає людину, переступаючи через природний, як життя, закон «не убий».

Віктор Некрасов, « В окопах Сталінграда». Книга автора-Киянина – саме так, з великої літери. Людини, яка уміла писати про Місто, як мало хто після Булгакова. «В окопах Сталінграда» – війна без прикрас. Де люди більше не люди, а жива сила, витратний матеріал. Найчастіше без техніки. «Не щастить нашому полку. Яких-небудь нещасних півтора місяця лише воюємо, і ось вже ні людей, ні гармат. По два-три кулемети на батальйон… І зовсім недавно тільки в бій вступили – двадцятого травня, під Терновою, коло Харкова. Прямо з ходу. Необстріляних, що вперше потрапили на фронт, нас перекидали з місця на місце, клали в оборону, знімали, пересували, знову клали в оборону. Це було в період весняного харківського наступу».

 Анатолій Кузнєцов «Бабин Яр». Без коментарів. Київ. « Голих людей будували невеликими ланцюжками і вели у проріз, прокопаний в обривистій піщаній стіні. Що за нею – не було видно, але звідти мчала стрілянина. Матері особливо копошилися над дітьми, тому час від часу який-небудь німець чи поліцай, розсердившись, вихоплював у матері дитини, підходив до піщаної стіни і, розмахнувшись, жбурляв його через гребінь, як поліно».