1941 рік: трагедія Бабиного Яру

Шановні читачі! Запрошуємо Вас 29 ВЕРЕСНЯ взяти участь у національному уроці памяті, присвяченому 80-им роковинам трагедії в Бабиному Яру.

Захід проводитиметься спільними зусиллями Міністерства освіти і науки України та Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» з метою формування історичної правди про події Голокосту.

Національний урок пам’яті покликаний сприяти формуванню стійкого негативного ставлення громадян до фактів дискримінації, зневаги до людської гідності та зазіхань на право на життя. Також урок має на меті розкрити сутність трагедії Голокосту в Україні та висвітлити тему розстрілів у Бабиному Яру, розвивати навички критичного мислення через аналіз джерел та розширити сучасне сприйняття процесу вивчення історії.

9 вересня 1941-го – в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли єврейського населення Києва. Ця трагедія стала всесвітнім символом Голокосту.

Гітлерівці вбивали євреїв і до Бабиного Яру. Проте саме Київ став першим у Європі містом, де знищили всю єврейську громаду.

До вашої уваги урок історичної памяті та перегляд презентації.

 

Шановні учні та вчителі!

Для Вас  продовжена робота в комплексному заході, що проводиться весь навчальний рік, «Книга і комп’ютер допомагають в навчанні».

Дійсно, книга - це найкращий співбесідник, вчитель того, хто бажає і вміє її читати.  Уміння працювати з книгою, культура читання,  прагнення до неї тісно пов'язані з розвитком людини, її навчання. І ще джерело для доповнення відповідей, повідомлень на уроці.

У сучасній школі самостійна робота з книгою є засобом оволодіння глибокими знаннями. Ці знання може дати не тільки підручник, але й інша література. Тут головне вміти здобувати цінну і потрібну для вас інформацію.

Вчать цим навичкам в бібліотеці.

До вашої уваги презентація, мета якої познайомити Вас з українськими спортсменами та їх досягненнями.

День пам'яті жертв фашизму в календарі пам'ятних дат на 2021 год - 12 вересня . Це День пам'яті десятків мільйонів людей, які загинули в результаті гігантського, нелюдського експерименту.

Запрошуємо ознайомитися з відео повідомленням про "Пам'ятники Шабельківки"

Пам’ятники Шабельківки

Ці два пам’ятники розташовані на старому кладовищі селища Шабельківка. Знаходяться по вулиці Полєтаєва.

 В ніч з 3 на 4 лютого 1943 року передовий загін 50-ї танкової бригади 3 го танкового корпусу генерал-майора Д.М. Симоненко із складу пересувної групи генерал-лейтенанта М.Н. Попова ввірвалися у Краматорськ. 5-го лютого він був визволений. Втрати особового складу були поповнені за рахунок призваних в армію місцевих жителів у тому числі і шабельківців.

Микита Моісеєвич  Логвіненко 1897р., Єгор Свиридович Третяк 1903 р., Михайло Романович Горгуль 1907р., Петро Романович Марченко 195р., Семен Єфимович Пазиніч 1907р., У складі регулярної армії вони зайняли оборону на березі річки Торець. Не навчені, слабо озброєні наші земляки загинули в той же день в районі селища Новий Світ, захищаючи рідне місто. Після відступу радянських військ рідні загиблих перевезли тіла до рідного селища та захоронили у братській могилі.

 У 1985 році до 40-ка річчя Перемоги, на братській могилі було встановлено 4-ох граний обеліск із рожевого граніту на постаменті висота обеліска 2,5 метри, автор І.Базилевський.

 В цій могилі захоронено 23 радянських воїни: 51 – ої стрілецької дивізії,78-ої окремої морської стрілецької бригада, 121-го інженерного батальйону 9-ої армії і 32-ої мотострілкової бригади 18-го танкового корпусу, які приймали участь у наступально обороняючих боях радянські війська після визволення Ростова і частини Ворошиловградської області підійшли до північних окраїн Краматорська. 1 березня 1942 року на прорив ворожої оборони був кинутий 2-й батальйон 78-ої окремої морської стрілецької бригада моряків – новоросійців. Два тижня не приривні штурмові бої точилися з сторони селища Октябрьський  і Попова лісу у напрямку совхоза Степний, але це не дало бажаних результатів. Безперервні бої, складні погодні умови: дощ, сніг, ожеледиця та сильна оборона німців. 15 лютого1943 року 10 танковий корпус за   наказом  командування був виведений з Шабельківки в район Червоноамійського рудника  .  У результаті цих боїв противник втратив під Шабельківкою та в районі совхозу №5: 7 середніх танків,8 бронетранспортерів було знищено до роти піхоти. Нажаль наші війська теж несли втрати: згоріло три і один розбитий танк, загинуло сім та поранено 20 воїнів.

 Жахлива осінь 1941 року для міста Краматорськ. Німці окупували місто. 12 листопада на вулицях міста і селища з’явилися накази про реєстрацію в комендатурі всіх громадян, які знаходяться в місті.

29 жовтня 1941 року в селищі Мелова гора по розпорядженню бургомістра Шопена із 13 великих будинків , в яких проживали робочі сім’ї металургійного та цементних заводів, за чотири години німці виселили понад 300 сімей.1 листопада 1941 року сюди прибули перші полонені 150 чоловік. А потім майже кожного дня, сюди зганяли мирне населення міста: жінок,стариків, дітей. Частину заарештованих фашисти забирали на допити у барак №8, де після жорстоких тортур їх вбивали за допомогою електричного струму. Поряд з табором знаходився великий глиняний кар’єр, сюди фашисти згидувала трупи полонених. Знищення радянських громадян проходило на протязі усієї окупації міста тільки розстрілу.

За підозрою і без підозри агенти бургомістра Шопена хапали людей і розстрілювали. Знищували навіть старих і дітей.

25 січня 1942 року. Цей страшний день ніколи не забудуть люди, які жили в роки війни в місті. 500 чоловік було розстріляно гестапівцями в цей день на Меловій горі.

Тихий, морозний день. За наказом в неділю зранку до міського будинку культури йшли на реєстрацію комуністи та заводська інтелігенція. Звідти вже ніхто не вийшов.

Пізніше всіх вивели на площу, вишукували в колону по троє, під охороною повели до концтабору на Меловій горі. Табір обнесений колючим дротом, на пагорбах – кулемети. О третій годині дня прийшли гестапівці, полонених почали виводити на подвір’я, а потім – до урвища. Підводили групами. Лунали постріли, тіла падали у прірву.

Із спогадів Анатолія Павловича Балабко, тоді йому було п’ть років. В цей день він разом з дітворою грався на подвір’ї  школи №16. Він бачив, як на розстріл вели колонну полонених, а серед них були діти – це12 – ти річний Вася Корнієвський,10 – ти річна Люба Александрова, діти сім’ї Перцових, які загинула разом з батьками. З батьком та матір’ю загинули 5 - ти річна Женя та 8 – ми річна Ліда Кузьменко.

Серед полонених був Дмитро Сергійович Балюк, головний бухгалтер заводу «Грануліт». З черговим залпом Балюк упав у прірву на трупи. Зверху падали і падали тіла розстріляних. Розстрілювали жінок, старих дітей.

Тільки вночі з допомогою ще двох, які залишились живими, Балюк вибрався з кар’єру. Дістався до першого подвір’я біля Мелової гори, а наступного дня – до батьківської хати.

Весною 1943 року талі води розмили тіла розстріляних людей, щоб приховати свої злодіяння фашисти закидували рів гранатами, щоб тіла закрило землею. Коли це не допомогло вигнали місцевих жителів, щоб вони лопатами закопували загиблих.

В період з 17 по 24 вересня 1943 року в місці масового розстрілу було проведено розкопки, останки загиблих було перепохоронено в братську могилу. 26 вересня 1968 року на 100 – річчя Краматорська, на братській могилі на Меловій горі  було встановлено пам’ятник жертвам фашизму. Автор пам’ятника – Леонтій Михайлович Солопеєв. Обеліск із мармурової крихти витою 12 метрів на ступінчатій основі. На обеліску встановлена меморіальна дошка з білого мармуру з барельєфним зображенням скорботної матері. Жінка – мати тужить по всім загиблим від рук фашистських загарбників. На проти обеліска три братські могили, в яких лежать розстріляні та по звірячі замучені місцеві жителі краматорщини.

 Памятник на старому кладовищі по вулиці  Полетаєва. Невеликий гранітний обеліск з чотирма прізвищами та викарбуваною зіркою . Це пам’ятник загиблим мирним жителям нашого селища, яких фашисти розстріляли біля стін старої школи. На місці їх розстрілу встановлена меморіальна дошка.

Анбаленко Ф.В., Коритний А.Т.,Белобров П.С., Гладченко І.М.

 

Мало хто знає, що це пам’ятник льотчикам, які загинули під час виконання бойового завдання на території совхозу №5 у саду.

Екіпаж 745 бомбардувального авіаційного полку.

26.02.1943 року не повернулися із бойового завдання. Командир
Снєгов Юрій Васильович, штурман Нікулін Олександр Іванович, стрілок
с-т. Сержант Шелякін Григорій Григорович, стрілок-радист
с-т сержант Коковіхін Єпіфан Прохорович. Під час бойового вильоту літак був підпалений німецькими ворожими «мессерами». Від полум’я вибухнули топливні баки літака. Коковіхіна викинуло із кабіни на півтора десятка метрів, тяжко поранений радист був переданий місцевим мешканцем до підпільного шпиталю Краматорська до Д.С.Мазура. Єпіфану Прохоровичу  ампутували ногу, через деякий час і іншу. Він втратив багато крові, його життя висіло на волоску за його життя боролися лікарі та місцеві жителі. Місцеві жителі допомагали виходжувати хворого приносили хліб, молоко, та інші продукти, які вимінювали в селах на одяг та приносили до лікарні.

 

До уваги читачів !

 Літературний календар вересня 2021 року .

Народився Іван Петрович Котляревський 9 вересня в 1769 році в Полтаві в сім'ї канцеляриста. Початкову освіту здобув у місцевого дяка. В 1789—1793 працював канцеляристом, у 1793—1796 — домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах.

У 1796—1808 перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. В 1806—1807 Котляревський в ранзі штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні 1806—1812, був учасником облоги Ізмаїлу. В 1808 вийшов у відставку.

 

З 1810 працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».

 

У 1812 під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію Котляревський, за дозволом генерал-губернатора Я.Лобанова-Ростовського, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-ий український козачий полк (за умови, що полк буде збережено після закінчення війни як постійне козацьке військо), за що отримав чин майора.

 

З 1796 по 1808 р. І.Котляревський перебуває на військовій службі. У складі Сіверського полку, сформованого на базі українського козацького полку, брав участь у російсько-турецькій війні, особливо відзначившись у баталіях під Бендерами та Ізмаїлом. За відвагу й хоробрість І.Котляревського було відзначено кількома нагородами.

 

Навіть у нелегких бойових буднях Іван Петрович продовжує працювати над "Енеїдою". Спочатку І.Котляревський не мав наміру публікувати поему, вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, але в 1798 році її видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Парпура. Згодом, у 1808 році, книговидавець І.Глазунов повторив це видання. Ці публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами, які не могли задовольнити автора.

 

У 1808 році в чині капітана І.Котляревський виходить у відставку і пробує влаштуватися на цивільну службу в північній столиці. У 1809 році з'являється друком його знаменита поема у чотирьох частинах "Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским". На титулі містилося авторське зауваження: "Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий".

 ШАНОВНІ КОРИСТУВАЧІ!

ДО ВАШОЇ УВАГИ ВЕРЕСНЕВИЙ КАЛЕНДАР ЗНАМЕННИХ І ПАМЯТНИХ ДАТ!