Дослідження весільної обрядовості рідного краю

Весільний обрядовий хліб - коровай.

робота керівника гуртка "Юні екскурсоводи" ОЦТК, що працює при бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка Краматорської ОТГ.

Інформаційна підтримка: 

Бібліотека ім. Т. Г. Шевченка Кра маторської ОТГ

         

Упродовж віків український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве середовище духовних цінностей, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами, звичаями.

Майже в усіх частинах українського передвесільного періоду і власне весілля, після  весільних обрядодій спостерігаємо обов’язкову присутність  весільного печива, з яким відбувається ціла низка ритуалів. Зазвичай в перед весільних церемоніях значне місце посідає благословення молодих хлібом. Тим часом молоді, кожний собі, б’ють перед батьками по три низьких поклони, а тоді батьки дарують їм хліб, складений з двох буханців, з’єднаних докупи, а також сніп жита – символ родючості. Перш ніж звернутися до аналізу конкретного обрядового матеріалу, зауважимо, що символічними є вже самі форми хліба, використовувані та відображені в українській обрядовості, як, наприклад, колос, сніп, зерно, кутя, житній та пшеничний хліб, різного роду ритуальні хліби. До кожного свята чи обряду випікався хліб певного вигляду і форми, що має чисто символічне, а часто і магічне значення.

Актуальність моєї роботи в тому, що саме сьогодні, коли молоде покоління відходить від прадавніх традицій пращурів, зростаючи бездуховним, малознаючим, виникає необхідність у дослідженнях весільної обрядовості рідного краю. Використання печива в цій дії також посідає важливе місце.

Предметом дослідження: весільний коровай – різновид весільного хліба.

Об’єктом дослідження: весільний обряд.

Новизна мого дослідження полягає у розкритті та узагальненні мною деяких, ще не досліджуваних до цього часу, аспектів весільної обрядовості, а саме – ритуали при випіканні весільного короваю.

Походження слова «коровай».

 Особливо детально український фольклорист, етнограф Микола Сумцов зупинився на хлібних жертвоприношеннях, в першу чергу – на короваї.  У праці «О свадебных обрядах, преимущественно русских» цікавим матеріалом є його міркування про корову, як священну тварину давніх слов’ян. На підставі аналізу етнографічних, лінгвістичних та фольклорних джерел він підкреслив виразну роль цієї тварини в міфопоетичній та світоглядній картинах світу давніх слов’ян, пращурів українців. У зв’язку з цим особливого значення набуває лінгвістичний зв’язок слів «корова» та «крава». Вчений ототожнив корінь слова «коров», «крав» з назвою жертовної тварини – корови. На його думку, це безпосередньо свідчить про заміну жертвоприношення тварини хлібом. Для підтвердження теорії вчений широко використав дані з народних обрядів та пісень, в яких збереглися натяки на цю заміну. Скажімо, загальнопоширеною в українських обрядових весільних піснях є наступна вербальна формула: «А рогат я, богат!». Усе це привело М. Сумцова до висновку, що весільний коровай є заміною жертовної тварини – корови – хлібом зі збереженням її символіки та релігійно-міфічного значення. Наприкінці ХІХ ст. в українців назва коровай утрималася лише за весільним хлібом. Утім, у процесі подальших наукових пошуків учений змінив свої погляди і запропонував інший варіант пояснення. В цьому плані цікавим матеріалом є його міркування про корову як священну тварину давніх слов’ян. На підставі аналізу етнографічних, лінгвістичних та фольклорних джерел він підкреслив виразну роль цієї тварини в міфопоетичній та світоглядній картинах світу давніх слов’ян, пращурів українців. У зв’язку з цим особливого значення набуває лінгвістичний зв’язок слів «корова» та «крава». Вчений ототожнив корінь слова «коров», «крав» з назвою жертовної тварини – корови. На його думку, це безпосередньо свідчить про заміну жертвоприношення тварини хлібом. Для підтвердження теорії вчений широко використав дані з народних обрядів та пісень, в яких збереглися натяки на цю заміну. Скажімо, загальнопоширеною в українських обрядових весільних піснях є наступна вербальна формула: «А рогат я, богат!». Усе це привело М. Сумцова до висновку, що весільний коровай є заміною жертовної тварини – корови – хлібом зі збереженням її символіки та релігійно-міфічного значення. Схожих поглядів дотримувався Ф. Вовк. Він вважав, що назва короваю мусить мати етимологічнй зв’язок з санскритським krava, латинським caro-nis – м’ясо, старослов’янським крава та українським корова. Загалом, вчений вважав, що приготування короваю – уривок стародавнього релігійного культу, що зберігся в ритуалі українського весілля в дуже виразному й непорушному вигляді188. У зв’язку з вищенаведеним зазначу наступне. До сьогодні в українській етнологічній науці поширеною є думка, що вперше ідею про семіотичний зв’язок короваю з коровою висунув Ф. Вовк. При цьому дослідники посилаються на його працю «Шлюбний ритуал та обряди на Україні», яка вже давно стала класичною і хрестоматійною для української етнологічної науки. Вказана праця Ф. Вовка датується 1926 р. або 1927 р. (у науковій літературі натрапляємо на обидві дати публікації. – О. М.). Отже, можна стверджувати, що М. Сумцову все ж таки належить першість в авторстві ідеї про лінгвістичний зв’язок між словами «коровай» та «корова». Сумцов Н. О свадебных обрядах, преимущественно русских. – С. 125. 188 Вовк Хв. Шлюбний ритуал та обряди на Україні. – С. 243. 98 Розділ ІІ. М. Сумцов і становлення вітчизняного українознавства Питання етимології слова «коровай» остаточно не вирішене і сучасними вченими, оскільки загальноприйнятого пояснення немає. Найімовірнішим на сьогодні здається походження від праслов’янського korva – «корова». Пов’язання слова з давньоіндійським caruh «жертовний хліб», латинським curvus «зігнутий, кривий», грецьким korwuoz «кривий, зігнутий» є, на думку сучасних вчених, неприйнятним189. У весільній обрядовості українців хліб має широке обрядове використання. В переважній більшості випадків він називається короваєм, хоча є і локальні назви (доля, дивень). У дослідженні «О свадебных обрядах, преимущественно русских» подано цікаві дані щодо місця та часу випікання короваю, особливості його оздоблення, пов’язані з ними регіональні народні вірування та звичаї, відповідні зразки фольклору. Вчений зазначав, що характерною та цікавою особливістю українського весілля, на відміну від весільних обрядів інших слов’янських народів, є значно багатша, найкраща збереженість у ньому символіки хліба та обрядової весільної поезії. В українців навіть у щоденному житті хліб став священним предметом. Українські вчені, дослідники традиційної народної кулінарії, своїми працями підкріплюють висновок вченого про важливість хліба та його роль у народному житті та побуті українців191. Загалом, стосовно весільного хліба М. Сумцов зробив ряд висновків. Так, історичну необхідність використання хліба у весільних обрядах дослідник обумовлює насамперед його солярною символікою. Інколи у весільному хлібові знаходила вияв ідея про шлюб місяця з сонцем або сонця з землею. Весільний хліб також є символом молодого та молодої. Наприкінці ХІХ ст. весільний хліб в більшості випадків став символом осілого та благополучного родинного життя, символом яскраво розвинутої, унікальної землеробської культури українців. Вчений підкреслив той факт, що серед слов’янських народів за повнотою обрядового використання хліба виділяється насамперед українське весілля192. Весільний хліб надав певного освяченого значення пов’язаним з ним предметам. В українців це тік-клуня, сніп, діжа та віко. 189 Етимологічний словник української мови. У семи т. – Т. 3. Кора – М. – С. 35. 190                                                                          Власне весільний період починається із запросин. Використання печива в цій дії також посідає важливе місце. Починався весільний обряд.. печенням короваю (Іван Франко, VIII, 1952, 61).  

Короваї на весілля випікалися ще на Русі. Ця традиція сягає корінням у далеке минуле. Обдаровування короваєм було заключним етапом всієї весільної церемонії. Це було свого роду свідченням того, що юність нареченої і нареченого закінчилася. Причому короваї на весілля пеклися тільки для першого шлюбу. І чим пишніше вони виходили, тим багатшим і щасливішим ставали майбутні молодята (прикмета така).

 Бгання короваю – один з найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, калач, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію. У старовину розкішний коровай у формі сонця був потужним оберегом для нової сім’ї. Саме з моменту роботи над короваєм і починалося весілля. Для весільного пирога воду приносили з семи криниць, а необхідну за рецептом борошно – з семи мішків. Для випікання весільного короваю застосовувалася пшениця, здавна вважається символом родючості.

Головним весільним хлібом був коровай, який виготовлявся з дотриманням певного сценарію. Якщо по якійсь причині на весіллі не було короваю: бідність, сирітство, то людина на весіллі отримувала прізвисько (Безкоровайний). Недарма про людей, наділених особливим почуттям власної гідності, казали: «Сидить, мов коровай на весіллі».

Коровай – традиційний атрибут весільного обрядодійства.

Яке б не було весілля, багате чи бідне, обов’язково на святі можна побачити великий коровай круглої форми. Така форма не випадкова: адже вона – подібна формі Сонця.  

 У давній легенді коровай являється символом язичницького бога – Сонця, що сходить на землю, щоб «взяти під свою ласку» доброго молодця і красну дівчину, що вступають у це довге, важке і прекрасне спільне життя. Коровай уособлює собою багате, заможне життя. Існує думка, що той з молодят, хто відкусить найбільший шматок і буде господарем в хаті.

Чим більше коровай, тим щасливішим і заможніше буде життя молодої сім’ї. Тому коровайниці – досвідчені господині, намагалися випекти не тільки красивий і смачний коровай, але і на подив усім великий. У деяких місцях прийнято було випікати коровай величиною на весь стіл. На середньому столі стояв.. великий, спечений на всю піч з різними фантазіями коровай (Яків Качура, Вибр., 1953, 287).         

«П’ятниця – починальниця, а субота – коровальниця».

Для випічки весільних короваїв запрошують найближчих родичок, які живуть щасливо у першому шлюбі. «Покритка, вдова, розвідниця, московка, нечесна (та, що в неї весілля було без вінка), та, що мала два-три шлюби, та, що в неї діти мруть, — не можуть бути коровайницями (місити і пекти коровай), — пише Гнат Танцюра, а Федір Вовк додає: «На Україні коровай годиться робити виключно тільки молодицям, що на той час живуть зі своїми чоловіками, так що до участі в цьому обряді не можуть бути допущені не тільки вдови, але й ті молодиці, що їх чоловіки на той час відсутні, наприклад, на військовій службі тощо». Випікання короваю — колективна справа всього роду. До цього важливого процесу залучали щасливих у шлюбі жінок з обох родів, аби показати бажання породнитися. Інколи в цьому могли брати участь усі заміжні жінки з роду зарученої, окрім вдовиць чи бездітних жінок. За звичаєм спільність дій під час бгання короваю мала символізувати єдність майбутньої сім’ї. Для цього коровайниць зв’язували рушником  вони мусили все робити разом: місити тісто, виліплювати оздобу, обмивати руки.

Повір’я

 Вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий віщує розлучення, а покручений – злу долю. Тому коровайниці «улещували» коровай приказками та піснями. Кімнату, у якій пекли коровай, зазвичай прикрашали калиновими гілками з ягодами, оскільки калина у весільному обряді — найдавніший символ любові, що міцно з’єднує молодят.

Коровайниці, заквітчані барвінками, з гарним настроєм, збиралися в хаті молодої у четвер або п’ятницю перед весіллям. Очолювала весь обряд старша коровайниця. Нею могла бути тільки та жінка, яка живе з чоловіком у злагоді й любові, має добрих діток. Вважалося, що таким чином добрий сімейний лад передається молодим. Старша коровайниця стежила, щоб у хаті панувала атмосфера доброзичливості, адже настрій передається через паляницю молодому подружжю. Зазвичай запрошували непарну кількість коровайниць. Вважалося, що найкраще, коли їх сім або дев’ять. У деяких регіонах бажаним була парна кількість жінок, аби молоді завжди були в парі.

Кожна молодиця, що бере участь у приготуванні короваю, мусить принести з собою мірку борошна, певну кількість яєць, масла та інших продуктів, необхідних для його випікання, про це співається у весільній пісні: « Ми на коровай ідемо. Пшеничну муку несемо. Ще й рожові квіти. Щоб любились діти. Несем меду гарнець. Несем сім кін яєць. Несем грудку масла. Щоб коровай удався».  У порожню діжу на дно ставлять навхрест чотири запалені свічки, накривають віком з діжі, по краях віка ставлять чотири  свічки  запалені,  і меж цих  свічок,  ставлять вироблений  коровай. Діжу чи посудину,  у якій випікають весільне печиво, ставлять на ослін застелений кожухом.  У піч коровай повинен був помістити одружений чоловік.
Ритуали, що супроводжують випікання.

Після того, як тісто піднялося і його поставили в піч, треба було провести деякі «чаклунства»: старша коровайниця хлібною лопатою стукала по стінах кухні, а інші жінки брали діжу, де замішувалося тісто, і танцювали з нею. До того ж, під час танцю діжу треба було тричі підняти аж до стелі, показуючи яким високим повинен бути коровай. Чим більший коровай, тим більше щастя і багатства буде у молодят. Навіть вода, якою коровайниці миють від тіста руки, набуває особливого значення. Вони символічно вмивають нею всіх присутніх на обряді, цілуються навхрест, а потім, співаючи, воду виливають під родюче дерево: щоб вишеньки розвивались, щоб дітоньки любувались.

По короваю намагалися вгадати і майбутню долю подружжя. Якщо він високий і пишний, то все у молодих буде добре. Якщо ж у процесі випікання коровай тріснув, молоді можуть розлучитися. Але, незважаючи ні на що, інший коровай випікати заборонялося.

Символіка прикрашання  короваю

Сьогоднішній коровай – справжній витвір мистецтва зі своєю символікою. Що ж означає кожен елемент декору на весільній випічці?

Зверху його оздоблювали виробами з тіста: голубками, квітами, виноградом, шишками, жайворонками, качечками, колосками. Крім того, коровай прикрашають зеленню барвінка, ягодами або цвітом калини, червоними стрічками, подекуди — гілками плодових дерев, оплетеними тістом - символічним світовим деревом.

  Пара голубів, що зображують кохання і вірність – символи нареченої і нареченого.

  Коса символізує готовність дівчини до заміжжя.

  Пара лебедів — це відданість і вірність у шлюбі.

  Гроно винограду обіцяє достаток молодої сім’ї.

  Виноградна лоза – символ продовження роду, плодючість і зміцнення сімейних уз.

  Калина – краса і плодючість.

  Колосся пшениці – достаток, родючість, благополуччя.

  Троянда – дівоча краса і невинність.

Прикмети

·        Випікання короваю призначали на суботу, це і було вже початком свята. Процедура включала кілька етапів, кожен з яких супроводжувався обрядовими піснями та молитвами.

·        Оцінювали коровай після випікання: лопнув – погана прикмета для сім’ї, підгорів – чоловік буде сварливий.

·        З тіста, яке залишалося, робили шишки, барила, гусей. Іноді до них додавали монетки – для заможного життя.

·        Крім великого пирога, випікали і маленькі короваї для дітей.

·        За прикметами, щоб знайти свою пару, хлопцям потрібно було тричі підстрибнути, коли коровай відправляли в піч, а дівчата виносили діжку у двір і закидали лопату на дах.

·        З моменту приготування і до моменту вручення коровай потрібно було берегти від сторонніх очей – його накривали рушником і ховали подалі.

·        Ділять коровай хресні з обох сторін. За формою він може бути як булка — овальний або круглий.

·        Йти з весілля без своєї частини короваю – все одно, що взагалі на нього не потрапити.

·        Шматочок несли додому тим, хто на весілля не потрапив. Невелику частину сушили і зберігали в якості амулета. Він охороняв у дорозі, допомагав дітям.

 

Розрізання короваю

З давніх часів звичай не змінився: коровай викладають на весільний рушник, який спеціально вишивають з такої нагоди, і дарують молодим. Зазвичай це відбувається після вінчання (або реєстрації в загсі) перед тим, як гостей запрошують до столу. У старовину коровай вручала мати нареченого. Батьки вітають молодих і благословляють на спільне життя. Ділив його один з хрещених батьків пари, а гостям розносили шматки діти. Двухкілограмовим короваєм можна пригостити до 50-ти гостей.

Вручення короваю – заключний етап весільної церемонії, закінчення періоду юності нареченого і нареченої.  Молодята повинні були подякувати і тричі поцілувати коровай. Верх діставався молодим, його передбачалося посолити і з’їсти, причому той, хто відкушував більший шматок, оголошувався главою сім’ї.

Є й інший варіант – хліб потрібно відламати, і більший шматок діставався того, хто… більш жадібний. Який з них більш естетичний, вирішувати вам, головне, сіль не просипати! Серединку розносили гостям, а низ віддавали музикам (там можна було знайти запечену монетку). Прикраси з короваю прийнято було віддавати незаміжнім подругам нареченої.

Разом з шматками короваю наречені ділилися своїм щастям, а гості дякували молодих подарунками.

Короваїв на весілля, як правило, два. Один випікається в родині молодого, другий – в родині молодої. Наприкінці третього застілля обидві мами (свахи) разом з дружбами починають різати коровай і роздавати гостям. Виглядає це так: один дружба роздає родині молодого, другий – родині молодої. Виконання дружбами/дружками своїх ролей в основному припадає на початковий етап весільного дійства (плетіння вінків, викуповування квітки, продаж нареченої, гейкання й ухкання під час руху весільного кортежу до шлюбу і повернення його до будинку, де проводиться весілля, і т. ін.).  Інколи дружби ще й разом виносять на підносі коровай і співають спеціальну переспівку. Кому роздавати – підказують мами. Дружба говорить приблизно такий текст: «З під зеленого дуба, де барвінок в’ється, від молодого та молодої коровай шлеться. Десь тут має бути стрийко з Канади з родиною. Гоп, гоп, гоп. Музиканти сто літ!» В одній руці він несе кусок короваю, а в другій тримає імпровізований дзвіночок. Музиканти виконують щось пафосне.

Коровай у літературній творчості

 

«Короваєм» колись називали дитячу хороводну гру, в якій співали про спечений коровай.

Приклади:

А ми коровай зробили,
Господа Бога просили:
Дай, Боже, добру долю
Молодій і молодому!
(Укр. нар. пісня)

Наш коровай хороший:
У печі високий.
На столі широкий,
Бо наш рід великий,
Щоб було чим ділити!
(Укр. нар. пісня)

• А в суботу по півдні зароїлося Думячишине подвірє від дівчат і парубків, і свашок у святочних строях. Починався весільний обряд вінкоплетинами й печенєм короваю. (Іван Франко)
• На середньому столі стояв великий, спечений на всю піч з різними фантазіями коровай. (Яків Качура).
• У суботу зібрала Ївга коровайниць: бгають коровай, пісень співають, шишки ліплять. (Квітка-Основ'яненко)
• Заспівала найстарша коровайниця, приступаючи з ножем до великого весільного короваю. (Яків Качура)

Прислів’я: Хорошії коровайниці, хороший коровай бгають (місять).

Кожен із весільних хлібів мав своє призначення: з паляницею йшли свататися, з шишками та калачем зарошували на весілля, голубки та гуски дарували коровайницям. Коровай був окрасою весільного столу як символ достатку й щастя.

Таким чином, можна з впевністю сказати, що, коровай відіграє на весіллі, значну роль. На початку свята батьківським хлібом благословляють молодих, а в кінці — хрещені батьки розділяють коровай між гостями, наче розділяючи щастя молодої сім’ї з усіма присутніми.

 

Джерела та література

 

1.Борисенко В. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографічне дослідження / В. Борисенко — К.: Наукова думка, 1988. — 192 с.

2. Воропай О. Звичаї нашого народу. – Мюнхен, 1958.

3. Грушевський М. Історія української літератури. – К., 1993. – Т. І.

4. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі / Головний редактор Москаленко М. – К., 1988.

5. Календарно-обрядові пісні / Відповідальний редактор М. М. Пазяк. – К., 1987.

6. Сумцов Н. О свадебных обрядах, преимущественно русских. – С. 125.

7. Джерело: https://spadok.org.ua/vesilni-zvychayi-ta-obryady/vesilni-obryadovi-khliby-korovayi-i-kalachi Культурно-історичний портал Спадщина предків.