Зустріч зими і весни

 

15 лютого

Це свято відзначається усім християнським співтовариством протягом майже двох тисячоліть і стоїть в одному ряду з такими важливими подіями, як Різдво Христове, Хрещення Господнє, Великдень і т. д.

Подія, яка відзначається 15-го лютого, на 40-ий день після того, як Христос був народжений в наш світ Дівою Марією більше двох тисячоліть тому, нерозривно пов’язана з непорушними традиціями іудейського народу. Священний обряд, що чиниться батьками немовляти, який став первістком чоловічої статі в кожній юдейській родині, котра шанує закон Божий, наказує його принесення до Святилища для вірного представлення перед Господом. При вчиненні даного обряду передбачається принесення матір’ю немовляти жертовного однорічного ягня, або двох молодих голубів. За Писанням Діва Марія принесла до Єрусалимського храму двох молодих голубів. В храмі в ті дні служив один святий старець, на ім’я Симеон.

У цей День ми вітаємо всіх християн із цим Великим святом! Бажаємо всім Божих благословень, розради і підбадьорення! І ми свідчимо, що у Бога не залишиться безсилим ніяке слово. Зі святом Стрітення Господнього!

З давніх-давен Стрітення в народному уявленні було пов’язане з першою зустріччю весни. Цього дня в храмах прийнято освячувати воду, яку потім використовують із лікувальною метою.

У народі вірили, на Стрітення зима вирушає туди, де було літо, а літо — туди де була зима. По дорозі вони зустрічаються та сперечаються між собою. Хто виграє у суперечці, той ще залишиться на цих землях господарювати. Якщо до вечора потеплішає, то виграло літо і скоро будуть потепління. Якщо ввечері стало холодніше, то зима ще зостанеться на деякий час. А назва така була у свята, тому що вважалось — 15 лютого, це єдиний день, коли взимку може пролунати грім.

 До 100 річчя з дня народження М.О.Рибалка, краматорського поета

Микола Олександрович Рибалко (1922-1995) –український поет.

 Народився 14 лютого 1922 року в селі Орехово-Василівка (нині Бахмутський район, Україна). У 1931 році сім’я переїхала до Краматорська, який став для Миколи рідним містом. Тут він закінчив 10 класів середньої школи № 1. Потім став студентом ДГУ. У лютому 1945-го на Одерському плацдармі гвардії капітан Рибалко був важко поранений. Пройшли довгі місяці лікування в госпіталях, але медицина, на жаль, була безсила, він назавжди втратив зір. Тоді йому було лише 23 роки. Але для нього війна не закінчилася в сорок п’ятому, для нього зброєю стало поетичне слово.

Пісня Олександра Білаша на вірші М. О. Рибалко «Я жив в такі часи» стала лауреатом Всесоюзного телеконкурсу «Пісня-75».  Широко відома громадська діяльність Миколи Рибалка. Понад сорок років він очолював літературне об’єднання при редакції газети «Краматорська правда», яке вважалося одним з кращих на Україні. На базі цього об’єднання було виховане чимало талановитих літераторів, серед яких Олег Плуталов, Леонід Горовий, Віктор Пікалов, Анатолій Мироненко, Анатолій Мирошниченко.

 М. О. Рибалко помер 8 липня 1995 року в Краматорську.

 

Микола Олександрович Рибалко - поет краматорщини

Гурток «Юні екскурсоводи»,

Донецький обласний центр туризму та краєзнавства учнівської молоді

Керівник: Людмила Мірошниченко,керівник гуртка «Юні екскурсоводи»

Мета статті: формування патріотичних почуттів та використання літературного краєзнавчого матеріалу в системі патріотичного виховання на прикладі життя та творчості краматорського поета М.О.Рибалко.

Актуальність статті. Зміни в  суспільстві викликали зміни  в соціальному замовленні  до освітніх закладів. В останні роки внаслідок кризових явищ у соціально-економічній, політичній і культурній сферах суспільного життя стався спад в процесі виховання підростаючого покоління. Велику тривогу викликає одне з ключових напрямів цієї діяльності, пов'язаний зі створенням умов для виховання і розвитку особистості громадянина і патріота У зв'язку з цим проблема патріотичного виховання стає однією з найактуальніших і вимагає нових підходів. Патріотизм - це найважливіша цінність, яка несе в собі не тільки соціальний, але і духовно-моральний, ідеологічний, культурний і військово-історичний компоненти.

Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру. У зв’язку з цим одним з пріоритетних напрямів патріотичного виховання молоді є використання краєзнавчого матеріалу. Саме використання матеріалів літературного краєзнавства має сприяти вихованню у молоді патріотизму, національної свідомості, високої моральності.       

Предметом дослідження є життя та творчість краматорського поета Миколи Олександровича Рибалко.    

Твори поета сприяють патріотичному вихованню молодого покоління. Та і все життя цієї мужньої людини  - приклад славного служіння Батьківщині. Микола Рибалко завжди жив життям своєї країни і свого народу. І як би ми з низин або висот нашого часу не ставилися до минулого, поет завжди щиро і чесно відображав його в своїх творах. Тематика віршів відомого поета Донбасу увібрала в себе багато складних проблем, що хвилюють людину, яка живе  в наш неспокійний час. У віршах М.Рибалка є все, чому слід вчитися молодому поколінню: доброта, мужність, відданість, чесність, любов, чуйність.

Є люди, чиє життя схоже на пісню. Чудовою мелодією звучить до болю натягнута струна. І коли вона рветься, запала раптом тиша здається приголомшуючою. Але такі люди не зникають безслідно, їх пісня продовжує жити у спадщині, залишеній нащадкам.

Наша земля дарує світові таланти, провідна зірка яких буде світити впродовж багатьох віків. Сьогодні можна згадувати багатьох, хто народився на Донеччині, любив свій край і оспівував його. Нові імена співців ще прикрасять наш рідний обрій, але сьогодні хочу згадати видатного поета-земляка Миколу Олександровича Рибалко.

Живе на землі Донбасу пісня Миколи Рибалка. Поета і солдата. Ця людина належить до того легендарного покоління, яке знявши шкільну форму та ледве встигнувши зробити перші самостійні кроки у доросле життя, одягло гімнастерки. Війна вкрала у цих хлопців безтурботну юність, а доля разом з атестатом зрілості надала білет у безсмертя.

Дитинство і юність, проведені на Донеччині.

 В 1856 році поміщик Куп’янського уїзду відділив свого сина Оріхова Василя і дав йому у власність 7 селянських господарств та землю, які оселилися вздовж Кудлінської балки, село назвали Орєхово-Василівка, де і

народився Микола Олександрович Рибалко 14 лютого 1922 року в селі Орєхово-Василівка Миньківської сільської ради Бахмутського району Донецької області. Початкову освіту розпочав здобувати у Миньківській школі – тут провчився перших три роки. Пізніше сам згадував про те, як ходив до школи з сукняною торбою через плечо. У тій торбинці – шкільні книги і зошити, шматок хліба або сухарець, грудочка цукру, покладені до торбинки дбайливими руками бабусі. У віршах знаходимо такі рядки: …Лохматый задиристый ветер, Потертый букварь за спиной. Озябшие руки и ноги, Иссеченный вьюгой большак. Дорога, дорога, дорога, Но твердый, настойчивый шаг. Однолітки поета згадували, що в дитинстві Микола був дитиною працьовитою – допомагав бабусі, батькам по домашньому господарству; кремезної статури і фізично розвинений, він заступався за слабших. Закінчив три класи початкової школи, а потім після переїзду батьків на роботу до Краматорська поселився і проживав в нашому індустріальному місті.

         У літні канікули, коли вже проживали у Краматорську, часто гостював у бабусі в Орєхово-Василівці. Відрізнявся ініціативністю, умінням згуртувати навколо себе хлопців та дівчат на добрі справи, був надійним і вірним товаришем. Батько, Олександр Андрійович, до переїзду працював постачальником. Мама, Марфа Кузьмівна, вела домашнє господарство, виховувала дітей. А їх було троє: старший – Олексій, який у роки війни пропав безвісти, середній – Микола, і молодша – Олександра. З дев’яти років Микола Рибалко проживає у Краматорську, сім’я поселилися у районі, Старе місто. У листопаді 1931 року, батьки принесли документи до місцевої середньої школи №1 з такою довідкою: «Микола Олександрович Рибалко вибув зі складу учнів 4 класу Миньківської семирічної школи Артемівського району у зв’язку з переїздом батьків». У шкільні роки пробує писати вірші.

Вагому роль саме у літературному розвитку учня Миколи Рибалка відіграла вчитель російської мови та літератури К.Ф.Гоппе. Катерина Федорівна не тільки майстерно викладала свій предмет, але й із знанням справи керувала роботою літературного гуртка, який почав відвідувати Микола Рибалко. У журналі обліку відвідування занять гуртка за 1937-1940 роки, який зберегла К.Ф.Гоппе, у Миколи не було жодного пропуску. Керівниця згадувала, що хлопець, залюблений у художнє слово, був активним учасником літературних вечорів, конкурсів. Однокласник Рибалки Олексій Пронін повідомив, що Микола, будучи учнем 8 класу (а було це у 1937 р.), став переможцем шкільного літературного конкурсу, присвяченого творчості письменника нелегкої долі Миколи Островського [1, с.317]. Для допитливого хлопця життя цього письменника, його доля були зразком мужності і сили волі. Дивом уціліли рядки з конкурсної роботи учня-восьмикласника Миколи Рибалка приводить у своїй книзі «Золото у кожного в душі» Василь Терещенко: «Прямо з книжних сторінок Микола Островський увійшов у моє життя і оселився в ньому назавжди, як своя і дуже потрібна людина. Він полонив мене романтикою відгримівших боїв і величчю свого подвигу». Згодом ми дізнаємося, що доля буде немилосердною до самого Миколи Рибалка – на полях великої битви він втратить зір. І саме приклад того, як треба переборювати труднощі, цінувати життя, дав тодішньому школяреві його старший тезка – Микола Островський.

Дозволимо навести ще одні спогади про літературні здібності школяра Миколи Рибалка, що їх подає Віталій Бабкін у книзі «100 самых известных имён Краматорска». «Слушай, друг, – сказал лауреату школьного конкурса 8 его тёзка – капитан футбольной команды Николай Добронравов. – Напиши стихотворение, чтобы в газете напечатали. А на гонорар купим мяч». Долго упрашивать юного поэта не пришлось. Правда, стихи были напечатаны за подписью Николая Добронравова, которому пришла в голову счастливая идея – так решили ребята. И Рыбалко был полностью согласен с ним, ведь речь шла не о славе – о настоящем кожаном мяче, о товариществе» [1, с.317].

З дитячих років місто Краматорськ стало йому рідним на все життя: Здесь я рос, здесь увидел воочию Землю в росах и свет букваря. Здесь легла на спецовку рабочую Первой плавки моей заря…  

У 1940 році М.О.Рибалко закінчив СШ № 1 м. Краматорська. Трудову біографію розпочав на новобудові, вступає на заочне відділення філологічного факультету Дніпропетровського університету. Вступний іспит з української мови та літератури – твір на тему «Радянські льотчики – горді соколи країни соціалізму» – він написав віршами й отримав оцінку «відмінно».

З перших днів війни М. Рибалко був направлений в Барнаульське військово-мінометне училище. У червні 1941-го молодий лейтенант прийняв перший бій під Воронежем, був поранений, тут одержав першу нагороду - орден Червоної Зірки. Протитанкова батарея під його командуванням брала участь в найбільшій танковій битві під Прохорівкою. З визвольними боями у складі 38-ої армії Микола Олександрович пройшов всю Украйну - від Сум до Львова. За форсування Дніпра - удостоєний ордена Червоного Прапора, за бій під Бродами - орденом Червоної Зірки.    

У тяжких, кровопролитних боях на Одерському плацдармі в лютому 1945 року капітан Рибалко втратив зір. Вибух, вогонь і раптом настала темрява серед ясного дня. Все, як у відомому вірші «Я не слышал взрыва, я не видел той вспышки». Він теж не бачив тої «вспышки». А після неї вже не бачив нічого. І ніколи. Миколі Олександровичу було у той час лише 23 роки.

Після війни повернувся в місто Краматорськ. Перші вірші поет друкує в 1953 році в газеті «Краматорська правда», потім в «Літературній газеті». З 1954 року М.О. Рибалко - керівник міського літературного об'єднання.

Літературне об’єднання, яким довгі роки керував М. Рибалко, виховало немало талановитих людей. Він завжди щиро радів кожному новому віршу або оповіданню членів літоб’єднання: будівника Я.Олійника, машинобудівника М.Передерія, викладача Л.Ліньової, а також студентів машинобудівельного технікуму О. Плуталова та Б.Горба, учнів 9 класу М.Міщенка та І.Глазкової, електромонтажника В.Пікалова, столяра В.Іванющенка та ін. Заняття проводилися регулярно, щочетверга. У пекучих баталіях відшліфовувався кожний рядок нового твору (а їх за чергою читали всі), вироблялося розуміння призначення поезії, підхоплювалося нове в письменницькому світі. Головною рисою членів Краматорського літоб’єднання була висока вимогливість один до одного, до своїх творів: не провінційні посиденьки, а професійна робота, підхід до літературної діяльності як до святої справи.

Поет Микола Рибалко завжди був серед людей. Його запрошували в школи, трудові колективи, військові частини, і він із задоволенням туди йшов – почитати вірші, згадати воєнні роки, поділитися думками про пережите…

Державні відзнаки за літературну працю. Особливо пам’ятним для Миколи Рибалка був 1968 рік – рік 50-річчя комсомолу. До цього ювілею, який тоді в Радянському Союзі відмічався всенародно та на високому рівні, приурочили й вручення щорічної комсомольської премії ім. М.О.Островського. У постанові ЦК ЛКСМ України читаємо: «Присудити республіканську комсомольську премію імені М.Островського за 1968 рік в області літератури Рибалку Миколі Олександровичу, поету, за збірку віршів «Дорога на высоту».

 У березні 1985 року шанувальники творчості Миколи Рибалка, особливо тут, на Донеччині, у рідному Краматорську, з радістю зустріли повідомлення про відзначення поета-земляка найвищою державною нагородою в області літератури – Державною премією України ім. Т.Г.Шевченка. У скупих офіційних рядках державної постанови сказано: «Центральний Комітет Компартії України і Рада Міністрів Української РСР, розглянувши подання Комітету по Державних преміях Української РСР імені Т.Г.Шевченка в галузі літератури, журналістики, мистецтва і архітектури при Раді Міністрів УРСР, постановляють присудити Державні премії 1985 року: У галузі літератури: Іваничуку Роману Івановичу – за романи «Вода з каменю», «Четвертий вимір»; Рибалку Миколі Олександровичу – за збірку поезій «Незакатная звезда» та нові вірші в періодичній пресі»

До бойових нагород додалися й такі відзнаки за літературну працю: ордени Жовтневої революції (1971), Дружби народів (1982), медалі. Поет був Почесним громадянином міста Краматорська.    

Живе на землі Донбасу пісня Миколи Рибалка. Поета і солдата. Ця людина належить до того легендарного покоління, яке знявши шкільну форму та ледве встигнувши зробити перші самостійні кроки у доросле життя, одягло гімнастерки. Війна вкрала у цих хлопців безтурботну юність, а доля разом з атестатом зрілості надала білет у безсмертя.

Пісня Олександра Білаша на вірші М. О. Рибалко «Я жив в такі часи» стала лауреатом Всесоюзного телеконкурсу «Пісня-75».

Оспівав поет у віршах і своє рідне місто Краматорськ: «На улице Мира», «Я живу на проспекте Ленина», «У нас на Дворцовой» та інші. Вірш «Мой город» побудований на діалозі – автор веде розмову з людьми, які не бували у Краматорську, але чули про нього багато хорошого: там роблять екскаватори, «умные станки», там проживають талановиті та щедрі душею 55 трударі, які в метал вкладають «звонкие сердца», «стоят они на линии огня». Поряд з ними трудиться і поет, він ділить з ними «трудности и славу //В кипенье цеха, у Донца реки…»,

На батьківщині поета, директор Міньківської школи, де вчився Микола Рибалка, Шарудило Лідія Єгорівна зв’язалась зі скульптором з міста Донецька Гонтарем і замовила погруддя поета. Ідея отримала схвалення.

Кошти виділило керівництво колгоспу імені Леніна, частину суми зібрала громада села.

Відкриття бюсту відбулось на урочистій лінійці 14 лютого 1990 року, в день народження М.О. Рибалка. Сам поет не зміг бути присутнім, але прийшли друзі його дитячих років: Паровишник І.П., Галик І.І., двоюрідні племінники, що мешкали в селі. Звучали поетичні рядки та пісні на слова Миколи Олександровича.    

За ініціативою Терещенка Василя Тимофійовича, який багато уваги приділяв поверненню імен на літературну карту Артемівщини, 4 травня 1992 року в школі відбулось велике літературне свято «Пам’ять». Найпочеснішим гостем на ньому був сам поет.

Сьомого травня 2003 року до Міньківки з’їхались гості з усіх шкіл району, міста Донецька, Краматорська, Артемівська, всі, хто любить і шанує творчість Миколи Олександровича. В цей день в бронзі та металі повернувся він на свою маленьку батьківщину. Лунали безсмертні рядки віршів, пісні на його слова.

Передивляючись зйомки цього пам’ятного дня, ми знову переживаємо хвилюючі хвилини свята.

В школі працює літературна вітальня. На уроках та в позакласний час звучать патріотичні рядки поета. Кожного року готується літературне свято районного масштабу. Традиційними стали конкурси юних поетів, в школі видаються збірки поетичних творів. Щороку на святкуванні Дня Перемоги звучать літературно – музичні композиції, в основу яких покладені рядки, в яких  оспівано ратні подвиги воїнів в тяжкі роки Другої світової. В них заклик - не забувати тих, хто ціною свого життя захистив людство від найстрашнішої війни, здобув світле майбутнє. Завжди будуть стояти на сторожі миру, як солдати, поезії Миколи Олександровича. Вони увібрали в себе силу духу донецької землі, непохитність і стійкість захисників Вітчизни. Тому і знаходить все нових і нових шанувальників талант цього надзвичайного Поета, Солдата, Людини.

Увічнення пам’яті Миколи Рибалка у місті Краматорську.

Пам’ять про талановитого поета живе у рідному місті. На його могилі споруджено обеліск, іменем М.Рибалка названі вулиця, літературне об’єднання при газеті «Краматорская правда»; на будинку по вулиці імені Василя Стуса (колишній Соціалістичній), 54, у Краматорську, де проживав поет з 1964 по 1995 роки, встановлено меморіальну дошку; філіал Центральної бібліотеки у мікрорайоні «Лазурний» носить ім’я Миколи Рибалка; його твори вивчаються в школах та вищих навчальних закладах, чи не у кожній школі Краматорська є куточки пам’яті поета-земляка. Багато зроблено по вшанування поета-земляка в ЗОШ №1, яку до війни закінчив М.Рибалко.

Помер поет Микола Рибалко 8 липня 1995 року. Поховано його у рідному Краматорську на центральній алеї цвинтаря по вулиці імені Дружби (колишня імені Леніна).

Микола Рибалко був і залишається зв’язківцем між історичними періодами нашого суспільства та поколіннями, яким випала різна доля: одним – захищати батьківщину від ворога-окупанта, їхнім нащадкам – жити у повоєнний час і зберігати мир. Його життєвий подвиг, правдива і хвилююча поезія потрібна сьогодні, вона буде, без сумніву, затребувана й нашими нащадками.

Життєвий шлях поета М.О.Рибалка – це життєва дорога одного з представників воєнного покоління. У сотні тисяч таких фронтовиків була подібна біографія: школа – студентська лава – фронт – повернення до мирної праці після перемоги над ворогом. І все ж у нашого земляка, краматорчанина М.О.Рибалка є свої особливості, відмінні від інших, що витікають з його біографії: він повернувся з фронту інвалідом першої групи і, не зважаючи на це, знайшов у собі сили знайти своє місце у суспільстві. Не маючи зору, він професійно удосконалював себе у літературній творчості, досяг визначних висот у поезії: світ побачили 25 поетичних збірок М.Рибалка, а його невтомна праця заслужено відмічена – він став лауреатом найвищої відзнаки України – Державної премії імені Т.Г.Шевченка.  

Можна тільки дивуватися тому, звідки Микола Олександрович черпав сили, але він завжди знаходив спосіб допомогти оточуючим.  В  першу  чергу - словом. У нього був великий дар Учителя, який здатен донести до своїх учнів саме головне: любов до життя і рідної землі, віру в себе. А ще - глибинну правду про те, як стати Людиною. Він знав її, бо сам завжди і всюди залишався Людиною.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бабкин В. 100 самых известных имён Краматорска. – Краматорск: Изд-во ЗАО «Тираж-51», 2008. – С.317-321

2. Бочко В. Встреча с поэтом //Машиностроитель. – 1976. – 2 июля. 3. Вовенко В. Хватит в сердце светлого огня //Донбасс. – 2007. – 14 февраля. - №30. – С.15

 4. Волошина Н. Тернистый путь воина-поэта //Технополис. – 2007. - №7. – С.20

5. Волошко Е. Біль і пам’ять //Літературна Україна. – 1983. – 3 лютого.

 6. Гончаров Н. Он и сегодня в строю //Рыбалко Н. Равнение на знамя. – М.: Воен. изд-во Министерства обороны СССР, 1966. – С. 3–5.

7. Гончаров Н. Поэзия мужества //Рыбалко Н. Цветы и порох: Стихи. – Донецк: Донецкое книжн. изд-во, 1963. – С.5 -11.

8. Гузевич Л. Здоровья и сил Вам на долгие годы //Краматорская правда. – 1995. – 6 мая.

9. «До тебе я звертаюся, пам’ять…»: Поет Микола Рибалко удостоєний премії ім. Т.Г.Шевченка //Радянська Донеччина. – 1985. – 10 березня.

10.Доценко Л. Слово фронтовика: (Встреча с Н.А.Рыбалко) //Краматорская правда. – 1980. – 15 ноября.

 11.Зайцев Н. Стихи равняются на знамя //Комсомолец Донбасса. – 1976. – 21 июля.

 12.Замковой В.П. Артемовский литературный цех. – Артемовск, 1993.

 13.Кириндясов Г. Баллады о поэте //Краматорская правда. – 1982. – 2 марта.

14.Кириндясов Г. С народом и для народа: Интервью с делегатом VIII съезда писателей УССР Н.А.Рыбалко //Краматорская правда. – 1981. – 23 апреля.