День слов'янської писемності й культури. Це свято відзначається щорічно 24 травня, саме в день вшанування пам'яті святих рівноапостольних Кирила й Мефодія, що заклали основу слов'янської писемності. Праці цих великих просвітителів стали спільним надбанням усіх слов'ян. 

При бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка працює гурток "Юні екскурсоводи ",
члени якого прийняли участь у конференції до Дня слов’янської писемності й культури з своїми роботами :

Тож надаємо слово нашим екскурсоводам :

Дикань Софія, учениця 9-Б класу,

Краматорської ЗОШ №18

Керівник: Мірошниченко Л., керівник гуртка

Донецького обласного центру туризму

 та краєзнавства учнівської молоді

О, ні! Вкраїна не загине!

Коли народний океан

Співа, неначе той орган,

Є сила в нім — душа єдина.

(«Донецькі сонети», 1898)

Актуальність досліджуваної теми: полягає в необхідності докладного аналізу лірики збірки «Донецькі сонети» Миколи Чернявського, визначення на цій основі її жанрових особливостей, поетики, індивідуального стилю, співвідношення з історично сформованими літературними течіями, що дозволить обгрунтовано з’ясувати місце поета в історії української літератури.

 Метою запропонованої статті є висвітлення основних етапів життя письменника, чинників, що вплинули на формування його світогляду, громадянську позицію й творчість. Возвеличити подвиг на благо України, викликати бажання продовжити славні традиції кращих синів України та своїх земляків.

Об’єкт дослідження – життя та творчість письменника-земляка М.Чернявського, яка репрезентована у збірці «Донецькі сонети», що була надрукована в Бахмуті у типографії міщанина Маргарита Крамарова, перша україномовна книга на Донбасі (1898 рік).

Микола Чернявський, що виріс в Донецькому краю серед неосяжного степу, оспівав його з особливою любов’ю. Він створив незрівнянні картини Донеччини, так мало оспіваної у той час в українській поезії. Кращий з цих віршів – лірико-епічна картина роздолля приазовського - «Степ і степ, один без краю». Він любить степ у будь-який час, особливо він подобається йому перед грозою. Лише грім, здається, може розбудити його – могутньо-широкий і спокійний. У цьому дивному по виразності вірші немає ні слова про людину, однак аналогія виникає сама по собі. Поет вітає наближення народної бурі, він закінчує його полум’яним закликом.
    У двадцяті роки Микола Федорович багато їздить по Україні, неодноразово відвідує Донецький край, Приазов’я, збираючи матеріал для своїх творів. На жаль, про перебування поета в нашому місті Краматорськ майже нічого не написано. Відомо, що місто біля моря вперше він відвідав у 1896 році. Судячи з його віршів, поет із захватом пише про Приазовський степ і море.
І вільно серце б’ється,
Душа ж оновлена моя
І плаче і сміється.
Знайомі всі краї
І рідні всі картини.
За вас, степи-поля мої,
Рідніш нема країни!
        У 1937 році М.Ф. Чернявський був обмовлений і арештований. Довгий час помилково вважалося (як і у випадках з сотнями інших осіб), що Чернявский загинув у 1948 році. У 1992 році пошуковці встановили справжню дату смерті: розстріляний опівночі з 19 на 20 січня 1938 року. Більше 25 років його твори не перевидавалися, а ім’я було забуте. Лише у 1959 році видавництво «Радянський пісьменник» випустило збірку вибраних віршів Миколи Чернявського, повернувши добре ім’я поетові, а в 1966 році в світ вийшли два томи його вибраних творів.

       У дореволюційній поезії Чернявський — один з найвизначніших майстрів сонета, зокрема в «Донецьких сонетах» (1898),  він перший в українській поезії створив жанрові картини з життя донецького селянства й робітництва.  «Донецькі сонети» можна трактувати у двох планах – особистісному й універсальному. Двадцять шість сонетів циклу об’єднані епіграфом зі «Слова о полку Ігоревім», в якому мова йде про велич Донця, який леліяв князя Ігоря на своїх хвилях, стелив йому зелені трави, зігрівав втікача теплою млою під кронами зелених дерев. Епіграф відображає центральну думку ліричного циклу – возвеличити в поезії річку Донець – символ невмирущості життя народу, навколишню природу, які ліричному героєві дали стільки наснаги, теплоти, насолоди в дитинстві і надихають вже в дорослому віці, коли, втомлений життям, він повертається на береги свого дитинства. Сюжети окремих віршів у циклі «Донецькі сонети» динамічно взаємодіють. Іноді кілька сонетів об’єднуються спільним мотивом або настроєм.  Циклотворчими елементами «Донецьких сонетів» є епіграф, заголовок, ліричний герой, єднання кількох тематичних рядів в одну квазінаративну систему, а також жанрова структура сонету, дотримана в усіх поезіях циклу. У циклі намічається кілька тематично-емоційних ліній: повернення героя до батьківського дому, почуття провини (мотив «блудного сина»), пошук свого місця в житті, вагання у правильності вибору своєї дороги, звернення до Донця за порадою, прийняття рішення і повернення на шлях покликання і активного діяння – «в кипучий шум житейської молви»».    Перебування в рідній стороні стає для героя своєрідним «ліричним intermezzo». Інша тематична лінія – возвеличення краси рідного краю, зокрема річки Донець, образ якої стає в циклі лейтобразом. Враження від природи рідного краю відтворюється в сонетах-пейзажах. Поряд з природою важливе місце в етично-естетичній свідомості автора посідають образи матері, батька, земляків – людей праці. Образи рибалки, «смуглявої дітвори», пастуха, сусідів-мужиків, парубків, дівчат («двох сестер») постають в органічному контексті з природою рідного краю. У житті донецької землі тісно переплелось сучасне з минулим, реальне з фантастично-казковим. Дійсність для ліричного героя суб'єктивізована – подана через призму його уявлень та емоційних вражень. Мотив давнини виникає ще на початку циклу – в епіграфі, далі розгортається в сонеті «Князь Ігор». Образ князя, який тікає з полону, постає в багатій уяві ліричного героя так очевидно, що він піддається зоровим і звуковим галюцинаціям – ліричний суб’єкт бачить постать князя, який збиває з кущів «убрання росяне», а «вухо тупіт зачува». Таким чином в сонеті постає «жива бувальщина». У циклі постають не лише ідеалізовані образи рідного краю та його людей, але й думки, настрої ліричного героя. Його внутрішній світ до краю напружений: радість, повернення («Я бачу знов вас, рідні гори!») змінюється почуттям вини («Прийми вигнанця на годину», «Вина сліз матірних за мною»). На ліричного героя хвилею накочуються спогади: О, як забути ту хвилину, Як мати бідная моя Мене зряджала на чужину!.. Ще ледве жевріла зоря…».                    

Символічно, що після зустрічі з батьками ліричний герой іде до Дінця – річки свого дитинства – і питається ради: «Чи кинуть все, назвать маною…», а у фіналі циклу – просить благословення перед дорогою. Річка Донець – ключовий образ циклу Миколи Чернявського. Назви водних стихій у циклі зустрічаються більше двадцяти разів (Дон, Донець, Донче, річка та ін.). Тісно пов’язане життя краю з водою. Про це свідчить і характерна лексика віршів М. Чернявського (рибалки, рибальські сіті, стерляді, каючок, байдаки), зображення природних явищ (весняна повідь на річці), занять та розваг селян (риболовля, ковзання на річці взимку). Донець – ріка дитинства, юності, ріка життя, ріка-годувальниця, ріка пам’яті, ріка вічності, джерело духовної і естетичної наснаги і натхнення.          

Важливу роль у циклотворенні «Донецьких сонетів» відіграють пейзажні вірші, які розширюють образ батьківщини, зображуючи особливості її природи, ландшафту. Пейзаж М. Чернявського динамічний, рухливий, в ньому присутні образи людей, тварин. Письменник зображує природу у різну пору року –зима, весна, літо; доби –передвечір’я («Череда»), пізній вечір («Вечір»), місячна ніч («Ніч»).

 Отже, Микола Федорович Чернявський є непересічною особистістю, великим поетом, педагогом та громадським діячем не тільки Донеччини, але й всієї України. В умовах наступу на українську культуру він писав твори виключно рідною мовою та видав першу україномовну книжку на Донеччині. Упродовж так званого «донецького періоду» Микола Федорович формується, як поет та громадянин. Після відновлення Української державності твори письменника доступні до їхнього вивчення. Схилімо наші голови зі співчуттям і вдячністю за недооцінену мужність наших національних героїв, котрі в неймовірних умовах захищали нашу національну гідність.

Список використаних джерел та літератури

1. Микола Чернявський. Поезія. - К.: Радянський письменник, 1959.

2. Микола Чернявський — письменник, громадський діяч, педагог: Тези доповідей наукової конференції. — Херсон 1993.

3. Вибране \Микола Чернявський.Київ:ФОП Зеленський В.Л. 2018.704 с.

4.http://www.ukrlit.vn.ua/biography/chernyavski.html

5.http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=46

6. Дослідження Л. Голомб Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. Соціальні комунікації. Випуск 1 (29). 7. 7.Немченко І. Творча постать Миколи Чернявського у дослідженнях Лідії Голомб; 12 ст.