Шабельківські вулиці

Все про нові назви  вулиць селища Шабельківки.

Вулицю Сочинську перейменовано на вулицю Миколи Амосова

Микола Амосов

6 грудня 1913 року, народився Микола Михайлович Амосов - талановитий вчений, видатний хірург, основоположник біокібернетики в Україні, письменник, громадський діяч, академік Національної академії наук України та Академії медичних наук України, один із перших у Радянському Союзі почав проводити операції на серці. Він створив інститут серцево-судинної хірургії та першим здійснив протезування мітрального клапана серця, а на міжнародному рівні він вперше ввів у вживання протезування клапанів серця, що мають антитромботичні властивості.

Амосов - автор понад 400 наукових робіт, включаючи 19 монографій. Ряд монографій перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. Микола Михайлович - лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997).

Біографія

Микола Михайлович Амосов народився 6 грудня 1913 в селі Ольхово, сучасна Вологодська область

Мати була акушеркою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Жили бідно – мати на роботі не брала подарунків, і це послужило для нього прикладом на все життя. Батько пішов на війну 1914, а коли повернувся, то незабаром покинув сім’ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім — там же — в механічному технікумі.

З 1932 р. працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1934 році одружився з Галею Соболєвою.

У 1935 році разом зі своєю першою дружиною вступив в Архангельський медичний інститут, закінчив його з відзнакою в 1939 році. Хотів займатися фізіологією, але вільні місця в аспірантурі були лише в хірургії. Паралельно навчався в заочному індустріальному інституті і в 1940 році також отримав диплом інженера з відзнакою. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною.

Після закінчення інституту і допочатку Другої світової війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві.

У 1944 році уклав другий шлюб – з медсестрою Лідією Василівною Денисенко (12.12.1920-07.04.2014).

В 1952 — переїхав до України в Київ, де прожив 49 років. У березні 1953 р. захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі» і очолив кафедру в Київському медичному інституті.

У 1960 році очолив відділ біокібернетики Інституту кібернетики Академії наук України.

1962 — обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук УРСР. В тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 —академік Української Академії Наук.

17 січня 1963 провів перше в СРСР протезування мітрального клапана серця.

У 1965 році М. М. Амосов повідомив про досвід вдалих імплантацій напівкульових протезів клапанів серця хворим з невеликим лівим шлуночком, коли не вдавалося вшити кульові протези.

У 1968 році був призначений на посаду заступника директора з науки Київського науково-дослідного інституту туберкульозу та грудної хірургії. Одночасно він очолював кафедру грудної хірургії Інституту удосконалення лікарів (1955-1970).

З 1983 року – директор Інституту серцево-судинної хірургії.

М. М. Амосов обирався депутатом Верховної Ради СРСР п’яти скликан (1962-1979). Він був удостоєний багатьох високих урядових нагород СРСР і України. Член Комісії з охорони здоров’я і соціальному забезпеченню Ради Союзу. Народний депутат СРСР (1989-1991).

29 травня 1999 Амосов був прооперований професором Кьорфером (Reiner Körfer) в Німеччині, йому вшили біологічний аортальний клапан і наклали два шунти на коронарні артерії.

У 1998 році нагороджений Орденом «За заслуги» II ступеня.

12 грудня 2002 року на 90-му році життя помер від інфаркту. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Микола Амосов цікаві факти

У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них очолює великі наукові центри.

Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися у нас в країні та за кордоном.

М. М. Амосов обирався депутатом Верховної Ради СРСР п’яти скликань. Він був удостоєний багатьох високих урядових нагород СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України присвоєно ім’я академіка Миколи Михайловича Амосова.

У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за результатами опитування громадської думки «Великі українці».

У 1960-х, початку 1970-х Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував у санаторії пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії так і в Старокримській міській лікарні

Джерело: https://dovidka.biz.ua/mikola-amosov-biografiya-skorocheno

Шабельківські вулиці

На його честь перейменовано вулицю Волгодонську на вулицю Данила Мурашко

Під Краматорськом загинув командир авіаційної ескадрильї Данило Мурашко

Під час виконання бойового завдання у складі пари 27 січня 2023 року був підбитий ворожим винищувачем. Побачивши поблизу населений пункт Шабельківка, пілот не зважаючи на малу висоту польоту, до останньої секунди намагався відвести літак від житлових будівель. В зв’язку з цим втратив висоту, не зміг безпечно катапультуватися та загинув смертю Героя, повідомили в 299 бригаді тактичної авіації.

Майор Данило Мурашко з 24 лютого 2022 року здійснив 141 бойовий виліт, знищив близько 70 одиниць броньованої техніки, понад 80 автотранспортних засобів, приблизно 30 автоцистерн паливно-мастильних матеріалів, близько 600 особин живої сили противника. Завдяки умілим діям неодноразово здійснював вивід авіаційної техніки з під авіаційних та ракетних ударів противника.

За видатні досягнення у боротьбі з ворогом нагороджений орденами Богдана Хмельницького всіх трьох ступенів. Командування військової частини представило офіцера до присвоєння звання "Герой України" (посмертно).

“Pro100 Media” зібрали цікаві факти про загиблого Героя. Данило Мурашко народився 10 серпня 1998 року у місті Ніжин на Чернігівщині. Закінчив місцеву ЗОШ №9.В 2013 році вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. З 2015 по 2020 роки – курсант Харківського Національного Університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. З листопада 2020 р. по травень 2022 р. – льотчик авіаційної ланки авіаційної ескадрильї однієї з військових частин (м. Миколаїв). З травня 2022 р. по вересень 2022 р. -старший льотчик авіаційної ланки авіаційної ескадрильї військової частини міста Миколаєва. А на день смерті – командир авіаційної ланки авіаційної ескадрильї в/ч м. Миколаїв. Данило військовий льотчик 3 класу. Має відзнаки: Повний Кавалер ордена Богдана Хмельницького, має всі три ступені та Сталевий хрест. Загалом має 4 нагороди.

«Я готувався до вильоту, повертаюся, а він за мною сидить без настрою. Каже: “Я за сьогодні не зробив жодного вильоту. І вчора, і позавчора. За три дні ні разу не допоміг хлопцям”. Я подивився чергу, сказав йому, що якщо хоче, то може сходити зі мною… Останні його слова були в ефірі: “Я відверну”. І він таки відвернув від населеного пункту», — згадує командир другої ескадрильї Ростислав Лазаренко. На момент загибелі Мурашку було 24 роки. Він повний лицар ордена Богдана Хмельницького. Відзначений почесним нагрудним знаком головнокомандувача Збройних сил України «Сталевий Хрест». Також вже посмертно льотчику присвоїли звання героя України. «З першого дня повномасштабної збройної агресії офіцер мужньо виконував усі поставлені бойові завдання, проявляв героїчну відданість військовій справі, патріотизм та служіння українському народу. Він був відданим товаришем та яскравим прикладом для військовослужбовців нашої частини», — розповіли про героя його побратими з 299-ї бригади. Данилу посмертно присвоєно звання майора. У героя залишилась дружина. Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED).

Шабельківські вулиці

Шабельківчани, на честь яких названі вулиці селища : Віктор Герасимов

Вулицю Виборзьку переіменовано на вулицю Віктора Герасимова

23 жовтня 2020 року пішов із життя Почесний громадянин Краматорська, художній керівник народного театру пісні «Краматорські дівчата та хлопці» Віктор Герасимов.

Творчий колектив памятає свого талановитого керівника.

"Так гарно в НАС пісні лунали...

Коли МИ разом ВСІ були

А Ви пішли від нас так рано,

Залишивши смуток назавжди...

В скорботі голови схиляємо

Ми любимо Вас, Маестро та пам’ятаємо...", - написали учасники колективу у Фейсбуці.

Віктор Володимирович Герасимов народився 31 серпня 1949 року у Краматорську. Виріс у селищі Шабельківка, де роздольні народні пісні звучали у кожному дворі, на кожній вулиці. З раннього дитинства Віктору Володимировичу була щеплена любов до музики та співу. Закінчив Харківський державний інститут культури та з 1974 р. беззмінно очолює театр пісні «Краматорські дівчата та хлопці» ДКіТ НКМЗ.

Спочатку ансамбль складався тільки з одних жінок, і називався Краматорські дівчата. На початку 80-х Герасимов проводить реорганізацію творчого колективу та запроваджує чоловічі голоси, що дозволило збагатитися репертуар. Відповідно було уточнено і назву колективу. У грудні 1986 р. ансамблю було надано почесне звання «народний». За ці роки Віктор Володимирович зарекомендував себе людиною видатних творчих та організаційних здібностей, подвижником та пропагандистом української культури, нескінченно відданим народній пісні.

Його ансамбль – провідний колектив палацу, міста та області, один із найкращих аматорських колективів України, лауреат та переможець численних регіональних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів, володар безлічі нагород у галузі мистецтва.

У 2017 році Віктору Герасимову призначено щорічну разову премію Краматорського міського голови у сфері культури та мистецтва «За вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва міста Краматорська».

Віктор Володимирович Герасимов має багато відзнак та нагород всеукраїнського, обласного та міського рівня. У 2019 р. йому було надано звання «Почесний громадянин міста Краматорська».

Нагадаємо, що новий керівник колективу Олександр Скрипник cказав у інтерв'ю нашому виданню: "Замінити Віктора Герасимова неможливо. Ми дуже сумуємо, що його більше немає з нами, пам'ятаємо про нього постійно. Але заради його пам'яті ми повинні продовжувати працювати і досягати нових висот."

Джерело: https://vp.donetsk.ua/.../110103-dva-roki-tomu-pishov-z...

Шабельківські вулиці

Вулицю Якутську перейменовано на вулицю Катерини Густової

ШАБЕЛЬКІВКА - БАТЬКІВЩИНА КРАМАТОРСЬКОЇ ОСВІТИ

Слобода Шабельківка (по-іншому – Маячка) була заснована в 1758 р. і своєю назвою зобов’язана прізвищу поміщиків Шабельських.

В 1886 р, в Шабельківці було відкрито народне училище, в простолюдді – земська школа. Це перший в Краматорську початковий навчальний заклад, куди міг піти вчитися і син пастуха, і дочка сільського багатія. Питання про відкриття школи для селянських дітей – недавніх кріпаків – в Шабельківці вперше, треба думати, було піднято, коли в нашому краї втілювалася в життя Селянська реформа. Сталося це по милості останнього власника села – поміщика, штабс-капітана Івана Опанасовича Шабельського, сина учасника Вітчизняної війни 1812 р

Так ось, старовинне селище Шабельківка є батьківщиною краматорської світської народної освіти, а місцева земська школа – “прабабуся” всіх нинішніх шкіл міста. Навчалося в ній 30 учнів. Першою вчителькою в Краматорських краях була Катерина Антонівна Густова – викладач школи села Шабельківка. Документ, що підтверджує цей факт, був виявлений в 2001 році в фондах Харківського обласного державного архіву.

108 років тому, в 1915 р, в селі було споруджено нову двоповерхову будівлю школи, яка збереглася, і зараз в ній розміщується селищна бібліотека.(інформацію взято з веб-сайта НВК №32)

А сучасна чотириповерхова будівля школи побудована 65 років тому на місці скіфського кургану. 18 жовтня 1958 року – день народження школи. Щорічно в цей день всі діти збираються на веселому шкільному ярмарку: хтось продає, хтось купує, але байдужих точно не буває.В шабельківській школі зберігаються традиції.

Шабельківські вулиці

Вулицю Камчатську перейменовано на вулицю Миколи Кухаренка

Микола Іванович Кухаренко (9 травня 1915 – 12 серпня 2009) – командир танкового взводу 38-ї гвардійської танкової бригади 19-ї армії Карельського фронту, гвардії лейтенант.

Біографія

Народився 9 травня 1915 року на хуторі Анна-Миколаївка Катеринославської губернії (нині Олександрівський район Донецької області). Працював формувальником, шофером на Краматорському металургійному заводі.

Призваний до лав Червоної Армії в 1937 році. Справжню військову службу проходив у танкових військах, був механіком-водієм танка. Вдруге призваний до Червоної Армії у червні 1941 року. З травня 1942 на фронті. У 1942-1944 роках служив у 38-й гвардійській окремій танковій бригаді.

Особливо відзначився при наступі військ 19-ї армії на Кандалакшському напрямі у вересні 1944 року. 24 березня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування та виявлені при цьому мужність та героїзм гвардії лейтенанту Кухаренко Миколі Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

24 червня 1945 року брав участь у Параді Перемоги на Червоній Площі у Москві. З 1959 року гвардії майор Кухаренко – у запасі. Жив у місті Виноградів Закарпатської області. Помер 12 серпня 2009 року.

Нагороди

Нагороди

• Герой Радянського Союзу (№ 7365, 24 березня 1945 [1]);

• орден Леніна (24 березня 1945 р.);

• орден Червоного Прапора (21 квітня 1945 [2]);

• орден Олександра Невського (18 травня 1945 [3]);

• орден Великої Вітчизняної війни І ступеня (06 квітня 1985[4]);

• медалі.(ВІкіпедія)

Шабельківські вулиці

Вулицю Абхазьку переіменовано на вулицю Петра Дорошенка

Петро Дорошенко – найтрагічніша постать гетьмана в історії України. Все своє життя він боровся проти поляків, за незалежну Україну в етнографічних її межах.

Гетьман П.Дорошенко Народився в м. Чигирині. Походив з старого козацького роду і був онуком гетьмана Михайла Дорошенка. Петро Дорошенко здобув широку освіту, добре знав латинську і польську мови. У неповних 30 років він став полковником Прилуцького полку, потім Черкаського і Чигиринського полків у війську Богдана Хмельницького. Брав участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-1657. Виконував важливі доручення Б. Хмельницького, вів переговори з польським і шведським урядом.

10 жовтня 1665 правобережні полковники вибрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України. На початку січня 1666 у Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини.

Гетьманство Петра Дорошенка

Заходи зміцнення внутрішнього становища: заохочення заселення південних районів Правобережжя; відбудова міст; Захист інтересів козацького стану; Створення постійного війська – сердюків; Відновлення органів влади.

Головна мета діяльності П.Дорошенка – зміцнення влади гетьмана на Правобережній Україні та поступове об”єднання українських земель в одну державу. У лютому 1666 року програму гетьмана було прийнято: вигнати поляків з України, укласти союз з кримським ханом і об”єднати всі українські землі. У березні 1668 року Лівобережну Україну охопило антимосковське повстання. П.Дорошенко з військом переправився на Лівобережжя і 8 червня 1668 року П.Дорошенко був проголошений гетьманом всієї України. І.Брюховецький був убитий на нараді під Опішнею. П.Дорошенко розмістив в найбільших містах Лівобережної України свої війська. Вся Україна опинилася в його руках. Але в результаті цих подій Україна опинилася між двох вогнів: Польщі та Московської держави. А Запорозька Січ висунула свого претендента на булаву – Петра Суховія. Запорожці вступили в союз з татарами.

Загроза з боку Польщі змусила П.Дорошенка на встановлення зв”язків з Туреччиною. У березні 1669 року нараді було прийнято рішення прийняти турецький протекторат за таких умов: У межах держави перебували всі українські землі; Населення звільнялося від сплати податків і данини; Православна церква отримувала автономію; Туркам і татарам заборонялося грабувати українські землі. Не всі сприйняли дане рішення. На Правобережжі кілька полків обрали гетьманом Михайла Ханенка. Між прихильниками Дорошенка і Ханенка розгорілася кривава війна. У серпні 1671 року польська армія вторглася на Україну. Польський король офіційно затвердив гетьманом Правобережної України М.Ханенка. Протекторат – форма залежності однієї держави від іншої, за якої Україна мала певну автономію у вирішенні внутрішніх питань

Військово – політичний союз з Туреччиною У травні 1672 року турецька армія вторглася на територію України. Дорошенко спільно з турками розпочали воєнні дії проти Польщі та Ханенка. 18 жовтня 1672 року Польща змушена була укласти з Туреччиною Бучацький мирний договір. Наприкінці 1673 року на Правобережжя вторглися московські війська. 16 – 17 березня 1674 року в Переяславі відбулася рада, на якій Ханенко склав булаву, Дорошенко був усунутий від влади, а гетьманом України проголошено І.Самойловича. Але результатом такого рішення стало нове вторгнення турецьких військ на Україну. П.Дорошенку вдалося відновити свою владу на Правобережжі. Михайло Ханенко

Зречення П.Дорошенка

Не побачивши в даній ситуації іншого виходу П.Дорошенко вирішив відмовитися від турецького протекторату і 10 жовтня 1675 року присягнув московському царю. Цар зажадав скласти булаву. У вересні 1676 р. московська армія обложила Чигирин. 19 вересня Дорошенко здав клейноди і присягнув на вірність царю Монета 10 гривень на пам'ять Петра Дорошенка

Серед основних його досягнень та реформ вважають – встановлення на українському кордоні нової митної лінії, початок карбування власної монети, впровадження політики колонізації незалежних земель, створив наймане постійне військо.

 

 

Шабельківські вулиці

Вулицю Вільямса перейменовано на вулицю Юрія Яновського

Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня 1902 року в

с. Майєровому Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (зараз це Кіровоградщина, Компаніївський район) у родині заможних селян .

1909 р.— вступив до церковно-приходської школи в

с. Майєровому, через рік — до земської в селі Нечаївці. Продовжив навчання у Єлизаветградському реальному училищі. У 1918-1919 рр.стає бійцем добровільної санітарної дружини в місті Єлисаветграді, бере активну участь у боях проти банди Никифорової.

У 1922р. переїздить до Києва та вступає на електротехнічний факультет Політехнічного інституту, який закінчує у 1925 році.

Юнацькі роки супроводжувались бідністю, голодом та холодом.

Почалось письменницьке життя, сповнене несподіванок і розчарувань

З 10 років почав писати вірші російською мовою.1 травня 1922р. надруковано перший вірш “Море”.У1924р. газета “Більшовик”видрукувала поезію “Дзвін”

У 1925р. з'являється перша книжка оповідань “Мамутові бивні”, стає редактором ВУФКУ, створює фільм.

Він був романтиком. Світ бачив безмежним, загадковим і мінливим. Мав палке життєлюбство, нестримний потяг до краси довколишнього світу, вмів цю красу передавати

Спадщина письменника здобула широке визнання читачів. Двічі виходили його твори п'ятитомними виданнями. Кращі з них перекладені багатьма мовами, опубліковані в Болгарії, НДР, Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Австрії, Італії, Франції.

У 1935 р.— друкується роман «Вершники» спочатку в перекладі російською мовою в журналі «Знамя» та «Роман-газеті» (Москва), потім у Держлітвидаві України. Саме через роман-вибачення «Вершники», його таврують як «націоналіста».

Цей твір протягом довгого часу вважався вершинним здобутком митця.

Роман був даниною своєму часові, де розкрита роль більшовицької партії, і перемога червоного прапора, і оспівування “непорушного” союзу робітників і селян, героїзм комуністів.

Три роки праці були своєрідним способом реабілітуватись після жорстокої критики “Чотирьох шабель”.

Книга Ю.Яновського “Вершники”, прострелена фашистською кулею. Знайдена в речовому мішку снайпера Андрія Ткача, який поліг на полі бою. Зберігається в Державному музеї книги і книгодрукування України.

1937 р.— п’єса «Дума про Британку» з успіхом зустрічається у театрах Москви, Ленінграда, Харкова та інших міст.

1939 р.— переїздить на постійне проживання до Києва;

1941 р., З вересня — у газеті «За Радянську Україну» друкується перша новела воєнного часу «Коваль».

1941-1946 рр.— працює редактором журналу «Українська література» (з січня 1946 р.— «Вітчизна»).

1942 р.— виходять збірки оповідань: в Уфі — «Американський кум» та «Генерал Макодзьба», у Саратові — «Новели».

1945 р., листопад — 1946 р., березень — Яновський стає спеціальним кореспондентом газети «Правда України» на Нюрнберзькому процесі.

1948 р., квітень — за цикл «Київські оповідання», опублікований у журналі «Знамя», отримав Державну премію СРСР (за збірку ” Київські спогади”).

1954 р., 16 лютого — відбувається прем’єра п’єси «Дочка прокурора» на сцені Київського драматичного театру ім. Лесі Українки.

Визначним твором Юрія Яновського повоєнного часу був роман "Жива вода", який гостро критикували за націоналізм. Через це він змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою - "Мир".

25 лютого 1954 р., — помер Ю. І. Яновський. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

(Інтернет)

Шабельківські вулиці та провулки

Провулок Пестеля перейменовано на провулок Блеза Паскаля

Блез Паска́ль (Блез — ім'я, Паскаль — прізвище, фр. Blaise Pascal; 19 червня 1623, Клермон-Ферран — 19 серпня 1662, Париж) — французький філософ,письменник, фізик, математик.

Один із засновників математичного аналізу,теорії неймовірностей та проективної геометрії, творець перших зразків лічильної техніки, автор основного закону гідростатики. Відомий також відкриттям формулибіноміальних коефіцієнтів , винаходом гідравлічного преса й шприца та іншими відкриттями. Автор знаменитих «Думок» та «Листів до провінціала», які стали класикою французької літератури.

На честь Паскаля названа одиниця вимірювання тиску (Паскаль), а також популярна мова програмування Pascal.

Що створив Блез Паскаль?

Француз Блез Паскаль почав створювати підсумовуючу машину «Паскаліну» у 1642 році у віці 19 років, спостерігаючи за роботою свого батька, який був збирачем податків і часто виконував довгі та стомливі розрахунки.

Що довів Блез Паскаль?

Знаменитий французький математик Блез Паскаль, 19 вересня 1648 року довів існування атмосферного тиску і спростував твердження Аристотеля у тому, що «природа боїться порожнечі»

Що сказав Паскаль про Бога?

Паскаль сказав: «Якщо ваша релігія є хибною, ви нічим не ризикуєте, вважаючи її істинною; якщо вона істинна, ви ризикуєте всім, вважаючи її хибною».

Светлана Садовая

4 май  · 

Шабельківські вулиці

Вулицю Псковську перейменовано на вулицю Кошових отаманів

КОШОВИЙ ОТАМАН – найвища виборна керівна посада в Запорозькій Січі. Вибори на Січі проводилися щороку 1 січня на заг. раді Війська Запороз. низового (див. Військо Запорозьке). К.о. обирався на рік. Це не означало, що обраний мав обов'язково керувати увесь свій строк. Його могли переобрати в будь-який час. Але для того, щоб ініціювати переобрання К.о. або будь-якої ін. посадової особи, треба було мати вагомі аргументи. Ними могли бути злочин, незадовільне кер-во громадою та зрада. Відомі випадки, коли кошові отамани закінчували життя самогубством. Дехто з кошових отаманів обіймав цю посаду по 10–15 років, як, скажімо, І.Сірко або П.Калнишевський. Самі вибори обставлялися спец. ритуалом. Після обрання або затвердження К.о. йому вручалася булава як символ влади над Військом Запороз. низовим. К.о. об'єднував у своїх руках військ., адм., суд. та духовну владу. Під час війни він був головнокоманд. усіх військ і флоту і діяв як необмежений диктатор. Усі його накази виконувалися миттєво та незаперечно. Будь-хто з війська за його наказом міг бути страчений за найменшу провину. В мирний час він був конституційним володарем Вольностей Війська Запорозького низового: керував усіма паланками, виконував роль верховного судді над усіма; визначав покарання і карав злочинців; вважався начальником запороз. духовенства, а тому приймав і призначав духовних осіб з Києва в усі церкви Вольностей. К.о. затверджував також усіх обраних товариством нижчих урядовців. Узаконював розподіл між куренями запорозькими угідь, земель, майна, припасів, реманенту, грошей, військ. здобичі тощо. К.о. вступав у дипломатичні стосунки з будь-якими д-вами. Видавав службові атестати та узаконював землеволодіння між підданими Війська Запороз. низового. Але попри все він не був необмеженим володарем, а був "primus inter pares" (першим серед рівних). Його владу обмежували три умови: звіт, час і рада. Спочатку він не мав ні особливого приміщення, ні окремого столу і залежав від волі Війська, яке в будь-який час могло порушити питання про переобрання К.о. й усієї адміністрації. Без заг. ради всього Війська Запороз. низового К.о. нічого не міг здійснити. Офіційно його титулували "мосць пане отамане кошовий", "його вельможність пан кошовий", "його благородіє пан кошовий". Не-офіційно звався "батьком", "пан-отцем", "вельможним добродієм". На час своєї відсутності призначав із середовища старшини свого заст. – наказного кошового отамана. За часів Нової Січі спостерігалася тенденція до узурпації влади особою К.о. Але це пояснюється низкою об'єктивних причин.

Серед найвизначніших кошових отаманів слід згадати І.Сірка, К.Гордієнка, І.Малашевича та П.Калнишевського.

ОЛІЙНИК Олександр Леонтійович.

Література:

1. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків, т. 1. Львів, 1990

2. Мицик Ю.А. Козацький край. Дніпропетровськ, 1997.

Шабельківські вулиці

Вулицю Биковського перейменовано на вулицю Князів Острозьких

КНЯЗІ ОСТРОЗЬКІ

Острозька академія та Острозька Біблія — лише маленька частина того, чим «некороновані королі» з роду Острозьких запам’яталися історії.

Перефразовуючи дослідника Василя Ульяновського, образ князів-меценатів і просвітителів міцно закріпився за Острозькими за життя та зберігся на століття вперед, навіть у радянські часи. Тож ким вони були і чим заслужили цей імідж?

Рід Острозьких: некороновані королі

У 15-16 столітті князі вважалися найвищим прошарком українського суспільства. Острозькі ж були найвпливовіші з найвищих. Походили вони, ймовірно, від Рюриковичів або Гедиміновичів (другий варіант більш імовірний для сучасних дослідників, наприклад, Наталі Яковенко). Рід Острозьких був великий та розгалужений, однак найбільш відомими стали двоє представників, а саме князь Костянтин та його молодший син Василь-Костянтин.

Костянтин Острозький запам’ятався історії як видатний полководець. Він зробив успішну військову кар’єру у кампаніях проти татар і Московського царства; тривалий час обіймав пост Великого гетьмана Литовського. За літописом, Костянтин Острозький командував військами в понад 60 битвах і виграв більшість з них.

Молодший син князя Костянтина — Василь-Костянтин — народився приблизно в 1526 році, за кілька років до смерти батька. Його старший брат рано помер, тому Василь-Костянтин більш ніж півстоліття очолював рід. Тривалий час він був київським воєводою та відповідав за захист південно-східних кордонів від татарських набігів.

А ще князь був серйозним кандидатом на королівський престол Речі Посполитої. Корону він так і не отримав, але все одно набув слави «некоронованого короля Руси». У монументальній біографії Василя-Костянтина Острозького дослідник Василь Ульяновський розповідає: серед сучасників князь мав славу «волинського Креза» (Крез – античний цар Лідії, легендарний завдяки казковому багатству).

За деякими даними, Василь-Костянтин Острозький мав у володіннях 100 міст і 1300 сіл.

Релігія та знання

Протягом 16 століття Острозькі були найпотужнішими покровителями та захисниками руської культури на території Великого князівства Литовського, а згодом Речі Посполитої. Православ’я на українських землях тоді занепадало, а шляхта активно переходила в західний обряд. Тому Острозькі — найвпливовіші православні князі — де-факто стали головними захисниками релігії.

Підтримка православ’я асоціюється передусім з князем Костянтином. Він був великим жертводавцем храмів і монастирів, наприклад, заснував монастир Святої Трійці в Острозі та кілька інших, побудував дві церкви у Вільно, регулярно давав кошти на Києво-Печерський монастир, де згодом був похований. Князь опікувався церквами на території власних володінь і намагався розвивати культурне життя при них. За часів Костянтина в Острозі була заснована додаткова єпископська катедра. Скоріше за все, він безпосередньо брав у цьому участь.

Мотивація Костянтина Острозького підтримувати православ’я ґрунтувалася на глибокій релігійності і не обмежувалася мирськими інтересами, як-то прагненням престижу і слави. Один із його сучасників писав: князь був такий побожний, що «русини вважали його за святого». Разом з тим він толерантно ставився до інших вірувань. Наприклад, дозволив татарам, які проживали у його володіннях, побудувати мечеті.

Костянтин Острозький часто грав роль світського лідера боротьби за православ’я. Наприклад, 1511 року виклопотав у Великого князя литовського Сигізмунда особливий привілей про недоторканність церковних прав.

Друк, навчання та «волинські Атени»

Князь Василь-Костянтин продовжував традицію батька: жертвував великі суми на православ’я і був патроном церков. За його часів Острог, який тепер називають волинськими Атенами, фактично став центром духовности. Утім, найбільше меценат запам’ятався підтримкою інтелектуально-культурного руху, який сформувався навколо Острога.

Приблизно 1576 року Василь-Костянтин заснував Острозьку академію. Вона створювалася як слов’яно-греко-латинська школа у традиції тримовних навчальних закладів — у 16 столітті в Європі це було дуже модно. До пожертви на заснування долучилася племінниця Василя-Костянтина Гальшка Острозька.

Заклад мав на меті навчання молоді та формування гуртка вчених для богословських досліджень, зокрема для підготовки слов’янського видання Біблії. Школа стала революцією у розвитку православної освіти, але загалом задумувалася радше як приватний колегіум. Значно важливішими для розвитку освіти були науковий гурток та друкарня, розташовані поряд. Саме ця друкарня зробила Острог другим після Львова центром книговидання в історії України. 1581 року там створили найважливіший проєкт Василя-Костянтина — Острозьку Біблію. Це перше повне видання Святого Письма церковнослов’янською мовою.

Гурток при академії та друкарня підготували два десятки інших книжок, серед яких праці полемічної літератури Герасима Смотрицького, Петра Скарги та інших помітних діячів.

Найбільший розвиток інтелектуального гуртка Острога припав на останні два десятиліття життя Василя-Костянтина Острозького — це злам 16-17 століть. Князь планував передати роль ключового захисника православної віри синові Олександру, але той несподівано пішов із життя. Втрата підкосила Василя-Костянт на початку 1604 року його розбив параліч, і за кілька років він покинув світ.

Після смерти старого князя нащадки окатоличилися, а православне інтелектуальне коло поступово занепало через втрату меценатської підтримки. Острозька академія була закрита у 1636 року і символічно відновлена лише зі здобуттям незалежности України.

Кампанія про українське меценатство «Хто за цим стоїть?» створена Zagoriy Foundation у партнерстві з bit.ua. Матеріал на партнерському ресурсі розміщений за посиланням.

Чи потрібно переоформлювати документи, якщо змінилась назва вулиці, - роз'яснення Кабінету Міністрів України

Чи потрібно змінювати місце реєстрації?

Законодавство не передбачає обов’язку вносити подібні відомості, оскільки зміна назви вулиці не є зміною реєстрації місця проживання. Перереєстрацію місця проживання особи можна здійснити під час обміну паспорта чи зміни прізвища, тобто коли виникає безпосередня потреба.

Чи обов’язково вносити зміни до документів на нерухомість?

Документи, що засвідчують право власності на нерухомість, залишаються чинними у випадку зміни назви вулиці, на якій вони розташовані.

У випадку перейменування вулиці, на якій розміщена нерухомість, українським законодавством не передбачена необхідність внесення змін до документа про право власності на нерухоме майно.

У разі потреби, власник майна, стосовно якого відбулися зміни, має право звернутися до органу державної реєстрації прав на нерухоме майно із заявою про внесення змін. Якщо власник бажає продати, подарувати або передати у спадок свою нерухомість, у документах, які будуть оформлюватися на нового власника, вже буде вказана нова назва.

Чи потрібно змінювати відомості про місцезнаходження юридичної особи?

Зміна відомостей про місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи підприємця — підлягає державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».

Водночас законодавство не встановлює граничних термінів для проведення зміни відомостей щодо місцезнаходження, а отже, суб’єкт господарювання сам може вирішувати, коли необхідно провести реєстрацію змін.

Те, що вашу вулицю перейменували, також не впливає на субсидію. Як правило, рішення місцевої влади про перейменування вулиці доводиться до відома територіальної громади, а також відповідних органів державної влади та комунальних служб. У зв’язку зі зміною назви вулиці ви не втратите субсидію, яку одержали до перейменування.

Ми у Telegram —https://t.me/kramatorsk_rada