Восени 1859 року поет  востаннє відвідав Україну. Повернувшись до Петербурга, він почав часто хворіти. У суботу 9 березня, в день народження поета, як згадував згодом Михайло  Лазаревський, Шевченко сидів на ліжку і важко дихав: «Якщо вже не судилося жити в Україні, то нехай хоч мої кістки тут лежать…» – казав він.

Через 58 днів після отримання відповідного дозволу влади,  його домовину  за клопотанням Михайла Лазаревського 26 квітня 1861 року  було викопано із землі Смоленського кладовища, в присутності близьких друзів і знайомих поета покладено в іншу, свинцеву, і поставлено на ресорні дроги. Прощальне слово сказав Микола Костомаров. 3 травня труна з прахом Шевченка прибула на землю України, в Чернігівську губернію.

22 травня 1861 року Шевченка перепоховали на Чернечій горі поблизу м. Канева . Могила мала вигляд кургану, згодом на ній поставили дубовий хрест. У 1939 році на ній встановили сучасний бронзовий пам’ятник.