16 Жовтня – Всесвітній день хліба

Свято було засновано у 2006 році з ініціативи Міжнародного союзу пекарів і пекарів-кондитерів. Вибір дати обумовлений тим, що 16 жовтня 1945 року було створено Продовольчу й сільськогосподарську організацію ООН, яка займалася вирішенням проблем у розвитку сільського господарства і його виробництва. До речі, до цієї ж події приурочене й ще одне свято – Всесвітній день продовольства.

 Хліб уособлює добробут, статок. Коли люди кажуть «хліб та сіль», цим вони зазивають  до оселі багатство. Хлібом благословляли, тому що бачили в ньому оберіг від лиха, проводили в далеку путь, зустрічали. Всі народні свята супроводжувались споживання ритуального хліба. Це такі своєрідні сліди колишніх жертвоприношень наших предків вищим силам. Так, наприклад, Андріївські вечорниці, що пов’язані з кусанням калети (прісної хлібини з білого борошна, прикрашеної сухими вишнями, маком, горіхами, родзинками), (Фото 1.1) пов’язують з  давнім міфом про викрадення сонця.

На Різдво хлібом селянин перед Святою вечерею обходив господарство, приказуючи ритуальні слова про закликання добра та обминання лиха. У хаті, на покуті, під образами ставився дідух (коляда), згідно із традиціями — останній обжинковий сніп. Овес, жито, пшениця, льон - його основні складові.

 Особливе і дуже важливе місце серед обрядового хліба займають паски. Паска – це “сонячний” калач . В народі кажуть:

«Дочекався гречаної паски», що значило про велику нужду.

«Паска, ще в колосі», що значить нежате пшеничне поле.

Своєрідні хлібні обряди супроводжували безліч господарських дійств: оранка, сівба, зажинки і обжинки та решта мали не проходили без них. При цьому кожен з них йшов пліч-о-пліч з обідом, де певні спеціальні страви виготовлялись з борошна.

Хліб активно застосовується і в обрядах поховання. В останню земну путь людину проводжали, як і зустрічали, з хлібом. Стосовно суто поминальних обрядів, то традиційно поминання відбуваються на дев’ятий, сороковий день та у рік після смерті покійного. 

Для українців хліб не лише матеріальна річ, це – святиня, предмет обожнювання, оберіг, жертовна страва або й саме божество чи втілення божественної сили. Його цілують, ним присягають, скріплюють договір, з ним пов’язують добробут і навіть саме життя, адже слова “жити” й “жито” в українській мові мають один корінь.    Скріплену хлібом обіцянку не можна ніколи порушити. При сватанні свати заносили до хати, де чекала дівчина, свою хлібину, а отримували замість неї, коли була згода дівчини на шлюб, паляницю.