#docu_показ

Сьогодні Всесвітній День Доброти …

#1000 днів незламності

#994 день війни з Росією…

В рамках програми DOCU ДІЄ 3.0 в кіноклубі медіапросвіти Docudays UA"Феміда " 13 листопада для здобувачів освіти КВПМУ відбувся перегляд та обговорення документальної стрічки українського режисера Сергія Лисенка "Хоттабич та його команда".

Мова йшла і про доброту( презентацію підготувала соціальний педагог училища - Склярова Наталія Володимирівна), Всесвітній рух доброти, цікаві факти про волонтерів та волонтерство, про громадський активізм, сформування думки про власну громадянську позицію, що спонукає людей ставати волонтерами під час війни?

Під час заходу з’ясували з учасниками особистий досвід волонтерства та нормативно-правові аспекти регулювання волонтерської діяльності в Україні в умовах війни. Цей фільм нагадав,що війна триває і кожен може наблизити її перемогу своїми діями. Так само як медик-волонтер Хоттабич, який створив своїми силами команду із п’яти екіпажів, що вивозять поранених із найгарячіших точок фронту.

Стала держава починається з громадянина, який взяв на себе відповідальність і «лупає скалу» власного майбутнього своєї громади, волонтери покращують життя у своїх громадах.

Присутні поділилися своїми враженнями:

«Мені дуже сподобалось. Після перегляду фільму є розуміння що ми всі повинні бути єдині та перемогти спільними діями.

«Сьогодні я відвідала захід, ми подивилися фільм про громадських активістів,волонтерство. Волонтерство — це передусім можливість змінювати країну. Наші воєнні та волонтери  роблять спільні справи заради Перемоги! Дякую за такий захід!Було дуже цікаво)»

« Дуже вдячна команді, яка провела такий потужний захід!»-Наталія .

Даний показ покликаний поглибити розуміння поняття волонтерство (волонтерська діяльність) та сформувати активну позицію підтримки волонтерства в Україні, адже наразі їх діяльність життєво важлива для України та українців.

До даного заходу запрошені: начальник «Краматорське бюро правової допомоги» Харенко Вікторія, учні КВПМУ

 Модератор заходу- Світлана Садова, керівник кіноклубу медіапросвіти Docudays UA "Феміда ", завідувачка бібліотеки філії.

Дякую всім присутнім за корисний захід та за гостинність адміністрації КВПМУ.

#docuclub

#Культура_розправляє_крила#

 

186 років тому народився український письменник Іван Нечуй-Левицький. 

Згадуємо цитати автора «Кайдашевої сім’ї» — про мову, український народ і ремесло письменника.

25 листопада 1838 року  народився український письменник Іван Нечуй-Левицький. Написав понад п'ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п'єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей. Його повісті «Причепа», «Гориславська ніч», «Дві московки», «Хмари», як згадував І. Франко, «читала вся Мала Русь з великою вподобою».

Найвідомішими стали «Кайдашева сім’я», «Маруся Богуславка» і «Микола Джеря».

Він завжди брав активну участь у суспільному житті. Письменник був учасником “Громади”.

Говорив: “Писати треба так, як люди говорять!”. Не терпів літеру “ї”, писав не “їх”, а “йих” і т. ін. Був дуже категоричним щодо правопису та у заповіті вимагав, щоб так його саме так друкували завжди.

Іван Нечуй-Левицький ніколи не вживав спиртного та не любив сварок (хворів після суперечок з кимось).

Мав декілька псевдонімів, найчастіше використовував їх у ранні роки своєї творчості – Іван Нечуй, Іван Баштовий, Г.Гетьманець, О.Криницький. Псевдонім Нечуй-Левицький з’явився з виходом його повісті “Дві московки”.

Проте наприкінці 1890-х Левицький втратив популярність. Він жив у бідності та помер у київській богадільні. За все життя Левицький жодного разу не був одружений.

На честь відомого письменника у більшості містах України названі вулиці. У 1993 році заснована Літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького та у 1991 році – Однойменну літературно-мистецьку премію заснувала Білоцерківська міська рада.

Меморіальні дошки вчителю та перекладачу є у Києві та Білій Церкві. На батьківщині письменника 1968 року відкрито Літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького.

 «Бабель» згадує письменника і публікує його найцікавіші цитати — про мову, літературу, український народ, Росію та про письменництво.

Про дитинство

«До чотирнадцяти літ, до самої семінарії, я був дуже богомольний під впливом матері. Я ні разу не їв до служби, видержував тяжкий піст до плащаниці 

Страсна пʼятниця.

, до вечірньої води на голодну кутю, аж мені ставало нудно. Приїжджаючи додому, я читав житія святих. [...] Разом з житіями я читав історію України, що знаходив в батьковій шафі».

 

Про навчання в духовній семінарії

«Половина моїх товаришів були великороси, але було чимало сербів, були й болгари, молдавани, й греки, й грузини. Великороси здивували мене своєю грубістю й якоюсь грубою мужичою фамільярністю. Між ними були дуже дикі натури, десь аж з-за Волги: вони говорили на кожного ти, хоч бачили чоловіка вперше ввічу, і ні з сього ні з того гнули лайку по-московській просто тобі ввічу, наче компліменти говорили, аж чудно було слухати».

 

Про початок творчості

«Почавши писати свої повісті в той час, коли була заборонена українська література, я нікому не говорив про це: об тім навіть не знали ті товариші, що жили зо мною на одній квартирі, не знав батько, хоч ще до його смерті вже були надруковані в «Правді» перші мої повісті».

Про українське життя

«Українське життя — то непочатий рудник, що десь під землею, хоч за його вже бралися такі високі таланти, як Шевченко».

 

Про мову

«Мова народу є тілом нації, національний психологічний характер — то її душа».

 

Про владу

«Для українського панства треба підставити таке літературне дзеркало, в котрому-б воно побачило свій чималий ніс, свої поїдені раком губи, щоб воно почало ліки своїх ран, побачило, окрім того, ступінь свого розвиття, свою вдачу, свою недостачу, своє фальшиве прямування в національних, політичних та соціальних відносинах».

Про холостяцьке життя

«Бувало, що й жалкував [що не одружився], а більш того, що ні. Так я спокійно собі жив, а то хтозна як було б. Якби попалася така, як Балабусі Довідка

Балабуха — головний герой повісті Нечуя-Левицього «Старосвітські батюшки та матушки». У творі він одружується на жінці, яка йому постійно зраджує.

, то самі знаєте, як би мені жилося, чи мав би спокій».

Кілька цитат з твору "Запоріжці" Нечуй-Левицького:

 

"Козаки вільні люди, і їхня воля вільна, як вітер із степів."

 

"Запорожців ніхто не здолає, бо їхній дух незламний, як сталь."

 

"Наші руки вміють битись і на рівні з панами, і з рівними собі."

 

"Ми козаки, і наші душі ніколи не підкоряться рабству."

 

"Лише тоді, коли наша зброя зійде з рук, коли наш останній голос затихне, тоді може виникнути рабство в нашій країні."

 

"Ми не шукаємо війни, але ми завжди готові до бою за нашу волю та незалежність."

 

"Запорожці - це нація, яка завжди готова боротись за свої права та свободу."

«Кайдашева сім’я» :Рідна мати б'є, та не болить, а свекруха словами б'є гірше, ніж кулаками.

-Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

-Варто було мучити себе цілий вік.

-Ви мені не рідна мати: не давали зубів, не маєте права й вибивать.

-Діло з грушею скінчилось несподівано.Груша всохла, і дві сім'ї помирились.В обох садибах настала мирнота й тиша.

-З п`яним розмовляти - тільки гаяти час.

-Навчай, навчай! Яка пак премудра! — не втерпіла баба Параска. — Подивись лишень на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а твою дочку аж за Рось, а тебе аж у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.

-В лісі було тихо, як у хаті.

-Селяни поважають неділю й празники і не роблять ніякої роботи, але не мають за гріх одного діла: возити в неділю та в празник снопи.

Цитати про злість та гнів у творі Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"

Мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полум'ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем. На словах, як на цимбалах грає, а де ступить, то під нею лід мерзне; а як гляне, то од її очей молоко кисне. В неї снігу зимою не дістанеш.

 

Тільки, сину, передніше ніж виїздити з двору, сядь та добре наїжся, бо там годують по-шляхетськи: якимись пундиками та ласкавими словами, а не пирогами. «Старосветские батюшки и матушки» Иван Нечуй-Левицкий .

Наша земля на Українi як золото, а народ наш часто голодує. В нас нема промислiвства, а про народ нiхто й не дбає, нiхто його не напутить, не вчить, не наводить на розум. Наша народна пiсня поетична й чудова, як утвори перворядних генiїв; наша поезiя, наша мова багата, як щире золото. I все те марно занапащається, пропадає, лежить непочате. I доки воно лежатиме? Нам не треба вiйни, а треба просвiти! Нащо нам земля й вода? Нащо кропило й кадило? Грека й латина? А нас тiльки тим i годують i не дають нам нiчого луччого, держать нас i народ наш в темнотi, не дають народовi навiть св. письма на його мовi, що вже мають дикарi, не дають нам нашого хлiба, не дають нам нашої мови, не дають нам нашої волi, науки, школи, просвiти.(Хмари)

1000 днів незламності

 19 листопада - 1000 днів від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. • Це - 1000 днів стійкості. • 1000 днів мужності.

Поет Павло Вишебаба та його книга віршів «Тільки не пиши мені про війну» (2022) стали бестселером сучасної української поезії, літературним літописом ...

 

19 листопада - 1000 днів від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. • Це - 1000 днів стійкості. • 1000 днів мужності.

Поет Павло Вишебаба та його книга віршів «Тільки не пиши мені про війну» (2022) стали бестселером сучасної української поезії, літературним літописом ...

Павло Вишебаба — український письменник, поет, музикант, еко-активіст та військовий, очільник громадської організації "Єдина Планета".

Народився 28 березня 1986 року у Краматорську, навчався у Донбаський машинобудівній академії, проте після третього курсу вирішив змінити навчальний заклад та вступив до Маріупольського державного університету, в якому вивчав журналістику.

Після закінчення навчання переїхав до Києва, з 24 лютого 2022 року боронить Україну у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.

Павло Вишебаба публікувався у збірках "Про що він мовчить", "Війна 2022. Щоденники, есеї, поезія", "Незламній / For Invincible", "Поміж сирен. Нові вірші війни", "Соняховий Лев / The Sunflower Lion" та "Книга Love 2.0. Любов і війна".

Дебютна власна збірка віршів "Тільки не пиши мені про війну" Павла Вишебаби побачила світ у грудні 2022 року, та відразу стала українським бестселером.

Книги Павла Вишебаби привертають увагу не лише українських читачів, але й стали відомими за межами країни, адже вірші автора стали голосом часу.

Павло Вишебаба – командир відділення 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, поет, музикант та громадський діяч. Мобілізувався до лав Збройних сил України з початком повномасштабного російського вторгнення, ходив до військкомату шість разів. Автор книги віршів "Тільки не пиши мені про війну", виданої в 2022 році.

З першого по 17 березня Павло у благодійному турі містами України збирав гроші для купівлі артилерійських установок у свою бригаду. Під час туру 10 березня він відвідав і Житомир. Про свою бригаду та збір грошей для неї, як став командиром відділення, про поезію як терапію та перехід на українську мову він розповів в інтерв'ю Суспільному.

Ви зараз є командиром відділення. З початком повномасштабної російсько-української війни, коли ви добровольцем мобілізувалися, військового досвіду у вас не було. Розкажіть про той шлях – як стали командиром відділення.

Я прийшов у військо звичайним рядовим солдатом. Командування дивиться, хто як себе проявляє, хто має лідерські якості, організованість, на кого можна покластися. Я командир дуже маленького відділення, у мене всього чотири людини. Але я маю свою частину відповідальності, на великій війні немає маленьких справ. Я намагаюся, і поки вдається, всі накази командування виконувати.

Що означає єгерська бригада?

Це означає те, що в натівському розумінні називається "рейнджери". Українською це переклали як "єгерська". Це піхота, яка заточена для ведення бойових дій в лісах. Але оскільки в нас повномасштабне вторгнення і потрібна була підтримка на Донеччині, то ми зараз – "єгері в степу". Ну нічого, прилаштувались.

 

Але водночас це і момент подвигу, дуже епічні події відбуваються, героїчні події. Наш народ показує себе дуже гідно в цій війні. І це особисті історії, які я також намагаюсь переповідати – про те, що відбувається на фронті. Тому що про більшість героїчних випадків ми ніколи не дізнаємось, але те, що ми знаємо, ми маємо переповідати. Я не хочу, щоб наступне покоління виховали люди, які повернуться з "сейшельських, таїландських котлів" і будуть щось розповідати про цю державу, про цю війну. Я дуже хочу, щоб ветерани не мовчали, а розповідали про наш досвід, бо ми по-іншому відчуваємо смерть, по-іншому відчуваємо життя, і його цінність дуже виросла в наших очах.

 

Український прозаїк, автор п'єс і журналіст Володимир Савович Лис отримав широку популярність як народний синоптик, чиї довгострокові прогнози на рік регулярно збуваються. Однак не менш вагомих успіхів він домігся на письменницькому терені. Купити книги Володимира Лиса прагне вже не одне покоління українців, підкорених глибиною порушених у них питань, оригінальним поглядом на дійсність і масштабністю описаних в книгах характерів. У творчості Володимира Лиса гармонійно переплелися жива і образна українська мова, колоритні персонажі і філософська тематика, що змушує знову і знову замислюватися про прочитане. Сюжети книг близькі читачеві будь-якого віку, тому що в них піднімаються загальнолюдські проблеми, які переживає кожен по-своєму, але зрозумілі всім без винятку.

Коротка біографія

Майбутній письменник з'явився на світ восени 1950 року на хуторі неподалік від села Загорани Волинської області. Навчався на журналістському факультеті Львівського держуніверситету. Після армії працював в різних газетах Західної України, а також в музично-драматичному театрі міста Рівне, де завідував літературним відділом.

Творчі досягнення

На літературній ниві Володимир Лис спочатку прославився як драматург, написавши п'ять п'єс, які з успіхом йшли в театрах і на радіо. У 2007 році з п'єсою «Полювання на брата» драматург переміг в Першому всеукраїнському конкурсі радіоп'єс.

Прозу почав писати в 1985 році. В основному працює в жанрах повісті та роману. У 2008 році роман Володимира Лиса «Острів Сильвестра» став переможцем національного літературного конкурсу «Коронація слова». А через два роки інша книга письменника - «Століття Якова» - перемогла в номінації «Гранд роман» того ж конкурсу, удостоївшись почесного статусу «кращого роману десятиліття».

 

Книги читаються легко, на одному диханні, викликають цілу гаму різноманітних почуттів і емоцій і духовно збагачують. Сюжети книг чіпляють за живе і довго не відпускають. Про них хочеться думати, говорити і ділитися думками про прочитане з оточуючими людьми.

Екранізація

«Століття Якова» — роман українського письменника Володимира Лиса, опублікований у 2010 році, який став лауреатом престижної премії «Гран Коронації» на міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова» (2016). За мотивами роману телестудія «1+1» створила чотирисерійний однойменний серіал (реж. Бата Недич, 2016).

 

Щорічно 18 жовтня відзначають Всесвітній день цукерок. Це свято солодких задоволень поєднує всіх, хто не проти поласувати цукеркою до кави чи чаю, а також і тих, хто має безпосереднє відношення до їхнього виробництва.

Свято було започатковано для того, щоб відзначити важливе місце, яке цукерки займають у культурі різних народів. Це не просто солодощі, а символ радості, задоволення та свята.

Перші цукерки з'явилися в Єгипті. Тому, що цукор на той час ще не був відомий, замість нього вживали мед та фініки. На Сході цукерки робили з мигдалю та інжиру, а в стародавньому Римі варили горіхи та макові зерна з медом та засипали кунжутом.

Про важливість екологічних проблем та відповідальність за довкілля.

 #docuclub

#docu_показ

10 жовтня 6- клас НВК в рамках програми DOCU ДІЄ 3.0,DOCU тижня 2024 долучилися до пізнавальної дискусії після перегляду документального фільму «Край електросміття» австралійського документаліста Девіда Феделя, яка відбулася в кіноклубі DOCUDAYS UA при бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка.

Фільм досліджує проблему електронного сміття та його жахливий вплив на довкілля та людей, що живуть у ньому. Діти ознайомилися з статтею 50 Конституції України,з поняттям екологічних прав людини та з’ясували, що це право на безпечне та здорове довкілля, виконали вправи «Порушення яких екологічних прав зображено в стрічці?», «Визначення основних проблем забруднення довкілля на території селища», «Розв’язання проблеми економії електроенергії та води». Учні й учениці ділились своїми думками про проблему електронного сміття, шукали шляхи її вирішення та розмірковували над тим, який внесок вони можуть зробити для захисту довкілля, для відновлення України.

До заходу підготовано презентацію"Електросміття"

Подолання проблеми електронних відходів потрібно вирішувати як в організаційно-правовому аспекті, так і соціально-інформаційному.

Зробили висновок , що відновлення України потрібно розпочинати з кожного. Адже природа – наше багатство , яке потрібно берегти для наступних поколінь. Для риби треба чиста вода - будемо охороняти наші водойми. У лісах живуть різні тварини - будемо охороняти наші ліси, степи, гори. Рибі-вода, птахові – повітря, звірові - ліс,степи, гори. А людині – Батьківщина. Охороняти природу - значить охороняти свою Батьківщину. І коли людина буде охороняти свою Батьківщину, то в цілому ми збережемо свою планету на ім’я Земля.

Дякуємо заступнику директора НВК -Мурашко Ю.О. та вчителю фізичного виховання - Миронову Є.Ю. за гостинність та участь в програмі DOCU ДІЄ 3.0,DOCUтижні 2024.

#Культура_розправляє_крила#

#Шевченка_бібліотека#

 

Українська  повстанська армія створена  14 жовтня 1942 року. Ця дата була закріплена постановою Української Головної Визвольної Ради, у якій зазначається: «В м. жовтні 1942 р. на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Українській Повстанській Армії.

УПА, захищаючи український народ від терору окупантів, створює озброєну силу, яка закріпить завоювання української національної революції і, втілившись в українську народну армію, стане на захист УССД проти зовнішніх ворогів.

УПА – це озброєна сила українського народу; вести боротьбу в лавах УПА – це почесний обовʼязок кожного громадянина України.

УПА бореться:

За самостійну соборну українську державу на українській землі.

За новий справедливий лад і порядок в Україні без панів, поміщиків, капіталістів і більшовицьких комісарів.

За новий справедливий міжнародний лад і порядок у світі, що ґрунтується на основі поваги прав кожного народу і його незалежного всебічного розвитку у власних державних формах.

Після поділу в 1945 Західної України між Польщею і СРСР для розгрому УПА були задіяні великі військові з’єднання Радянської армії і Війська Польського. У боротьбі з УПА радянська влада вдавалася до провокаційних методів, спеціальні загони НКВД-МГБ, видаючи себе за воїнів УПА, тероризували місцеве населення. Одночасно місцеве населення, що підтримувало бійців УПА (насамперед сільські жителі Західної України) піддавалися масовим репресіям як „зрадники народу”.
 Окремі загони УПА в 1947 зуміли з боями прорватися на Захід.

Останні частини УПА на території УРСР були ліквідовані тільки в 1954. Окремі боївки діяли до 1956 р. і пізніше.

Ув’язнені вояки УПА були основною рушійною силою повстань у концтаборах на початку 50-х рр.. Вони мали ідейний та моральний вплив на шістдесятників та правозахисників, що прибували в табори в 60–70-х рр. 

 

 

«Німецька книжкова полиця в Україні» - в бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка Краматорської міської ради

#Культура_розправляє_крила#

#Шевченка_бібліотека#

«Німецька книжкова полиця в Україні»- частина проєкту в межах«Обміну між німецькою та українською книжковою та літературною індустрією», що фінансується Уповноваженою федерального уряду Німеччини з питань культури та засобів масової інформації та реалізується Гете-Інститутом, Німецькою асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів і Українським інститутом книги.

В рамках проєкту бібліотека- філія ім. Т. Г. Шевченка Краматорської міської ради була обрана серед 1000 публічних бібліотек та отримала 14 примірників книг для створення книжкової полиці німецької літератури у своїй бібліотеці.

Це книжки надруковані українською мовою для дорослих читачів та для користувачів середнього шкільного віку, серед яких Брехт, Шмідт, Познанські, Ганіка, Деблін.

Запрошуємо всіх бажаючих відвідати нашу бібліотеку та поринути у світ німецької літератури з новими книгами, адже проєкт «Німецька полиця» –хороша нагода для наших читачів ознайомитися з літературою, культурою та історією Німеччини.

Красно дякуємо всім партнерам та організаторам за подаровані книжки.

 

16 Жовтня – Всесвітній день хліба

Свято було засновано у 2006 році з ініціативи Міжнародного союзу пекарів і пекарів-кондитерів. Вибір дати обумовлений тим, що 16 жовтня 1945 року було створено Продовольчу й сільськогосподарську організацію ООН, яка займалася вирішенням проблем у розвитку сільського господарства і його виробництва. До речі, до цієї ж події приурочене й ще одне свято – Всесвітній день продовольства.

 Хліб уособлює добробут, статок. Коли люди кажуть «хліб та сіль», цим вони зазивають  до оселі багатство. Хлібом благословляли, тому що бачили в ньому оберіг від лиха, проводили в далеку путь, зустрічали. Всі народні свята супроводжувались споживання ритуального хліба. Це такі своєрідні сліди колишніх жертвоприношень наших предків вищим силам. Так, наприклад, Андріївські вечорниці, що пов’язані з кусанням калети (прісної хлібини з білого борошна, прикрашеної сухими вишнями, маком, горіхами, родзинками), (Фото 1.1) пов’язують з  давнім міфом про викрадення сонця.

На Різдво хлібом селянин перед Святою вечерею обходив господарство, приказуючи ритуальні слова про закликання добра та обминання лиха. У хаті, на покуті, під образами ставився дідух (коляда), згідно із традиціями — останній обжинковий сніп. Овес, жито, пшениця, льон - його основні складові.

 Особливе і дуже важливе місце серед обрядового хліба займають паски. Паска – це “сонячний” калач . В народі кажуть:

«Дочекався гречаної паски», що значило про велику нужду.

«Паска, ще в колосі», що значить нежате пшеничне поле.

Своєрідні хлібні обряди супроводжували безліч господарських дійств: оранка, сівба, зажинки і обжинки та решта мали не проходили без них. При цьому кожен з них йшов пліч-о-пліч з обідом, де певні спеціальні страви виготовлялись з борошна.

Хліб активно застосовується і в обрядах поховання. В останню земну путь людину проводжали, як і зустрічали, з хлібом. Стосовно суто поминальних обрядів, то традиційно поминання відбуваються на дев’ятий, сороковий день та у рік після смерті покійного. 

Для українців хліб не лише матеріальна річ, це – святиня, предмет обожнювання, оберіг, жертовна страва або й саме божество чи втілення божественної сили. Його цілують, ним присягають, скріплюють договір, з ним пов’язують добробут і навіть саме життя, адже слова “жити” й “жито” в українській мові мають один корінь.    Скріплену хлібом обіцянку не можна ніколи порушити. При сватанні свати заносили до хати, де чекала дівчина, свою хлібину, а отримували замість неї, коли була згода дівчини на шлюб, паляницю.

 

День художника України в 2024 році відзначається 13 жовтня

Свято було затверджено Указом Президента в 1998 році. Ініціатором святкування стала Спілка художників України. Метою є підтримка представників мистецтва та нагадування про його роль у культурному розвитку людини.

Без споглядання художньої творчості неможливо виховати повноцінно розвиту особистість. Тому прямим обов’язком художника є донесення свого бачення краси, правдиве відтворення історичних подій, розвиток почуття прекрасного в людях і спонукання до думок над суттю буття.

1. Анатолій Криволап

Анатолій Криволап, найуспішніший сучасний художник України. Вартість його картин б'є національні рекорди: у середньому полотна продаються по $70 тис. Статус "найдорожчого" перетворив роботи Криволапа на обов'язковий предмет декору приймалень, кабінетів і віталень багатьох успішних співвітчизників, а його ім'я – бренд.

2. Іван Марчук

Сучасний український геній – це про Івана Марчука. Британці навіть включили його до списку "100 геніїв сучасності" у 2007 році, в якому він, до речі, єдиний українець. Саме цей чоловік свого часу ввів до образотворчого мистецтва новий метод, який пізніше охрестили "пльонтизмом".

3. Микола Пимоненко (1862–1912)

Український художник-живописець, академік живопису Петербурзької Академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику. Відомий своїми картинами, які змальвують Київ. Однією з найвідоміших робіт вважається "Київська квіткарка", яка має кілька варіантів виконання.

4. Василь Іванович Лопата (28 квітня 1941)

Український художник і прозаїк. Лопата створив близько 700 творів образотворчого мистецтва. Працює в жанрі графіки та живопису. Відомий, найперше своїми гравюрами. Саме цей художник оформлював портрети, пейзажі та орнаменти на перших українських гривнях зразка 1991 року.

5.Олександр Ройтбурд

Звісно ж, відкриває нашу десятку одеський художник, картини якого є найдорожчими серед робіт українських митців. Його творіння "Прощавай, Караваджо" продали за $97 тис.; він виставлявся в одному з найпрестижніших музеїв світу – Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку.