Микола Олександрович Рибалко - поет краматорщини
Гурток «Юні
екскурсоводи»,
Донецький обласний
центр туризму та краєзнавства учнівської молоді
Керівник: Людмила
Мірошниченко,керівник гуртка «Юні екскурсоводи»
Мета статті: формування
патріотичних почуттів та використання літературного
краєзнавчого
матеріалу в системі патріотичного виховання на
прикладі життя та творчості краматорського поета М.О.Рибалко.
Актуальність статті. Зміни в
суспільстві викликали зміни в
соціальному замовленні до освітніх
закладів. В останні роки внаслідок кризових явищ у соціально-економічній,
політичній і культурній сферах суспільного життя стався спад в процесі
виховання підростаючого покоління. Велику тривогу викликає одне з ключових
напрямів цієї діяльності, пов'язаний зі створенням умов для виховання і
розвитку особистості громадянина і патріота У зв'язку з цим проблема
патріотичного виховання стає однією з найактуальніших і вимагає нових підходів.
Патріотизм - це найважливіша цінність, яка несе в собі не тільки соціальний,
але і духовно-моральний, ідеологічний, культурний і військово-історичний
компоненти.
Щоб
по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати
його історію, мову, культуру. У зв’язку з цим одним з пріоритетних напрямів
патріотичного виховання молоді є використання краєзнавчого матеріалу. Саме
використання матеріалів літературного краєзнавства має сприяти вихованню у
молоді патріотизму, національної свідомості, високої моральності.
Предметом дослідження є життя та творчість краматорського поета Миколи Олександровича Рибалко.
Твори поета
сприяють патріотичному вихованню молодого покоління. Та і все життя цієї
мужньої людини - приклад славного
служіння Батьківщині. Микола Рибалко завжди жив життям своєї країни і свого
народу. І як би ми з низин або висот нашого часу не ставилися до минулого, поет
завжди щиро і чесно відображав його в своїх творах. Тематика віршів відомого
поета Донбасу увібрала в себе багато складних проблем, що хвилюють людину, яка
живе в наш неспокійний час. У віршах
М.Рибалка є все, чому слід вчитися молодому поколінню: доброта, мужність, відданість, чесність, любов,
чуйність.
Є люди, чиє
життя схоже на пісню. Чудовою мелодією звучить до болю натягнута струна. І коли
вона рветься, запала раптом тиша здається приголомшуючою. Але такі люди не
зникають безслідно, їх пісня продовжує жити у спадщині, залишеній нащадкам.
Наша земля
дарує світові таланти, провідна зірка яких буде світити впродовж багатьох
віків. Сьогодні можна згадувати багатьох, хто народився на Донеччині, любив
свій край і оспівував його. Нові імена співців ще прикрасять наш рідний обрій,
але сьогодні хочу згадати видатного поета-земляка Миколу Олександровича
Рибалко.
Живе на
землі Донбасу пісня Миколи Рибалка. Поета і солдата. Ця людина належить до того
легендарного покоління, яке знявши шкільну форму та ледве встигнувши зробити
перші самостійні кроки у доросле життя, одягло гімнастерки. Війна вкрала у цих
хлопців безтурботну юність, а доля разом з атестатом зрілості надала білет у
безсмертя.
Дитинство і юність, проведені на Донеччині.
В 1856 році поміщик Куп’янського уїзду відділив свого сина Оріхова Василя і
дав йому у власність 7 селянських господарств та землю, які оселилися вздовж
Кудлінської балки, село назвали Орєхово-Василівка, де і
народився Микола Олександрович Рибалко
14 лютого 1922 року в селі Орєхово-Василівка Миньківської сільської ради
Бахмутського району Донецької області. Початкову освіту розпочав здобувати у
Миньківській школі – тут провчився перших три роки. Пізніше сам згадував про
те, як ходив до школи з сукняною торбою через плечо. У тій торбинці – шкільні
книги і зошити, шматок хліба або сухарець, грудочка цукру, покладені до
торбинки дбайливими руками бабусі. У віршах знаходимо такі рядки: …Лохматый
задиристый ветер, Потертый букварь за спиной. Озябшие руки и ноги, Иссеченный
вьюгой большак. Дорога, дорога, дорога, Но твердый, настойчивый шаг. Однолітки
поета згадували, що в дитинстві Микола був дитиною працьовитою – допомагав
бабусі, батькам по домашньому господарству; кремезної статури і фізично
розвинений, він заступався за слабших. Закінчив три класи початкової школи, а
потім після переїзду батьків на роботу до Краматорська поселився і проживав в нашому індустріальному місті.
У літні канікули,
коли вже проживали у Краматорську, часто гостював у бабусі в Орєхово-Василівці.
Відрізнявся ініціативністю, умінням згуртувати навколо себе хлопців та дівчат
на добрі справи, був надійним і вірним товаришем. Батько, Олександр Андрійович,
до переїзду працював постачальником. Мама, Марфа Кузьмівна, вела домашнє
господарство, виховувала дітей. А їх було троє: старший – Олексій, який у роки
війни пропав безвісти, середній – Микола, і молодша – Олександра. З дев’яти
років Микола Рибалко проживає у Краматорську, сім’я поселилися у районі, Старе
місто. У листопаді 1931 року,
батьки принесли документи до місцевої середньої школи №1 з такою довідкою:
«Микола Олександрович Рибалко вибув зі складу учнів 4 класу Миньківської
семирічної школи Артемівського району у зв’язку з переїздом батьків». У шкільні
роки пробує писати вірші.
Вагому роль саме у літературному
розвитку учня Миколи Рибалка відіграла вчитель російської мови та літератури
К.Ф.Гоппе. Катерина Федорівна не тільки майстерно викладала свій предмет, але й
із знанням справи керувала роботою літературного гуртка, який почав відвідувати
Микола Рибалко. У журналі обліку відвідування занять гуртка за 1937-1940 роки,
який зберегла К.Ф.Гоппе, у Миколи не було жодного пропуску. Керівниця
згадувала, що хлопець, залюблений у художнє слово, був активним учасником
літературних вечорів, конкурсів. Однокласник Рибалки Олексій Пронін повідомив,
що Микола, будучи учнем 8 класу (а було це у 1937 р.), став переможцем
шкільного літературного конкурсу, присвяченого творчості письменника нелегкої
долі Миколи Островського [1, с.317]. Для допитливого хлопця життя цього
письменника, його доля були зразком мужності і сили волі. Дивом уціліли рядки з
конкурсної роботи учня-восьмикласника Миколи Рибалка приводить у своїй книзі
«Золото у кожного в душі» Василь Терещенко: «Прямо з книжних сторінок Микола
Островський увійшов у моє життя і оселився в ньому назавжди, як своя і дуже
потрібна людина. Він полонив мене романтикою відгримівших боїв і величчю свого
подвигу». Згодом ми дізнаємося, що доля буде
немилосердною до самого Миколи Рибалка – на полях великої битви він втратить
зір. І саме приклад того, як треба переборювати труднощі, цінувати життя, дав
тодішньому школяреві його старший тезка – Микола Островський.
Дозволимо навести ще одні спогади про
літературні здібності школяра Миколи Рибалка, що їх подає Віталій Бабкін у
книзі «100 самых известных имён Краматорска». «Слушай, друг, – сказал лауреату
школьного конкурса 8 его тёзка – капитан футбольной команды Николай
Добронравов. – Напиши стихотворение, чтобы в газете напечатали. А на гонорар
купим мяч». Долго упрашивать юного поэта не пришлось. Правда, стихи были
напечатаны за подписью Николая Добронравова, которому пришла в голову
счастливая идея – так решили ребята. И Рыбалко был полностью согласен с ним,
ведь речь шла не о славе – о настоящем кожаном мяче, о товариществе» [1,
с.317].
З дитячих років місто Краматорськ стало
йому рідним на все життя: Здесь я рос, здесь увидел воочию Землю в росах и свет
букваря. Здесь легла на спецовку рабочую Первой плавки моей заря…
У 1940 році М.О.Рибалко закінчив СШ №
1 м. Краматорська. Трудову біографію розпочав на новобудові, вступає на заочне
відділення філологічного факультету Дніпропетровського університету. Вступний іспит з української мови та
літератури – твір на тему «Радянські льотчики – горді соколи країни соціалізму»
– він написав віршами й отримав оцінку «відмінно».
З перших днів війни М. Рибалко був направлений в
Барнаульське військово-мінометне училище. У червні 1941-го молодий лейтенант
прийняв перший бій під Воронежем, був поранений, тут одержав першу нагороду -
орден Червоної Зірки. Протитанкова батарея під його командуванням брала участь
в найбільшій танковій битві під Прохорівкою. З визвольними боями у складі 38-ої
армії Микола Олександрович пройшов всю Украйну - від Сум до Львова. За
форсування Дніпра - удостоєний ордена Червоного Прапора, за бій під Бродами -
орденом Червоної Зірки.
У тяжких, кровопролитних боях на Одерському плацдармі
в лютому 1945 року капітан Рибалко втратив зір. Вибух, вогонь і раптом настала
темрява серед ясного дня. Все, як у відомому вірші «Я не слышал взрыва, я не
видел той вспышки». Він теж не бачив тої «вспышки». А після неї вже не бачив
нічого. І ніколи. Миколі Олександровичу було у той час лише 23 роки.
Після війни повернувся в місто Краматорськ. Перші
вірші поет друкує в 1953 році в газеті «Краматорська правда», потім в
«Літературній газеті». З 1954 року М.О. Рибалко - керівник міського
літературного об'єднання.
Літературне
об’єднання, яким довгі роки керував М. Рибалко, виховало немало талановитих
людей. Він завжди щиро радів кожному новому віршу або оповіданню членів
літоб’єднання: будівника Я.Олійника, машинобудівника М.Передерія, викладача
Л.Ліньової, а також студентів машинобудівельного технікуму О. Плуталова та
Б.Горба, учнів 9 класу М.Міщенка та І.Глазкової, електромонтажника В.Пікалова,
столяра В.Іванющенка та ін. Заняття проводилися регулярно, щочетверга. У
пекучих баталіях відшліфовувався кожний рядок нового твору (а їх за чергою
читали всі), вироблялося розуміння призначення поезії, підхоплювалося нове в
письменницькому світі. Головною рисою членів Краматорського літоб’єднання була
висока вимогливість один до одного, до своїх творів: не провінційні посиденьки,
а професійна робота, підхід до літературної діяльності як до святої справи.
Поет Микола Рибалко завжди був серед
людей. Його запрошували в школи, трудові колективи, військові частини, і він із
задоволенням туди йшов – почитати вірші, згадати воєнні роки, поділитися
думками про пережите…
Державні
відзнаки за літературну працю. Особливо пам’ятним для Миколи Рибалка був 1968
рік – рік 50-річчя комсомолу. До цього ювілею, який тоді в Радянському Союзі
відмічався всенародно та на високому рівні, приурочили й вручення щорічної
комсомольської премії ім. М.О.Островського. У постанові ЦК ЛКСМ України
читаємо: «Присудити республіканську комсомольську премію імені М.Островського
за 1968 рік в області літератури Рибалку Миколі
Олександровичу, поету, за збірку віршів
«Дорога на высоту».
У березні 1985 року шанувальники творчості
Миколи Рибалка, особливо тут, на Донеччині, у рідному Краматорську, з радістю
зустріли повідомлення про відзначення поета-земляка найвищою державною
нагородою в області літератури – Державною премією України ім. Т.Г.Шевченка. У
скупих офіційних рядках державної постанови сказано: «Центральний Комітет
Компартії України і Рада Міністрів Української РСР, розглянувши подання
Комітету по Державних преміях Української РСР імені Т.Г.Шевченка в галузі
літератури, журналістики, мистецтва і архітектури при Раді Міністрів УРСР,
постановляють присудити Державні премії 1985 року: У галузі літератури:
Іваничуку Роману Івановичу – за романи «Вода з каменю», «Четвертий вимір»;
Рибалку Миколі Олександровичу – за збірку поезій «Незакатная звезда» та нові
вірші в періодичній пресі»
До
бойових нагород додалися й такі відзнаки за літературну працю: ордени Жовтневої
революції (1971), Дружби народів (1982), медалі. Поет був Почесним громадянином
міста Краматорська.
Живе на землі Донбасу пісня Миколи Рибалка. Поета і
солдата. Ця людина належить до того легендарного покоління, яке знявши шкільну
форму та ледве встигнувши зробити перші самостійні кроки у доросле життя,
одягло гімнастерки. Війна вкрала у цих хлопців безтурботну юність, а доля разом
з атестатом зрілості надала білет у безсмертя.
Пісня Олександра Білаша на вірші М. О. Рибалко «Я жив в такі часи»
стала лауреатом Всесоюзного телеконкурсу «Пісня-75».
Оспівав поет у віршах і своє рідне
місто Краматорськ: «На улице Мира», «Я живу на проспекте Ленина», «У нас на
Дворцовой» та інші. Вірш «Мой город» побудований на діалозі – автор веде
розмову з людьми, які не бували у Краматорську, але чули про нього багато
хорошого: там роблять екскаватори, «умные станки», там проживають талановиті та
щедрі душею 55 трударі, які в метал вкладають «звонкие сердца», «стоят они на
линии огня». Поряд з ними трудиться і поет, він ділить з ними «трудности и
славу //В кипенье цеха, у Донца реки…»,
На батьківщині
поета, директор Міньківської школи, де вчився Микола Рибалка, Шарудило Лідія
Єгорівна зв’язалась зі скульптором з міста Донецька Гонтарем і замовила
погруддя поета. Ідея отримала схвалення.
Кошти виділило
керівництво колгоспу імені Леніна, частину суми зібрала громада села.
Відкриття бюсту
відбулось на урочистій лінійці 14 лютого 1990 року, в день народження М.О.
Рибалка. Сам поет не зміг бути присутнім, але прийшли друзі його дитячих років:
Паровишник І.П., Галик І.І., двоюрідні племінники, що мешкали в селі. Звучали
поетичні рядки та пісні на слова Миколи Олександровича.
За ініціативою
Терещенка Василя Тимофійовича, який багато уваги приділяв поверненню імен на
літературну карту Артемівщини, 4 травня 1992 року в школі відбулось велике
літературне свято «Пам’ять». Найпочеснішим гостем на ньому був сам поет.
Сьомого травня
2003 року до Міньківки з’їхались гості з усіх шкіл району, міста Донецька,
Краматорська, Артемівська, всі, хто любить і шанує творчість Миколи
Олександровича. В цей день в бронзі та металі повернувся він на свою маленьку
батьківщину. Лунали безсмертні рядки віршів, пісні на його слова.
Передивляючись
зйомки цього пам’ятного дня, ми знову переживаємо хвилюючі хвилини свята.
В школі працює літературна
вітальня. На уроках та в позакласний час звучать патріотичні рядки поета.
Кожного року готується літературне свято районного масштабу. Традиційними стали
конкурси юних поетів, в школі видаються збірки поетичних творів. Щороку на
святкуванні Дня Перемоги звучать літературно – музичні композиції, в основу яких
покладені рядки, в яких оспівано ратні
подвиги воїнів в тяжкі роки Другої світової. В них заклик - не забувати тих,
хто ціною свого життя захистив людство від найстрашнішої війни, здобув світле
майбутнє. Завжди будуть стояти на сторожі миру, як солдати, поезії Миколи
Олександровича. Вони увібрали в себе силу духу донецької землі, непохитність і
стійкість захисників Вітчизни. Тому і
знаходить все нових і нових
шанувальників талант цього надзвичайного Поета, Солдата, Людини.
Увічнення пам’яті
Миколи Рибалка у місті Краматорську.
Пам’ять про талановитого поета живе у
рідному місті. На його могилі споруджено обеліск, іменем М.Рибалка названі
вулиця, літературне об’єднання при газеті «Краматорская правда»; на будинку по
вулиці імені Василя Стуса (колишній Соціалістичній), 54, у Краматорську, де
проживав поет з 1964 по 1995 роки, встановлено меморіальну дошку; філіал
Центральної бібліотеки у мікрорайоні «Лазурний» носить ім’я Миколи Рибалка;
його твори вивчаються в школах та вищих навчальних закладах, чи не у кожній
школі Краматорська є куточки пам’яті поета-земляка. Багато зроблено по
вшанування поета-земляка в ЗОШ №1, яку до війни закінчив М.Рибалко.
Помер поет Микола Рибалко 8 липня
1995 року. Поховано його у рідному Краматорську на центральній алеї цвинтаря по
вулиці імені Дружби (колишня імені Леніна).
Микола Рибалко був і
залишається зв’язківцем між історичними періодами нашого суспільства та
поколіннями, яким випала різна доля: одним – захищати батьківщину від ворога-окупанта,
їхнім нащадкам – жити у повоєнний час і зберігати мир. Його
життєвий подвиг, правдива і хвилююча поезія потрібна сьогодні, вона буде, без
сумніву, затребувана й нашими нащадками.
Життєвий шлях поета М.О.Рибалка – це
життєва дорога одного з представників воєнного покоління. У сотні тисяч таких
фронтовиків була подібна біографія: школа – студентська лава – фронт –
повернення до мирної праці після перемоги над ворогом. І все ж у нашого
земляка, краматорчанина М.О.Рибалка є свої особливості, відмінні від інших, що
витікають з його біографії: він повернувся з фронту інвалідом першої групи і,
не зважаючи на це, знайшов у собі сили знайти своє місце у суспільстві. Не
маючи зору, він професійно удосконалював себе у літературній творчості, досяг
визначних висот у поезії: світ побачили 25 поетичних збірок М.Рибалка, а його
невтомна праця заслужено відмічена – він став лауреатом найвищої відзнаки
України – Державної премії імені Т.Г.Шевченка.
Можна тільки дивуватися тому, звідки Микола
Олександрович черпав сили, але він завжди знаходив спосіб допомогти оточуючим. В першу чергу - словом. У нього був великий
дар Учителя, який здатен донести до своїх учнів саме головне: любов до життя і
рідної землі, віру в себе. А ще - глибинну правду про те, як стати Людиною. Він
знав її, бо сам завжди і всюди залишався Людиною.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.
Бабкин В. 100 самых известных имён Краматорска. – Краматорск: Изд-во ЗАО
«Тираж-51», 2008. – С.317-321
2.
Бочко В. Встреча с поэтом //Машиностроитель. – 1976. – 2 июля. 3. Вовенко В.
Хватит в сердце светлого огня //Донбасс. – 2007. – 14 февраля. - №30. – С.15
4. Волошина Н. Тернистый путь воина-поэта
//Технополис. – 2007. - №7. – С.20
5.
Волошко Е. Біль і пам’ять //Літературна Україна. – 1983. – 3 лютого.
6. Гончаров Н. Он и сегодня в строю //Рыбалко
Н. Равнение на знамя. – М.: Воен. изд-во Министерства обороны СССР, 1966. – С.
3–5.
7.
Гончаров Н. Поэзия мужества //Рыбалко Н. Цветы и порох: Стихи. – Донецк:
Донецкое книжн. изд-во, 1963. – С.5 -11.
8.
Гузевич Л. Здоровья и сил Вам на долгие годы //Краматорская правда. – 1995. – 6
мая.
9.
«До тебе я звертаюся, пам’ять…»: Поет Микола Рибалко удостоєний премії ім.
Т.Г.Шевченка //Радянська Донеччина. – 1985. – 10 березня.
10.Доценко
Л. Слово фронтовика: (Встреча с Н.А.Рыбалко) //Краматорская правда. – 1980. –
15 ноября.
11.Зайцев Н. Стихи равняются на знамя
//Комсомолец Донбасса. – 1976. – 21 июля.
12.Замковой В.П. Артемовский литературный цех.
– Артемовск, 1993.
13.Кириндясов Г. Баллады о поэте
//Краматорская правда. – 1982. – 2 марта.
14.Кириндясов
Г. С народом и для народа: Интервью с делегатом VIII съезда писателей УССР
Н.А.Рыбалко //Краматорская правда. – 1981. – 23 апреля.
Комментариев нет:
Отправить комментарий