"

Вони

живі, поки ми пам’ятаємо».

Щоб по-спражньому любити свій рідний край, треба досконало знати свою історію, пам’ятати всі сторінки життя своїх пращурів.

Нам здається, що війна залишилась у минулому. Проте майбутні покоління не повинні забувати страшних подій минулих років чи ставитись до них надто легко.

Це була звичайна неділя. 22 червня 1941 року. Яскраво світило сонце, небо було блакитне. І раптом – війна…

О четвертій годині ранку, коли вся наша країна спокійно відпочивала від денних турбот, нацистська Німеччина без оголошення війни, по-варварськи, віроломно напала на нашу Батьківщину.

Україна стала ареною жорстоких смертельних боїв: 57 дивізій, 1500 літаків, 1200 танків були направлені на неї… Тільки на території України на руїни та згарища було перетворено 714 міст і 28 тисяч сіл.

В роки війни загинуло 9286 наших земляків, які були призвані Краматорським Міськвоєнкоматом. Загинули, померли від ран, пропали без вісті. Нацисти знищили 6 тисяч мирних громадян, більше 10 тисяч чоловік було вивезено в Німеччину.

Жахлива осінь 1941 року для міста Краматорськ. Нацисти окупували місто. 12 листопада на вулицях міста і селища з’явилися накази про реєстрацію в комендатурі всіх громадян, які знаходяться в місті.

І потекли ріки крові…

За підозрою і без підозри агенти бургомістра Шопена хапали людей і розстрілювали. Знищували навіть старих і дітей.

Під час Другої Світової війни, коли Краматорськ був окупований нацистськими окупантами, з 1 листопада 1941року – був концтабір в кар'єрі Мелової гори. Там, а також у Красному Яру біля Красногірки і в кам'яному і глинистому кар'єрі на Іванівці відбувалися масові розстріли городян. Всього було розстріляно 3500 чоловік. Бургомістром міста Краматорськ був призначений В. Шопен.

У січневі дні нового, 2022 році, виповнюється вісімдесят років трагічним, кривавим подіям, що відбулися у Краматорську, у період нацистської окупації під час Другої світової війни. Сьогодні про ці страшні дні ще згадують люди, які жили в ті суворі роки в нашому місті і ті, чиї родичі були безжально знищені нацистами та їхніми посібниками.

Ці події докладно описані у книзі «Золота осінь Перемоги» Наталії Євгенівни Волошиної, керівника Історичного музею міста Краматорськ, Бабкіна Віталія Андрійовича – колишнього директора НВК№32 міста Краматорськ у книзі «Краматорськ, опалений війною».

«…Горе та страждання, які завдали нацистські окупанти нашому рідному місту, його мешканцям у період окупації, забути ніколи неможливо.

Масові вбивства мирних громадян, витончені знущання терпіли мешканці міста з перших днів. Нацистські бандити знищували цілі сім'ї, не шкодуючи навіть немовлят.

Вже на другий день «нового порядку», 29 жовтня 1941 року, в селищі Мелова гора за розпорядженням бургомістра міста Шопена (до війни працював на Старокраматорському машинному заводі інженером-конструктором) з тринадцяти будинків, в яких проживали сім'ї робітників металургійного заводу, нацистські окупанти виселили мешканців, оточили будинки колючим дротом та створили табір смерті.

1 листопада 1941 року сюди було доставлено першу партію ув'язнених, 150 військовополонених. А потім майже щодня до табору кидали мирне населення міста — жінок, старих, дітей. Частину заарештованих нацистські окупанти вели до барака № 8, де після жорстоких тортур їх знищували. 

Особливо пам'ятна Краматорську неділя 25 січня 1942 року. Про цей день жителі міста згадують зі здриганням. Тоді бургомістр Шопен скликав велику групу мирних громадян у кілька сотень осіб у приміщення клубу ім. Леніна (зараз Будинок культури імені Л.Бикова у старій частині міста), серед яких були робітники та інтелігенція підприємств міста. Ці люди назад додому не повернулися. Родичам було сказано: «Всі вони направлені до інших міст і там працюють». Насправді ж вони потрапили до концтабору. Цього дня за наказом бургомістра Шопена та керівника жандармерії Краматорського округу, лейтенанта Мойшке, по місту зробили облаву на чоловіків, жінок, людей похилого віку, яких хапали без жодного приводу. З опитування очевидців: з присуджених до розстрілу кати зняли теплий одяг та валянки і в такому вигляді їх розстрілювали. Через кожні 10-15 хвилин до краю урвища на розстріл підводили групи по 15-20 людей. Цілий день до пізньої ночі тривала ця дика розправа.

Розстріл відбувався край обриву. Серед арештованих був Дмитро Сергійович Балюк, головний бухгалтер заводу «Грануліт». З нього зняли валянки, пальто. Забрали речі та інший одяг, багато хто залишився у спідній білизні. Підводили групами до урвища. Трупи лягали один на одного. Увечері Дмитро Сергійович, лежачи під трупами, зрозумів, що він залишився живим з чистого випадку, треба було вибиратися. За допомогою ще двох, що залишилися живими Григорієм та Романом, Балюк вибрався з кар'єру. Він дістався до першого будинку Мелової гори. Його обмороженого внесли до будинку господаря, яким виявився Василь Федорович Шибанов із сином-підлітком. Наступного дня він дістався до батьківського будинку. Після визволення міста Д.С. Балюку ампутували пальці лівої руки і видалили кістки п'яти, він ходив на милицях.

  Одна зі свідків розповідає, як узимку 1942 року вели на розстріл жінку, на руках у якої було немовля. Серед розстріляних дуже багато дітей: дванадцятирічний Вася Корнієвський, десятирічна Люба Александрова, яка загинула разом з батьком, і діти Перцевих. Розстрілювали цілими сім'ями. Разом із батьком та матір'ю було розстріляно п'ятирічну Женю та восьмирічну Ліду Кузьменко.

  Жителька селища Мелова гора Анастасія Петровна Васковська свідчить: «Навесні 1942 року талою водою змило землю на місці розстрілу мирних жителів. Виявились сотні трупів. Запах їх розкладання доносився до центру міста. За наказом поліції всіх жінок нашого селища пригнали до цього місця, і ми протягом дня закопували виявлені трупи».

  Винищення громадян міста відбувалося протягом всього періоду нацистської окупації. Змінювалися лише місця розстрілів. Так, в одному з ярів біля селища Красногірка німці розстріляли всіх євреїв, що залишилися у місті, понад 600 родин. В іншому яру Красногірки відбувалися масові вбивства військовополонених, юнаків та дівчат, які відмовилися їхати на роботу до Німеччини. Жителі Красногірки повідомляли, що у цьому яру часто проходили розправи над мирними громадянами.

  Встановлено, що за час нацистської окупації було розстріляно та закатовано 6700 мирних жителів, серед яких багато жінок, старих та дітей, багато сотень жителів міста було вбито у себе на квартирі та на вулиці.

  Священик парафії Петрівка Іван Войтихов свідчить: «У лютому 1943 року, незадовго до приходу Червоної Армії, група нацистських солдатів на чолі з офіцерами безкарно займалася вбивствами мирних жителів, зокрема старих і дітей.

  Одна з груп нацистів, проходячи Слов'янською вулицею, викликала з квартир мешканців і відразу розстрілювали їх впритул. На вулиці Грибоєдова група нацистських солдатів застрелила з автоматів 10 людей віком 50-60 років. Загалом у селищі в такий спосіб було вбито за кілька днів не менше 50 людей. Трупи вбитих забороняли прибирати протягом 15 днів. Тільки після цього терміну мені довелося їх ховати та відспівувати».

  Вбивства мирних громадян відбувалися і в інших частинах міста. Сотні краматорчан померли від голоду, холоду та хвороб. Робітники та інтелігенти за непосильну, каторжну працю отримували лише від 150 до 300 грамів просяного хліба, 200 грамів олії на місяць. Жителі харчувалися м'ясом здохлих коней, макухою. На заробітну плату нічого не можна було придбати. Місячний заробіток робітника дорівнював ринковій вартості одного кілограма хліба. Не потрібні та інваліди жодної допомоги не отримували. У місті поширилося злидарство. Сотні, тисячі людей померли голодною смертю.

  Після звільнення Краматорська, у вересні 1943 року, було проведено розкопки останків та перепоховання їх на Мелову гору.

26 вересня 1968 року, напередодні святкування 100-річчя Краматорська, на Меловій горі було встановлено пам'ятник, присвячений усім жертвам нацистського терору в Краматорську.

  На північній околиці міста в скорботному мовчанні завмер обеліск «Жертвам фашизму».

 

 Джерела та література

1. Бабкин В. Краматорск, опаленный войной [Текст]: (к 60-летию освобождения Краматорска) / В. Бабкин. — Краматорск: [б. и.], 2003. — 68 с.

2. Бабкин В. А.Моя маленькая большая Родина: некоторые страницы истории Шабельковки [Текст] / В. А. Бабкин. — Краматорск: АОЗТ «АПП», 2001. – 174 с.

3. Волошина Н.Е.Золотая сень Победы: посвящается 60-летию освобождения Краматорска от немецко-фашистских захватчиков и 135-летию города [Текст] — Краматорск: АОЗТ «АПП», 2003. — 188с.