Бабин Яр – місце пам’яті та некрополь близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941–1943 роках. Серед них – євреї і роми, червоноармійці, комуністи, підпільники Організації українських націоналістів, в’язні Сирецького концтабору, «саботажники», порушники комендантської години та навіть пацієнти психіатричної лікарні імені Павлова.

Масовий розстріл євреїв у Бабиному Яру 29–30 вересня 1941 року став символом «Голокосту від куль» і нацистської політики масового знищення людей.

Розстріли в урочищі розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації міста.

Найтрагічнішими стали 29–30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. В німецьких донесеннях цю операцію назвали «гросакцією» («велика акція», від нім. Großaktion). Формальним приводом для неї стала радянська диверсія зі знищення Хрещатика 24 вересня.

Нацистська операція в Бабиному Яру 29–30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.

Виконавцем розстрілів кінця вересня – початку жовтня 1941 року в Бабиному Яру була зондеркоманда 4а під орудою штандартенфюрера СС Пауля Блобеля. Цей нацистський підрозділ здійснив також масові вбивства євреїв у Львові, Рівному, Луцьку, Новограді-Волинському, Житомирі, Білій Церкві та інших містах.

Голокост – важка незагоєна рана в історії України в Другій світовій війні. Жертвами злочину стали близько півтора мільйона українських євреїв. Нацисти знищили їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту.

Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941–1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової.

По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками. 

Після відкриття й осмислення жахів Голокосту світова спільнота пристала на позицію «ніколи знову», проте геноциди стаються дотепер. Сьогодні в Україні – війна. Рашисти навіть риторику запозичують у нацистів, заявляючи про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання». Російський так званий «антифашизм» став головною загрозою для євреїв у сучасній Україні та сприяв нарузі над пам’яттю про Голокост: російські війська обстрілюють єврейські цвинтарі, синагоги, навіть Бабин Яр.

 

 

 

Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич Іван) – український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру.

Роки життя – 1845-1907

Вся сім’я — в театрі

Головою небагатої, проте шляхетної родини Тобілевичів був Карпо Тобілевич. Хоч він безпосередньо і не пов’язав свого життя із театром, його доволі артистичну натуру згадував відомий громадський діяч та меценат української культури Євген Чикаленко: «Коли він розказував що-небудь страшне, то так мальовничо розказував, що аж волосся на голові, бувало, їжиться, а як розкаже якийсь комічний випадок, то всі аж падають од сміху».

З його шести дітей імена чотирьох постійно згадуються поряд, коли йдеться про український театр. В історії українського театру є три брати Тобілевичі, кожен з яких вигадав для себе власний творчий псевдонім: Іван Карпенко-Карий,    Садовський, Панас Саксаганський і їхня сестра — Марія Садовська-Барілотті.

Іван Карпенко-Карий з 1860-их років приймав активну участь у театральному житті. Він був членом  різних театральних груп, на основі яких і утворився театр корифеїв. Саме він був одним із його засновників.

У 1880-і роки грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми українською мовою. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» І «Розумний и дурень». У 1887 році була видана його драма «Наймичка» (в Херсоні), в 1891 – «Мартин Боруля» (надруковано в «Зорі»).

У 1900-1904 рр. письменник створив свою трупу. Сам грав переважно комедійні ролі.

Перевага його драм – жвавість, цілісність характерів і хороша мова.

Карпенко-Карий пише про вади суспільства, про те, що обурює, сміливо і вміло  викриваючи їх й виставляючи у всій «красі». Підкреслює огидні риси своїх головних негативних персонажів, довкола яких видається крутиться цілий світ, але потім драматург неодмінно демонструє, як кожен жне, що посіяв.

 

Він висміює жадібних і обмежених панів-багатіїв. Проте в його товаристві також було чимало далеко не бідних людей.

 Річ у тому, що не самі гроші стають злом в п’єсах Карпенка-Карого, а та людська природа, яку вони проявляють. І він чітко окреслює, що це за природа. Безпринципність і безідейність, відстороненість від громадського життя і національної ідентичності.

 

1906 — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.

15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.

 

В 1994 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 16 вересня Міжнародним днем охорони озонового шару. День встановлено на згадку про підписання Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар.

Озоновий шар, цей тонкий газовий щит, захищає Землю від згубної дії певної частини сонячної радіації, сприяючи тим самим збереженню життя на планеті.

Проте діяльність людини призводить до локального падіння концентрації озону, сприяючи утворенню озонових дірок. Причиною такого явища є дія фреонів, зменшення кількості кисню при запусках космічних кораблів та польотів реактивних літаків.

Крім того, на озоновий шар впливають стихійні сміттєзвалища та порушення вимог щодо управління відходами. До прикладу, під час спалювання поліетилену вивільняються високотоксичні діоксини – руйнівники озоносфери.

Вчені говорили про те, що мегасупутники, такі як Starlink, згорають в атмосфері після закінчення терміну служби. Це призводить до того, що вони викидають в атмосферу величезну кількість газу оксиду алюмінію, який може зруйнувати озоновий шар Землі.

 Вчені стурбовані тим, що попит на глобальне інтернет-покриття змушує збільшувати кількість запусків супутників зв'язку. Компанія SpaceX вже запустила понад 6 000 супутників для передачі інтернету, і має дозвіл на запуск ще 12 000 супутників.

Кожен з нас на побутовому рівні може зробити локальні кроки для збереження озонового шару, а саме:

ü  відмовитися від використання озоноруйнівних речовин, які використовуються для охолодження і кондиціонування повітря, спінювачів, розчинників та охолоджувачів,

ü   зменшити використання аерозольних балончиків (освіжувачів повітря, різноманітних лаків і фарб),

ü  не спалювати листя, траву, гілки дерев, побутові відходи (поліетилен, гуму, пластмасу).

ü  їздити на громадському транспорті або велосипеді

ü  Читати етикетки на товарах та уникай продуктів з гідрохлорфторвуглеводнями (HCFC), галогенованими вуглеводнями, бромистим метилом і закисом азоту. Вони часто використовуються в косметиці, лаках для волосся, балончиках для свіжості приміщень і мийних засобах.

Якщо кожен з нас буде пам'ятати, які причини і наслідки руйнування озонового шару, а великі виробничі компанії - дотримуватися міжнародних домовленостей, то всі зусилля відіграють значну роль у порятунку Землі і вже до 60-х років 21-го століття екологічна проблема виснаження озонового шару може бути закрита.