«Поетичні перлини Донеччини».

До Всесвітнього дня поезії, яке ми будемо відзначати 21 березня, ДОБД оголошує обласні

Літературні читання «Поетичні перлини Донеччини».

Для участі в заході необхідно до 18 березня надіслати на електронну пошту ДОБД promote@bibliokids-mrpl.com.ua відеоролик з декламацією українськомовного ВІРША ПОЕТА З ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ.

 Захід проводиться в межах краєзнавчого проєкту «Донеччина на мапі часу». Публікація робіт здійснюватиметься з 20 до 21 березня включно.

Донецька земля... Коли промовляєш ці слова, відразу постають перед очима безкраї степи, якими мандрували ще скіфи, високі терикони, які нагадують про те, що Донбас — столиця вугляного краю, чарівні голівки червоних троянд, які звеселяють око літнього дня. Це — моя рідна земля, мій чарівний Донецький край, без якого я не зможу жити. Він навічно увійшов до мого серця, мій Донбас, моя Батьківщина.

Відомо, що цей край оспівано ще у "Слові о полку Ігоревім". Це мене зовсім не дивує, адже багатства Донбасу, його велична природа чарували наших далеких предків. Вони намагалися заселити ці щедрі землі, щоб відчувати себе такими ж багатими, як ці степи. Спочатку скіфи-мандрівники було оселилися на родючих землях Донеччини. А потім... Багато чого пам'ятає наш край: і мирні часи, і страшні війни! Пам'ятає і про нелегку долю наших прямих предків — шахтарів. Хоч і тяжкою була доля наших предків, але вони не втратили духовного багатства і зуміли залишити нам у спадок чудові краєвиди, багату землю та почуття гордості за рідний край.

І не тільки у "Слові" йдеться мова про наш край! Згадаймо славнозвісну пісню про Савур-Могилу! Утікачі хотіли дістатися туди, бо знали, що вона охороняється безкорисливими козаками: "

Де Савур-Могила, широка долина,

сизий орел пролітає,

славне військо, славне Запорозьке

у поход виступає.

Та земля не вважається щедрою, яка не народжує таланти. Донецька земля виявилася щедрою на них. Вона подарувала усьому світові безліч талановитих поетів та письменників, серед яких мені найближче ім'я Миколи Чернявського. Цього поета вражають і неосяжні степи, гори Донеччини, річка Донець.

Микола Чернявський — класик української літератури, все життя закоханий в Донеччину, сучасник Лесі Українки та Михайла Коцюбинського, розстріляний за любов до України.

⠀Його творчість нагадує нам про незламний український схід та південь, про Бахмут та Херсон, про те, як пронести через життя любов до рідного краю.

Народився поет в родині священника на Донеччині, поблизу Бахмуту, а потім родина переїхала на Луганщину. Річка Донець, донецькі гори та степ – усе це Чернявський описав у збірці «Донецькі сонети»,  яку вважають першою художньою книжкою, виданою на Донеччині українською мовою. Це документальне підтвердження того, що на сході України жили українці, які знали свою мову, розмовляли нею та писали.

Для участі в обласних літературних читаннях підібрано поезії Миколи Чернявського про рідний край. Приймають участь 8 учасників -  учні 6-8 класів НВК№32 спільно   з вчителем української мови та літератури – Мурашко Юлією Олександрівною.

                М.Чернявський

В ДОНЕЦЬКОМУ КРАЇ

 І степ, і гори обгорілі

Дощем обмило громовим.

Та знов такі ж вони немилі,

Нічим не скрасились новим.

Ревуть гудки. Дими стовпами

Повзуть за вітром по степу.

А там, під степом, у склепу,

Шахтар зомлілими руками

Б’є камінь, вугіль добува,

У землю вік свій зарива...

 

Поглибше рий! За гріш добутий

Ти завтра вип’єш дурману

І підеш голий, необутий,

Шпурнувши лайку не одну,

Додому з шахти. За тобою

Не пожалкує тут ніхто.

Нові накинуться юрбою

Голодні люди в це гніздо,

В цю вільну каторгу без ґратів,

Гіркого хліба добувати.

Та, може, вернешся ще й сам,

Немов старий моряк до вахти,

Віднісши свій привіт лісам

І надивившися на плахти

Злотистих нив,— ти знов до шахти.

А поки що — довби й довби,

Роботу каторжну роби!..

 

Гудуть гудки. Мов гусінь чорна,

Йдуть важко хури на вокзал.

А там, неначе генерал

Солдат вишколює — моторно

Ганя вагони паротяг.

Сопе і свище з нетерплячки,

І кида разом: — Хай їм враг! —

І воду п’є із водокачки.

А сонце палить все. Пашить

Огнем земля й руде каміння.

І вдалині, мов драговиння,

В повітрі срібло мерехтить.

1895

 

                М.Чернявський

СТЕПОВИЙ РАНОК

 Ще ночі мла не зворухнула крил,

Щоб степові покинути долини,

І спить у млі далекий ряд могил —

Сумних слідів минулої години.

 Широкий степ, за ніч набравшись сил,

Ще твердо спить, і вогко снять рослини;

Лиш будяки в колючій зброї стріл

Стоять, немов грізні князів дружини.

 Але із мли залізний зринув змій;

Летить, гримить... і біла хустка диму

Пливе за ним у сонній млі нічній.

 

Летить, гримить... Біжить, біжить до Криму,

Щоб з моря там, в країні чарівній,

Жагу залить у пельці мідяній.

1900

                М.Чернявський

КНЯЗЬ ІГОР

 Дріма Донець в легкім тумані,

А я блукав над ним вночі

В недовідомому жаданні,

Немов чудес яких ждучи.

 

І бачу я: струї срібляні

Тремтять, до берега йдучи,

І хтось незнаний на світанні

Ворушить росяні кущі.

 

То Ігор-князь тіка з полону.

Слідом Овлур за ним. Збива

Убрання росяне з розгону...

 

І ось бувальщина жива

Мені ввижається, і з Дону

Мов вухо тупіт зачува.

(1898)

#культура_на_часі