Поділіться своєю історією проживання війни для документального проєкту" Архів війни", створеного ГО"Докудейз".

«Архів» набув нового сенсу — став не лише каталогом воєнних злочинів агресора, а й своєрідним щоденником, у якому зафіксовано також буденне життя, побут, у якому існує країна упродовж минулих двох років.

Архів війни» є, по суті, найбільшою бібліотекою воєнних злочинів Росії проти України, його команда не має повноважень розслідувати воєнні злочини. Цим повинні займатися правоохоронні органи та суд.

Чого ми можемо навчитися

 

Один із важливих висновків з роботи «Архіву війни» — кожне свідчення важливе. Чітких формалізованих вимог до інформації, яку ви плануєте передати у МКС, немає. Але існує кілька методичних посібників, де зібрано поради, які допоможуть краще підготуватися до інтерв’ю з очевидцями. Для документування з відкритих джерел розроблений Протокол Берклі. Інші посібники надають рекомендації громадським організаціям, приміром: Посібник Документування міжнародних злочинів і порушень прав людини для притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що їх вчинили. Рекомендації для громадських організацій, виданий Міжнародним кримінальним судом або Посібник зі збору доказів для МКС та документування міжнародних злочинів, який видало Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій та ВПО, радять таке:

 

Надаючи інформацію про зафіксовані воєнні злочини, слід внести до неї такі дані:

 

1/ Місце, де відбувалися події (з деталізацією, бажано з GPS-координатами);

 

2/ Дата, час і тривалість подій;

 

3/ Хронологія інциденту;

 

4/ Природа злочину (катування, зґвалтування, вбивства тощо) та методи його вчинення;

 

5/ Можливі підстави для інциденту;

 

6/ Визначення можливих виконавців злочинів (армія, збройна група або окремі індивіди тощо);

 

7/ Дані про жертв (ім’я, вік, стать, рід заняття, громадянство, етнічна чи релігійна приналежність тощо);

 

8/ Список можливих доказів (фото, документи, ін.)

 

Роман Бондарчук та Максим Демиденко переконані, що «Архів війни» – проєкт на довгу перспективу. Оскільки велика війна в Україні триває, потреба у людях, які документуватимуть усе, що відбувається у різних регіонах, зростає. Роман пояснює, що, з одного боку, зібрані факти можуть стати підґрунтям для майбутнього покарання винних у злочинах; водночас з іншого – це потужна база для різних дослідницьких проєктів, які проводять правозахисні організації.

 

На думку Максима Демиденка, накопичена база архіву буде потрібна і через п’ять, і через десять, і через п’ятдесят років, зокрема для того, аби протистояти російській пропаганді, яка викривлюватиме оптику цієї війни. А це означає, що усім нам потрібно забезпечити існування такого архіву.

 

Наприкінці розмови говоримо про те, де пролягає межа між тим, що варто зберегти в історії, а що ні. Роман Бондарчук відповідає коротко:

 

«На мій погляд, відповідь проста: поки триває ця війна, ми маємо фіксувати абсолютно все».