ВІДЛУННЯ ВІЙНИ У СЬОГОДЕННІ, 80 РОКІВ ПОТОМУ… 

Гарбуз Аліна, учениця 11класу, НВК (ЗОШ №32– ДНЗ), гурток «Юні екскурсоводи», Донецький обласний центр туризму та краєзнавства учнівської молоді; м.Краматорськ, Краматорської міської громади, Донецька область. Керівник: Людмила Леонідівна Мірошниченко, керівник гуртка «Юні екскурсоводи».

Інформаційна підтримка : фонд бібліотеки ім.Т.Г.Шевченка Краматорської міської ради

Війна – це страшне слово увійшло в моє життя, як у всі сім’ї нашої славної України. Страх за життя своєї родини, сльози за загиблими, нічні обстріли по Краматорщині, все змішалося у моїй свідомості. Люди з селища в паніці виїжджали на західну Україну, а далі за кордон. З мого класу залишилося троє однокласників вдома, інших війна розігнала по всьому білому світу, кого куди. Жах, коли ми з мамою проводжали родичів з залізничного вокзалу Краматорська, а восьмого квітня, вранці окупанти завдали ракетного удару по залізничному вокзалу Краматорська. При обстрілі там перебували близько чотирьох тисяч людей, це літні люди, діти, жінки, адже тривала евакуація жителів Донеччини до безпечніших областей України. Скільки там загинуло людей – жінок та дітей, багато залишилося без рук і ніг, за що це все… Але на ракеті, яка залишилася лежати перед вокзалом був надпис - «За детей Донбасса». Мабуть, у людини, яка це писала, не все гаразд з головою. Це значить дітям від дітей? Ніхто не міг уявити собі, що у наш час повернуться події 80-ми десятирічної давнини. Війна… Моя родина нікуди не виїхала з селища, ми залишили вдома. Куди їхати? Тут наш дім, наші сусіди, наше селище, моя школа. Все, що мене оточує – моя маленька Батьківщина, моя Шабельківка. Був сонячний чудовий день 27 січня 2023 року, я ішла до магазину за хлібом, як раптом у небі почула гул літака. В небі кружляв український літак і від нього залишався слід від диму. Я зрозуміла, що з ним щось не так. Літак зробив декілька обертів навколо селища, з кожним разом все далі і далі від людських поселень і зник…Чутно було далекий вибух. В серці щось кольнуло, я навіть не встигла зрозуміти, що сталося, а потім, повертаючись додому з хлібом мене, як блискавкою вдарило і я згадала свою шкільну екскурсію в музеї «Пам'ять». Я екскурсовод шкільного музею при краматорському НВК ДНЗ№32, багато екскурсій було проведено для школярів, дорослих та навіть іноземців. Це було 26.02.1943 року, під час виконання бойового завдання на території селища Шабельківка, біля овочесховища впав бомбардувальник. Екіпаж 745 бомбардувального авіаційного полку не повернулися із бойового завдання. Командир Снєгов Юрій Васильович, штурман Нікулін Олександр Іванович, стрілок Шелякін Григорій Григорович, стрілок-радист Коковіхін Єпіфан Прохорович. Під час бойового вильоту літак був підпалений нациськими ворожими «месерами». Від полум’я вибухнули паливні баки літака. Єпіфана Коковіхіна викинуло із кабіни на півтора десятка метрів, тяжко поранений радист був переданий місцевим мешканцем до шпиталю Краматорська, до хірурга Дмитра Степановича Мазура, а на наступний день до Краматорська вступили ворожі війська. У підпільному шпиталі Єпіфану Прохоровичу ампутували ногу, через деякий час і іншу. Він втратив багато крові, його життя висіло на волоску за його життя боролися лікарі та місцеві жителі. Місцеві жителі допомагали лікувати хворого приносили хліб, молоко, та інші продукти, які вимінювали в селах за одяг. Однією з них була Пастернак Олександра Омелянівна, коли вона дізналася, що у шпиталі лежить військовий льотчик, зразу взялася допомагати Єпіфану, бо у неї був син військовим льотчиком. Вона стала для Єпіфана другою мамою, коли поліцаї знайшли його пораненого у неї в хаті і взяли його з собою, їй вдалося умовити їх, що це її син, та викупити за відро меду. Після визволення Краматорська у вересні місяці 1943 року Червоною Армією, Єпіфан Коковіхін був направлений на лікування до військового шпиталю. Після виписки з шпиталю він не міг не відвідати місто Краматорськ. Так вийшло, що по приїзду до міста він знайшов свою долю, Марію, з двома дітками. Прийомна дочка Єпіфана Прохоровича згадувала про нього теплими, добрими словами. Він дуже любив життя. Не зважаючи на свою інвалідність працював диспетчером на заводі «Донбасстальконструкції», був активістом свого підприємства. У вільний час любив рибачити, виїжджати з сім’єю на відпочинок у Ізюмські ліси на своєму улюбленому «Запорожці». Не пропускав жодного концерту у будинку культури (нині – Леоніда Бикова), він дуже любив українські народні пісні. Помер цей життєлюбний чоловік у віці 48 років і захований на Бахмутському цвинтарі. В боях з нациськими загарбниками проявляв мужність і відвагу, за що наказом по 221-й бомбардувальній авіаційній дивізії від 14.01.1943.року повітряний стрілець - радист старший сержант Коковіхін Є.П. був нагороджений орденом «Червоної зірки». У нагородному листі, підписаному командиром авіаполку, у якому служив Єпіфан, є запис: «Здійснив 21 успішний бойовий виліт, із них на Південно-Західному фронті – 14…». Загиблих льотчиків захоронили на старому кладовищі по вулиці Політаєва, а в 1960 –х роках там поставили пам’ятник з рожевого мармуру. Подію 27 січня 2023 року, багато моїх односельців бачили літак у небі, всі обговорювали це, але ніхто нічого достовірно не знав про льотчика та літак. Всі думали, що льотчик не загинув, а катапультувався. Нажаль, у нашому селищі, як і по всій країні відключають електрику під час повномасштабної війни з росією. Я з нетерпінням чекала відновлення роботи інтернету, щоб дізнатися інформацію, щодо подій, які я бачила в небі над Шабельківкою. З офіціальної інформації я дізналася, що під Краматорськом загинув командир авіаційної ескадрильї Данило Мурашко. При виконанні бойового завдання у складі пари 27 січня 2023 року був підбитий ворожим винищувачем. Побачивши поблизу населений пункт Шабельківка, пілот не зважаючи на малу висоту польоту, до останньої секунди намагався відвести літак від житлових будівель. В зв’язку з цим втратив висоту, не зміг безпечно катапультуватися та загинув смертю Героя, повідомили в 299 бригаді тактичної авіації [1]. 24 лютого 2022 року здійснив 141 бойовий виліт майор Данило Мурашко, знищив близько 70 одиниць броньованої техніки, понад 80 автотранспортних засобів, приблизно 30 автоцистерн паливно-мастильних матеріалів, близько 600 особин живої сили противника. Завдяки умілим діям неодноразово здійснював вивід авіаційної техніки з під авіаційних та ракетних ударів противника. Майор Данило Мурашко, за видатні досягнення у боротьбі з ворогом нагороджений орденами Богдана Хмельницького всіх трьох ступенів. Командування військової частини представило офіцера до присвоєння звання Герой України (посмертно) [2]. У Ніжині, 30 січня на його, попрощалися з командиром ланки авіаційної ескадрильї 299-ї бригади тактичної авіації Данилом Мурашком. Йому було лише 24 роки, з дитинства він мріяв стати льотчиком. Його мрія здійснилась, але нажаль, його життя обірвалось дуже рано від ворожої ракети, а скільки би він міг зробити… Сім’я, діти, служба в лавах української тактичної авіації – захист рідної Батьківщини і все це забрала війна… Нехай земля йому буде небо, славний наш Герою, Данило Мурашко! Список використаних джерел та літератури 1. https://pro100media.com.ua/eksklyuzyv/znyshhyv-600-vorogiv-istoriya-pilotayakyj-zagynuv-v-nebi-nad2.kramatorskom/?fbclid=IwAR1lAT_nIEbKJ_qa9NwclmDZakc4Zi0QrzH1WEkpI R1DtM6haiFh9F9WPAo