«НЕВЕЛИКІЇ ТРИ ЛІТА МАРНО ПРОЛЕТІЛИ…»

Навесні 1843 року Шевченко, замість омріяної усіма учнями Академії подорожі до Італії, їде в Україну. Побачене і пережите тут дуже швидко подолало ідеалізацію свого краю, захоплення минувшиною, козаччиною, яким були сповнені вірші «Кобзаря». У поезіях 1843-1845 років, написаних під враженням мандрівок Україною (в літературі відомі як період «трьох літ»), помітний об’єктивніший, критичніший погляд поета на тогочасну дійсність. Після першої подорожі з’являться «Розрита могила», «Чигрине, Чигрине…», «Сон» та інші твори.

Отримавши звання вільного художника у 1845 році, Шевченко знову приїздить в Україну. Як художник співпрацює у Києві із Тимчасовою комісією для розгляду давніх актів, багато подорожує, змальовує пам’ятки архітектури, культури, мальовничі куточки тощо. Поетичний цикл «трьох літ» продовжиться творами «Єретик», «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Давидові псалми», «Як умру, то поховайте…» та ін. Поет записує ці твори до рукописної збірки «Три літа», яку потім під час арешту 1847 року знайдуть при ньому, і яка стане головною причиною того нелюдського «под строжайший надзор с запрещением писать и рисовать». На декілька десятиліть збірка «Три літа» потрапляє до архіву «Третьего отделения собственной его императорского величества канцелярии», а її автор –

на десять довгих років заслання.