12 січня 1876 року народився видатний американський письменник, публіцист Джек Лондон.

Один із найпопулярніших американських письменників ¬Джек Лондон (1876–1916) прожив досить коротке, але яскраве та сповнене пригод життя. У його пристрасній натурі уживалися відвага й сором’язливість, потяг до мандрів і бажання обробляти землю, жага до пригод і мрії про сімейний затишок, неймовірна працьовитість і нестримна марнотратність, далекосяжні плани та життя одним днем. Усупереч прагненню до упорядкованості та розміреності, митець завжди впадав у крайнощі, був підвладний суїцидальним настроям, схильним до депресії та зміни місць, залежним від алкоголю й наркотичних засобів тощо. А його смерть і досі оповита загадками.

Лондон закінчив лише початкову школу, але вже там усвідомив свій хист оповідача. Перше своє оповідання «Тайфун біля берегів Японії» він написав 1893 р. на конкурс, оголошений газетою, і здобув головний приз у розмірі 25 доларів. Це спонукало його продовжити освіту та перетворити своє захоплення на ¬джерело прибутку: «Вигідно продавати мозок, а не фізичну силу!»

Упродовж двох років — з 19 до 21 — йому вдалося завершити екстерном середню школу, пройти курси до університетської підготовки, самостійно підготуватися до іспитів, вступити до Каліфорнійського університету, а ще прочитати безліч книг і навчитись правильного говорити.

Його наполегливість у самоосвіті не знала меж: «Я навчався по 19 годин на добу. Перевантажувався і ¬фізично, і розумово, та зубрив. Можливо, я й збожеволів трохи». Але в січні 1897 р., після першого семестру, він залишив університет — через брак коштів і вільного часу.

Джек вирішив, що здобув уже достатньо, аби стати професійним письменником. «Я весь паленів жагою творчості, я горів, як у лихоманці, — читаємо в спогадах. — Із 24годин я витрачав на сон не більше п’яти та працював весь останній час майже без перепочинку. Дивуюсь, як у мене не сталося розм’якшення мозку і мене не запроторили до божевільні».

Він випробовував свої сили в усіх можливих жанрах, власноруч передруковував рукописи на машинці та розсилав їх до всіх відомих йому журналів, але звідусюди приходили самí відмови. Проте ця напружена фаза тривала всього кілька тижнів. Зрештою, він змушений був піти працювати у пральню, де каторжна робота не лишала йому часу для творчості.

Далі були марні пошуки золота на Алясці, смерть ¬вітчима, фінансовий крах родини і тотальне безробіття. Тож Лондон знову взявся за письменство з наміром будь-що досягти успіху. Усю напругу та розпач того періоду він пізніше дуже тонко відтворив у романі «Мартін Іден». Знову відчайдушно пишучи та розсилаючи свої ¬оповідання, ¬Джек дійшов до крайньої межі зубожіння, голодував і закладав останній одяг, але не здавався.

Лондон вірив, що незабаром отримає гроші, проте, коли один із журналів, нарешті, надрукував його новелу, то за обіцяними п’ятьма доларами довелося їхати до редакції та ще й вибивати їх кулаками.

Проте незламність митця принесла свої плоди: ¬ближче до завершення першого року його літературної кар’єри в різних часописах побачило світ десяток його творів, і про автора заговорили як про талановитого початківця.

Найбільшу популярність здобули оповідання про Аляску, і навесні 1900 р. вони вийшли окремою збіркою «Син Вовка», за нею були «Бог його батьків» та «Діти морозу». А 1902 р. Лондон випустив свій перший роман «Дочка снігів», за який отримав гонорар 2 тис. 500 доларів. Але справжня слава прийшла до нього 1904 р. із публікацією роману «Морський вовк».

За 17 років творчості ¬Джек написав 20 романів, ¬близько 200 оповідань, а також сотні публіцистичних творів і ¬кілька п’єс. «Мене не можна назвати плідним письменником, — зізнавався він. — Я пишу дуже повільно, а встиг так багато тому, що працюю постійно, щодня, без перепочинку».

Непохитним правилом усього його життя була ¬норма — тисяча слів на день, які митець занотовував і передруковував щоранку, не знаючи вихідних і свят, незалежно від умов — у кабінеті, на борту корабля чи на тропічному острові. «Такої речі, як натхнення, не існує, — зазначав він. — Упертість — ось таємниця літератури».

Останнє десятиліття життя ¬Джека було позначено неймовірним розмахом його планів, які фактично всі завершилися крахом, постійним погіршенням стану здоров’я і все частішими депресивними епізодами.

Прискіпливі науковці підрахували, що літературною працею Лондон зумів заробити понад мільйон доларів, та ніколи не був господарем власних фінансів. «Добувати гроші — це не моя пристрасть, — зауважував він. — Але витрачати — о, Господи, здаюсь! Тут я вічно буду жертвою». Щойно вибравшись із злиднів, він спочатку забезпечив добробут рідним — матері, яка взяла на виховання сина пасербиці, першій дружині Бессі з доньками та другій дружині.