#календар_подій

#культура_на_часі

17 травня в Україні вшановують День пам’яті жертв політичних репресій

День пам’яті жертв політичних репресій встановлено Указом Президента України №431/2007 від 21 травня 2007 року. Його мета — гідне вшанування громадян, які були безпідставно заарештовані, засуджені, депортовані або розстріляні через політичні переконання, соціальне походження, релігійні погляди чи національну ідентичність.

Масові політичні репресії в Україні особливо посилилися у 1920–1950-х роках і досягли піку під час так званого «Великого терору» 1937–1938 років. У цей період репресивна система знищувала інтелігенцію, духовенство, представників влади, військових, селян та всіх, кого тоталітарний режим вважав «неблагонадійними». За оцінками істориків, жертвами політичних репресій стали мільйони українців.

Сьогодні ця пам’ятна дата є не лише даниною скорботи, а й важливим елементом національної пам’яті та історичної правди. Вона нагадує про ціну свободи, важливість демократії, верховенства права та захисту прав людини.

В Україні традиційно у цей день проходять пам’ятні заходи: покладання квітів до меморіалів жертв політичних репресій, панахиди, тематичні уроки та хвилини мовчання.

День пам’яті жертв політичних репресій об’єднує суспільство навколо спільного усвідомлення історичних уроків та необхідності збереження людської гідності, свободи й справедливості як базових цінностей держави.

Що таке репресія простими словами?

Репре́сії —каральні заходи, покарання, вжиті державними органами. Репресії — це комплекс заходів з арештів, розстрілів і переселення великих мас людей

Що таке політичні репресії?

Політичні репресії— це переслідування чи покарання громадян або груп державою з політичних чи ідеологічних мотивів. Їхня головна мета — утримання влади, придушення будь-якої опозиції та залякування суспільства для викорінення будь-яких проявів інакомислення

Як проявляються політичні репресії

• Обмеження прав:заборона займати певні посади, політична дискримінація.
• Судові переслідування:сфабриковані кримінальні справи, показові судові процеси за смішними чи вигаданими звинуваченнями.
• Фізичне насильство:позасудові страти (розстріли), ув’язнення в концтаборах, катування.
• Психіатричний терор:примусове лікування у психіатричних клініках цілком здорових політичних опонентів.
• Примусові заходи:депортації (насильницьке виселення цілих народів чи соціальних груп), розкуркулення.

Історичний контекст

В історії України наймасштабнішими та найжорстокішими були репресії радянської доби (комуністичного режиму), зокрема масові чистки 1930-х років («Великий терор»).

Мільйони людей пройшли через в'язниці, заслання та табори. Тоді жертвами режиму ставали усі верстви населення:

• Творча та наукова інтелігенція: репресоване покоління діячів культури увійшло в історію як «Розстріляне відродження».
• Селяни:примусова колективізація, під час якої заможних і працьовитих господарів оголошували «куркулями» та виселяли.
• Духівництво:закриття та руйнування церков, переслідування священників

·        Коли почалися репресії в Україні?

·        Огляд від ШІ

·        Політичні репресії в Україні розпочалися одразу після встановлення радянської влади на початку 1920-х років, проте наймасовішого та найжорстокішого характеру (так званий «Великий терор») вони набули у 1937–1938 роках. Також влада СРСР проводила цілеспрямовані хвилі переслідувань інтелігенції та дисидентів у 1960-х та 1970-х роках

Хронологія основних хвиль терору та репресій в Україні:

• Початок 1920-х — кінець 1920-х рр.:Перші удари по українській інтелігенції, духовенству та заможним селянам (справи «Спілки визволення України» (СВУ), «Шахтинська справа», розкуркулення).
• Початок 1930-х рр.:Репресії збіглися з Голодомором. Знищувалися діячі «Розстріляного відродження» (письменники, митці, науковці)

.

• «Великий терор» (1937–1938 рр.):Пік сталінських репресій, керований органами НКВС. Десятки тисяч людей були розстріляні або відправлені до таборів ГУЛАГу, а місця масових поховань, такі як Биківнянський ліс, стали символами цього злочину.
• Післявоєнний період (1940-ві — 1950-ті рр.): Масові депортації із Західної України та репресії проти учасників українського визвольного руху (УПА).
• Епоха «шістдесятників» (1965–1966 рр.):Нова хвиля арештів української інтелігенції (В. Чорновіл, І. Світличний та ін.).
• Репресії проти дисидентів (1972–1973 рр.):Спецоперація КДБ (відома як операція «Блок») для придушення українського правозахисного руху та знищення самвидаву. 

Скільки письменників стали жертвами репресій?

Огляд від ШІ

За часів сталінського терору 1930-х років в Україні було репресовано, за різними даними, від 228 до 246 українських письменників. Масштаб знищення був настільки великим, що з 259 авторів, які друкувалися у 1930 році, після 1938 року живими залишилося лише 36, з яких лише 7 померли своєю смертю. 

Основні факти про репресії митців (Розстріляне відродження):

·        Масштаб:Мартиролог «Олтар скорботи» налічує 246 письменників-жертв сталінського терору.

·        «Червоний ренесанс»:Знищення представників культури було спрямоване на викорінення української інтелігенції.

·        Ключові місця та дати:3 листопада 1937 року на «честь 20-річчя Великого Жовтня» у Сандармосі було розстріляно 1111 в'язнів, серед яких — цвіт української літератури та мистецтва (Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Валер'ян Підмогильний та інші)

.

 Відомі жертви:

Микола Куліш, Микола Зеров, Михайль Семенко, Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, Микола Хвильовий (самогубство), Павло Филипович, Григорій Косинка. 

Ці митці стали символом спротиву тоталітарному режиму, відомим як «Розстріляне відродження»

Що було в Україні у 1937 році?

Огляд від ШІ

У 1937 році Україна перебувала в епіцентрі сталінського «Великого терору» — періоду наймасовіших репресій, політичних чисток та знищення інтелігенції. Також цього року було офіційно змінено назву республіки. 

Головні історичні події 1937 року в Україні:

·        Початок «Великого терору»:5 серпня 1937 року набув чинності наказ НКВС № 00447, який дав старт масовим розстрілам та ув'язненням. В Україні почали діяти позасудові органи — так звані «трійки», які засуджували тисяч людей за сфабрикованими звинуваченнями.

 

#календар_подій

15 травня, п’ятниця 

Міжнародний день сім’ї

Міжнародний день сім’ї встановлений Генеральною Асамблеєю ООН у 1993 році і відзначається щорічно 15 травня (резолюція A/RES/47/237 від 20.09.1993 р.). Встановлення цього дня покликане звернути увагу громадськості різних країн на численні проблеми сім’ї. На думку Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, коли зневажаються основні права однієї сім’ї - єдність всієї людської сім’ї, членами якої вони є, перебуває під згрозою.

 Сім’я розвивається та видозмінюється разом із навколишнім світом, по-своєму реагуючи на вимоги часу, відповідаючи на громадські потреби і сама формує їх.

Родина як основний елемент суспільства була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. Завдяки сім’ї міцніє і розвивається держава, зростає добробут народу!

У всі часи по відношенню держави, а також по становищу сім’ї в суспільстві судили про розвиток країни. Це тому, що щасливий союз сім’ї і держави - необхідна запорука процвітання і добробуту її громадян.

З сім’ї починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Вона - джерело любові, поваги, солідарності та прихильності, то, на чому будується будь-яке цивілізоване суспільство, без чого не може існувати людина. Благополуччя родини - ось мірило розвитку і прогресу країни.

«З родини йде життя людини» — це народна мудрість, що підкреслює фундаментальну роль сім'ї у формуванні особистості, де людина робить перші кроки, засвоює цінності, культуру та любов. Родина є берегинею традицій та основою для гармонійного розвитку людини та суспільства.

Основні аспекти вислову «З родини йде життя людини»:

• Джерело життя та виховання: Батьки та рідні дають життя, вчать людських правил, добра, шани до свого роду та землі.
• Формування особистості: Саме в сім'ї закладаються підвалини характеру, моралі, чесності, любові та правди, які людина несе у широкий світ.
• Підтримка та безпека: Родина — це опора, захист та надія, де дитина відчуває спокій та захищеність.
• Зв'язок поколінь: Родина береже історичне минуле, традиції та звички, що забезпечує зв'язок між поколіннями.

Згідно з народними уявленнями, щаслива та міцна родина є запорукою міцної держави, оскільки саме тут зростає свідомий громадянин

Як відзначають 15 травня:

• Проводять час із родиною: влаштовують пікніки, вечері, прогулянки.
• Приділяють увагу старшому поколінню.
• У багатьох містах проводять культурні та соціальні заходи, спрямовані на підтримку сім'ї.
• 
  

Також в Україні

популярності відзначення сімейних цінностей у такі дні, як День доньки (25 квітня), День чоловіків (19 листопада) та День сина (22 листопада)

 

 

 

                                                #Ювілейний календар_ ювілеї письменників                         

 

                                              «Сенкевич — це великий талант,

                         який зумів підняти дух свого народу в часи найбільшого   занепаду...

                                    Його слово має магічну силу оживляти минуле»

                                                                                       Іван Франко

 

 

ГЕНРИК СЕНКЕВИЧ - МАЙСТЕР ІСТОРИЧНОГО РОМАНУ

5 травня - день народження великого польського письменника, відомого автора історичних романів, лауреата Нобелівської премії з літератури Генріка Сенкевича.

 Класик польської літератури, почесний академік Петербурзької академії наук, Сенкевич був блискучим історичним романістом. Подібно В. Гюго, А. Дюма, він зумів описати великі події минулих епох, приділяючи увагу і особистості людини.

Пропонуємо цікаві факти з життя письменника.

Його повне ім'я - Генрік Адам Олександр Пій Сенкевич.

Батько майбутнього письменника був власником кількох маєтків, а мати походила зі старовинного дворянського роду. Коли Генрик пішов в школу, його сім'я збідніла. Генрик процвітав тільки в літературі і польській мові. Він дуже сильно захоплювався романами Вальтера Скотта, Олександра Дюма і під їх впливом написав свій перший роман «Жертвопринесення». На жаль, рукопис цього роману не зберігся.

У 1866 р Сенкевич вступив до Варшавського університету, де обрав для себе право і медицину, але дуже скоро перейшов на факультет літератури і історії. Однак через повну відсутність грошей Генрик залишив навчання, так і не отримавши диплом.

За рік до цього Сенкевич вирішив спробувати себе в журналістиці. Він писав для декількох періодичних видань Варшави. Як кореспондент побував у Відні і Парижі. У колі польської інтелігенції придбав репутацію одного з найкращих журналістів Варшави.

Літературну діяльність почав дуже рано, але відомим став з 1876 р, коли, подорожуючи по Америці, надіслав звідти ряд подорожніх нарисів, кореспонденцій, новел, сповнених художньої правди і гумору.

Після повернення до Варшави Сенкевич став приділяти увагу більш серйозним творам. У 1882 р. у варшавській газеті «Слово» він розпочав друкувати роман «Вогнем і мечем» - перший роман трилогії, у якій дія відбувається у Польщі та Римської імперії епохи ранніх християн. 

Більшість читачів високо оцінили його. Незабаром вийшли наступні романи - «Потоп» і «Пан Володиєвський». Ці книги і стали початком підйому Генрика до слави і зробили його популярним не тільки на батьківщині, але і у всій Європі та Америці. Після їх виходу Сенкевич став польським письменником із найвищими заробітками - за право видання трилогії протягом 20 років він отримував від видавця 70 тис. рублів.

-Генрик пристрасно полюбляв різноманітні подорожі. Довгий час він проживав у Європі, часто бував у США. Навесні 1900 року він відвідав Львів. Ця подія стала однією з найпомітніших у суспільному житті міста і однією із знакових для польської частини львів'ян. Візит супроводжувався численними урочистостями, зустрічами з молоддю та інтелігенцією, офіційними прийомами.

-У 1905 р. Сенкевич «за видатні заслуги в області епосу» став володарем Нобелівської премії з літератури. У своїй промові письменник говорив, що це особливо цінна нагорода для сина польського народу.

-Особисте життя письменника не можна назвати щасливим. У нього було три шлюби і, що дивно, всі три дружини носили ім'я Марія. Першою дружиною була полячка Марія Шенкевич, яка народила йому сина Генрика Йозефа і дочка Ядвігу. Але після народження дочки вона померла від туберкульозу. У 1888 р анонімний шанувальник надав Сенкевичу 15 тис. рублів, на які він створив фонд імені своєї покійної дружини, з якого виплачується стипендія хворим на туберкульоз діячам культури. Через вісім років письменник знову одружився на 19-річній одеситці Марії Володкович (Романівській). Але цей шлюб швидко розпався, оскільки у подружжя були різні погляди на життя. Незабаром Сенкевич одружився зі своєю кузиною Марією Бабською.

 

Коли почалася Перша світова війна, Сенкевич поїхав до Швейцарії, де був головою комітету, що допомагав жертвам війни в Польщі. У цій країні, в місті Веве, його наздогнала смерть. Через вісім років його прах перевезли на батьківщину.

Письменник зображений на польській банкноті 500 000 злотих 1990 року.

У1896 році почалась Клондайська золота лихоманка, були проведені Олімпійські ігри сучасності та сталась велична подія в християнській літературі — Генрік Сенкевич написав роман «Quo vadis?» («Камо грядеши?»). Це класика польської історичної літератури, роман, в якому концентрація біблійних цінностей настільки велика, що запалює вогонь віри. Ще пропонуємо декілька  фактів про автора та його книгу. Paratus — готові?

-І завжди пам’ятай, що мармур, нехай найдорожчий, нічого не вартий, і що справжню цінність він отримує лише тоді, коли його перетворить в чудо мистецтва рука скульптора. Будь же таким скульптором … Недостатньо тільки любити, треба вміти любити і треба вміти навчити любові. Адже насолоду відчуває і плебей, і навіть тварини, але справжній чоловік тим власне від них і різниться, що звертає любов як би в благородне мистецтво і, насолоджуючись нею, знає про це, усвідомлює божественну її сутність і тим самим насичує не тільки тіло, але і душу (Цитата з книги «Quo vadis?»).

-В роду Генріка Сенкевича були татари-мусульмани. Народжений в селі Воля-Окшейська, в 1846 році, письменник проживав в домі родини матері. Пращури ж його батька походили від литовських татар. Попри поступову асиміляцію з поляками, більшість татар лишались мусульманами. Проте прапрадід Генріка — Міхал, прийняв Христа в 1775 році, відійшовши від ісламу. Попри змішану кров письменник ототожнював себе винятково з поляками, а татари були в його книгах антагоністами та загрозою цивілізованому світові.

 

Генрік Сенкевич.

Назва книги «Quo vadis?» є біблійною. Христос звелів любити людей сильніше, ніж ненавидіти зло, бо вчення його є любов, а не ненависть (Цитата з книги «Quo vadis?»).

Основною ідеєю книги — є протистояння фізичної та духовної сили. Основний фокус Сенкевича є на тому, аби змалювати життя перших християн Рима та описати перші на них гоніння часів Нерона. Сенкевич писав: «Вчитуючись в «Аннали», я не раз відчував, що в мені зріє думка дати художнє протиставлення цих двох світів, один з яких являв собою всемогутню керівну силу адміністративної машини, а інший представляв виключно духовну силу».

 Генріх Семирадський, Факели Нерона.

-Книга описує правдиві історичні події. Для цього Сенкевич опрацював первинні історичні джерела, серед яких були римські історики. Серед його героїв історичними є: Гай Петроній, імператор Нерон, Апостол Петро, Апостол Павло, Поппея Сабіна (друга дружина Нерона), Плавтій (воєначальник), Помпонія Греціна (дружина Плавта). Вигадані: Марк Вініцій, молодий римський патрицій, племінник Петронія, та кохана Вініція, Лігія.

-Книги Сенкевича набули міжнародного визнання. Величезний успіх цього роману сприяв присудженню Сенкевичу в 1905 році Нобелівської премії з літератури.

Перша екранізація книги була зроблена ще в 1901 році, у Франції. Найперша екранізація відбулась через 5 років після публікації книги, Фернаном Зеккою на кіностудії Pathé. Цікаво, що ця кіностудія була створена в рік публікації роману — в 1896 році. Пізніше була екранізація 1951 року, в США, а також у 1985 році, створена за співпраці трьох країн: Італії, Франції, Югославії — і в Польщі у 2001 році.

Поважати Христа недостатньо, треба ще жити згідно з його вченням, і тут опиняєшся ніби на березі моря, яке тобі велять перейти пішки. <…> І скажу тобі так: я не знаю, як влаштовуються християни, щоб існувати, але знаю одне: де починається їх вчення, там кінчається римське панування, закінчується Рим, закінчується життя, відмінність між переможеним і переможцем, багатим і бідним , паном і рабом, закінчується всяка влада, закінчується імператор, закон і весь світопорядок, і замість всього цього приходить Христос і якесь милосердя, якого досі не було, і якась доброта, невластива людям і чужа нашим римським схильностям (Цитата з книги «Quo vadis?»).

В Італії є церква «Quo vadis?». Церква, відома як Санта-Марія-ін-Пальміс (італ. Santa Maria in Palmis), знаходиться на південному сході Риму на Аппієвій дорозі. Символізує символічний заклик Ісуса до повернення Петра до Рима для завершення місії. Стоїть на місці де, за переказами, Петро зустрів Христа.

Книга виборола місце в ТОП-рейтингах світової літератури. Книга Сенкевича популяризувала польську літературу, була перекладена на понад 50 мов і донині є одним з бестселерів всіх часів.

Ці факти свідчать про те, що геніальні твори не народжуються з нічого. Трагічна історія християнства та боротьби за віру, особисті рефлексії автора та філософські питання людства є фундаментом цього твору. І нині, чи ви готові поставити собі питання: Куди я йду? – як Петро чи герої Сенкевича.

 З нагоди 180-річного ювілею письменника у бібліотеці відкрилася книжкова виставка «Лицар польської літератури». На ній представлені літературознавчі дослідження творчого спадку Генрика Сенкевича та історичні романи в українських та російських перекладах.

Чи можна відчути подих історії, просто розгорнувши роман? Книги Сенкевича доводять, що так. Він писав так, що сторінки оживали: гриміли битви, палали серця, а слово ставало опорою у найважчі часи.

-На нашій експозиції ми відкриваємо Сенкевича з різних сторін: Епічного майстра: автора легендарного «Вогнем і мечем» та античного «Quo Vadis». Тонкого психолога: автора роману «Без догмата», який і сьогодні дивує своєю сучасністю. Мандрівника: який надихався Львовом, Києвом та Поділлям, відкриваючи красу України всьому світові.

. «Поки в нації живуть пісні та пам'ять про героїв — вона непереможна», — ці слова Сенкевича сьогодні звучать для нас як ніколи актуально.

Запрошуємо усіх бажаючих поринути у захоплюючий світ історичних романів польського письменника. Книжкова вистава діятиме до кінця травня.

 

День пам’яті та примирення в Україні

#календар_подій

#культура_на_часі

Календарі різних країн: Україна

Всі дні та дати по темі: свята військових

Такі людські амбіції, які зав’язуються на культі окремої людської особистості і зарозумілість, зведена на рівень державної політики: відверта брехня, підступність і бажання збагачення, а за рахунок ближнього свого сусіда, приводять зрештою до розв’язування будь-якої війни. Вони не зникнуть самі по собі.

На рівні простої людини, для того, щоб побудувати навіть саме звичайне житло чи народити і поставити на ноги дитину, ми змушені вкладати масу сил, коштів і часу. Навпаки, щоб в нетерпимості до ближнього зруйнувати все це, достатньо однієї миті і вкрай не хитрої, дешевої пекельної машини.

Терпіння і відсутність такого координально впливають на наше життя. Терпіння - це одна з чеснот, даних нам Богом, щоб навчитися прощати, знаходити порозуміння і примирення між собою. Не маючи терпіння між собою, не можемо мати миру один з одним, ми воюємо, знищуючи насамперед самих себе.

Чергове нетерпіння - зведене в площину практичної ненависті - Друга світова війна, одними з передумов до якої з’явилися політична ідея «арійського світу», роздування міфів про утиск німецькомовного населення в пресі, радісні вигуки «Гітлер - введи війська» і анексія Німеччиною Судетської області, що належала Чехословаччині, розпочалася 1-го вересня 1939-го року. Вона охопила всю земну кулю і тривала до 2-го вересня 1945-го року, забрала і скалічила десятки мільйонів життів, принесла наймасштабнішу розруху і горе.

Для Європи, як і для всього Нового Світу, це було жахливе потрясіння. Це було потрясінням для України і всіх інших радянських республік, що входили тоді до складу СРСР, найближчого партнера і «об’єднувача пролетарів усіх країн», помічника Німеччини з впровадження псевдо соціалістичної каральної системи до середини 1941-го року. Слово «каральної» ми вибрали керуючись фразою: «Держава - апарат насильства в руках панівного класу» (пер. з рос. В. І. Ленін. Повне зібрання творів (третє видання). - М .: Политиздат, т.20, стр.20)

Щоб зупинити криваве безумство і насильство, знадобилася безпрецедентна консолідація з боку всього світового співтовариства і політикуму. У боротьбі за звільнення від цієї згубної виразки об’єдналися здавалося б чужі до цього ідеології (наприклад, демократія, монархія і радянська диктатура пролетаріату) і Бог дав нам перемогу.

Але амбіції нікуди не поділися, просто перекачували і розчинилися навколо вогнища цієї тліючої хвороби. Так, 7-го травня 1945-го року німецький генерал Йодль від імені основного агресора, у ставці Дуайта Ейзенхауера в Реймсі, підписав умови беззастережної капітуляції Німеччини, у свою чергу «ображений» радянський уряд висловив категоричний протест з вимогами підписати акт про беззастережну капітуляцію Німеччини безпосередньо в Берліні за участю СРСР, що формально і було зроблено днем пізніше, 8-го травня 1945-го року, близько опівночі. Цей процес відбувся в передмісті Берліна Карлсгорсті, який був зайнятий радянськими військами. Делегація представників німецького командування на чолі з генералом Кейтелем з боку агресора підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил Німеччини. Від Великобританії акт підписав маршал Артур Теддер, генерал Карл Спаатс від США, від усіх радянських республік був підпис маршала Георгія Жукова та генерал Жан де Латтр де Тассіньї від Франції.

Це була проста демонстрація примирення й пам’яті. Так, свято Перемоги в Європі святкується й донині щорічно 8-го травня.

24-го березня 2015-го року Президентом суверенної європейської України був підписан Указ № 169/2015, яким тепер і українська спільнота повернулася до цієї славної традиції.

День пам'яті та примирення в Україні у 2026 році відзначатиметься у п'ятницю, 8 травня, присвячуючись вшануванню жертв Другої світової війни 1939–1945 років. Ця дата символізує перемогу над нацизмом та європейську традицію вшанування, фокусуючись на пам'яті та недопущенні нових війн.

Основні факти про 8 травня 2026 року:

• Офіційна назва: День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
• Символіка: Червоний мак, гасло — «Пам'ятаємо. Перемагаємо».
• Вихідний день: Через дію воєнного стану додатковий вихідний у п'ятницю, 8 травня, скасовується; день буде звичайним робочим у державних закладах.

З Днем пам’яті і примирення!

 

 

А що можна почитати про Поліське???

27 квітня  у кіноклубі "Феміда" відбувся  перегляд фільму з обговоренням «Поліські тенета» – документальний фільм про невідомі сторінки Чорнобильської катастрофи. 

А що можна почитати про Поліське???

80-ті та 90-ті роки досить непогано зафіксовані у різноманітних державних архівах. Звичайно, більша частина інформації про Полісся пов’язана там із Чорнобильською катастрофою. Для ґрунтовного дослідження життя міста, важливо знайти усі можливі джерела. Які ж саме?

В публікації студії DocNoteFilms

Про пошук інформації про Поліське у   більш сучасних виданнях.

80-ті та 90-ті роки досить непогано зафіксовані у різноманітних державних архівах. Звичайно, більша частина інформації про Полісся пов’язана там із Чорнобильською катастрофою. Але оскільки нам необхідно ґрунтовно дослідити життя міста, важливо знайти усі можливі джерела. Які ж саме?

По-перше, нещодавно відкриті архіви СБУ. Галузевий державний архів СБУ видав книжку «Чорнобильського досьє КҐБ». Це надзвичайно важливий збірник, який дозволяє зрозуміти позицію КДБ, зокрема, щодо Поліського, його відселення, впливу ситуації на простих людей. Агенти КДБ регулярно відправляли доповіді керівництву про ситуацію в містечку та районі, звітували – хто веде «неправильні розмови», виявляє занепокоєння, підбурює людей до бунту. Почитати можна тут: : https://uinp.gov.ua/elektro.../knyga-chornobylske-dosye-kgb1 А також ця книжка є в фонді нашої бібліотеки- подарунок від  Українського інституту національної пам'яті

Подібне джерело – «Чорнобиль. Документи Оперативної групи ЦК КПУ (1986-1988)» від Інституту історії України НАН України та Центрального державного архіву громадських об’єднань України. Це збірка протоколів та стенограм засідань Політбюро ЦК Компартії України, доповідних записок тощо, що розкривають позицію партійного керівництва в Києві. Знаходиться тут: https://archives.gov.ua/wp.../uploads/2019/12/chornobyl.pdf.

По-друге, чимало візуальних свідчень – хронік, відео- та фотоматеріалів – знаходяться у Центральному державному кінофотофоноархіві України імені Г.С. Пшеничного. Без відвідування архіву переглянути сюжети неможливо, проте можна хоча б зорієнтуватися, які взагалі існують матеріали про Поліське, Чорнобиль та Поліський район. І прийти на розвідку. Ми знайшли корисні кадри в каталогах «Кінолітопис. Анотований каталог кіножурналів, документальних фільмів, кіно- і телесюжетів» за 1896-1995 роки. Архіви – за посиланням: https://tsdkffa.archives.gov.ua/?page_id=7369.

А по-третє – приватні архіви. Їх насправді чимало, але багато хто просто не знає чи не пам’ятає, яким багатством володіє. Власні фотографії та відео на любительські камери, навіть якщо їх автору здається, що там немає нічого цікавого, можуть розповісти історії, яких не містить жоден архів. Більшість таких матеріалів ми знайшли в Переяславі, де є Музеї Поліського району та мешкає багато переселенців. Але хтозна, де ще вдасться віднайти забуті скарби?

#ПоліськийФокстрот #запідтримкиУКФ #DocNoteFilms