#ГовориПротиНасильства

Як домашнє насильство впливає на дитину та як його розпізнати.

Дім для дітей — це місце, де вони можуть почуватися безпечно. Але іноді саме там, за зачиненими дверима, дитина бачить прояви насильства. Навіть якщо вона «просто свідок», цей досвід серйозно впливає на неї. Домашнє насильство — це завдання шкоди у родині або між людьми, які живуть чи жили разом, навіть якщо вони не є родичами. Дитина може стати як безпосередньою жертвою, так і свідком. Важливо розуміти: дитину, яка є свідком, теж вважають постраждалою. Вона часто переживає травму так само гостро, як і той, кого кривдять.

Форми насильства:

• Фізичне — побиття, штовхання, позбавлення сну або їжі.

• Психологічне — приниження, крики, погрози, ізоляція від друзів.

• Економічне — коли дитині не купують одяг за сезоном, відмовляють в медичній допомозі або примушують жебракувати.

• Сексуальне — будь-які дії інтимного характеру щодо дитини.

З перших днів життя дитина аналізує все, що відбувається навколо: настрій батьків, їхні інтонації, поведінку. Те, що вона бачить вдома, стає для неї нормою. Коли «норма» — крики, погрози чи побиття, це назавжди залишається досвідом у її тілі, мозку, пам'яті. Домашнє насильство руйнує найголовніше — відчуття безпеки. Дитина засвоює небезпечні уроки: сильніший має право принижувати, близькі люди можуть завдавати болю, її власні почуття неважливі.

Часто діти беруть провину на себе: «Це через мене», «Якби я слухався, тато не кричав би на маму». Так формуються ролі, які вони переносять у доросле життя — рятівника, жертви або кривдника. Не завжди насильство залишає синці та шрами. Психологічне, економічне чи сексуальне насильство часто не мають зовнішніх ознак. Тому головними сигналами стають зміни у поведінці.

 

На насильство часто вказують:

• Фізичні ознаки: гематоми, опіки, порізи, що постійно повторюються; переломи, травми голови, болі без видимих медичних причин; інші хронічні захворювання, пов’язані з недоглядом.

• Поведінкові сигнали: замкнутість або гіперактивність, агресивна або, навпаки, надмірна слухняність, дистанціювання від інших, невпевненість, негативні висловлювання про себе, самоушкодження— порізи, спроби самогубства, вживання алкоголю або наркотиків.

• Психоемоційні особливості: надмірна тривожність, безпорадність, відчуття провини, постійне бажання догоджати, пригнічений настрій та депресивність.

Це важливий сигнал для дитини: винен кривдник, а не вона, а насильство не буде замовчуватися. Кожна дитина має право на безпеку. І кожен із нас здатен допомогти їй і захистити.

Ви можете звернутися:

• до поліції — 102 телефоном або безпосередньо до найближчого відділку (усно чи письмово). Поліція зобов’язана реагувати на повідомлення про насильство, навіть якщо ви не є родичем дитини;

• до служби у справах дітей у вашому населеному пункті (зазвичай при місцевих органах влади або ЦНАПі);

• до центру соціальних служб;

• до безоплатної правничої допомоги за телефоном: 0 800 213 103 або на сайті: legalaid.gov.ua;

• до громадських організацій: для постраждалих від насильства: 15-47;

• на національну гарячу лінію: 0-800-500-335 / 116 123 або до чат-боту у Telegram: @nasylstvu_stop_bot;