Регіональна краєзнавча конференція «Донеччина у ІІ світовій війні»

07.05.2020 о 13.00 З метою вшанування подвигу мешканців Донеччини над фашизмом
під час Другої світової війни (1939–1945 рр.) Донецьким обласним центром туризму
та краєзнавства учнівської молоді проведено регіональну
краєзнавчу конференціїю «Донеччина у ІІ світовій війні», присвяченої 75-річчю Перемоги
над нацизмом у Європі.
Захід  проводився в дистанційному форматі за допомогою платформи Zoom.

При бібліотеці ім, Т. Г. Шевченка працює гурток "Юні екскурсоводи ",
члени якого прийняли участь у конференції з своїми роботами :
Гарбуз Аліна ( 8 клас НВК №32) - "Нормандія Неман"
Яресько Тетяна (8 клас ЗОШ №6) - "Шабельківка ,опалена війною"
Декань Софія ( 9-Б клас ЗОШ №18)- обеліск у шкільному дворі".

Всі учасники отримали сертифікати

                                                             “1939–1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”

ДОРОГІ ДРУЗІ!

   Незабаром, у травні 2020 року, все прогресивне людство відзначатиме 75-річчя Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Понад 40 місяців палахкотіла на українській землі війна. Лилася кров, знищувалися матеріальні і культурні цінності, духовні надбання народу. На бій ішли всі – чоловіки і жінки, робітники і селяни, люди різних національностей і професій. Події Другої світової війни не перестають вражати силою народного духу, величчю подвигу мільйонів, що піднялися на захист Батьківщини, своїх осель і родин. Про це створено тисячі книг і кінофільмів, картин і пісень. Однак, тема війни нескінченна, бо має вічне джерело – пам'ять.  Ми по праву пишаємося внеском наших предків у боротьбу з ворогом.

Радимо почитати :

 Святу справу зробить кожен із вас,  хто перечитає, перегорне, опрацює матеріали рекомендованих нижче книг. Адже всі вони – про ті вогненні, чорні сторінки нашої історії, які необхідно знати і пам'ятати кожному. 

  Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945. – К. : Пошуково-видавниче агентство “Книга Пам'яті України”, 2000. – 944 с. : ілюстр.

    Це видання – данина незгасної пам'яті про тих, хто загинув на полях битв за честь, свободу і незалежність Батьківщини, хто залишився патріотом України до останнього подиху. В книзі узагальнено дані про військові втрати України в роки Другої світової війни. Оприлюднено понад 300 документальних фото і кадрів кінохроніки воєнних літ, багато з яких публікуються вперше. Пропонуються читачеві оцінки, висновки, узагальнення українських істориків щодо подій тих далеких років. Сподіваємося, що ця книга буде цікавою всім, хто хоче знати правду про найстрашнішу в історії людства війну.
   У передмові Головна Редакційна Колегія Книги Пам'яті України звертається до читачів з такими словами: “Дорогий читачу! Візьми до рук цей том невгамовного болю, покажи його дітям своїм та внукам, друзям по духу і братам, усім, кому дорога честь і слава України. Нехай осягнуть його і пізнають, якою дорогою ціною здобуто наше право на волю і незалежність. Нехай вічно бережуть пам'ять про тих, хто здобув це право, віддавши своє життя за землю нашу багатостраждальну!”.
Книга Скорботи України. Донецька  область. Т. 1,10,19,21. – Донецька область : Донецьк, 2000. Т.1
Т. 10.
Т. 19
Т. 21
Розстріляних, повішаних, убитих…
Рядок в рядок – і книга ця сумна
Про тих, кому не суджено дожити.
.

Гончар О.Т. Прапороносці : трилогія / О.Т.Гончар. – К. : Веселка, 1995. – 463 с. : ілюстр
    Півстоліття минає “Прапороносцям” О.Гончара, проте вони були і залишилися молоді духом, славою української літератури. “Прапороносці” – це правда про війну, про людину на війні, про тих, хто, зазнавши лиха окупації і після визволення поповнивши українські фронти, виявили себе, як писав О.Гончар “воїнами зовсім не ущербними, а з честю завершували свій солдатський обов'язок”.
    В романі присутні і наш національний менталітет, і народні характери, і гуманізм душі українця, і героїка в борні за свободу, і всенародна дума за долю людства. Ця книга жива святою правдою і сильна праведним голосом совісті воїна і великого майстра української літератури.

Книги про Другу світову війну для дітей та підлітків — це ніби підручник з історії, написаний не датами та мапами, а життями та переживаннями людей. Книга Олександра Довженка «Україна в огні» – це історія полум'я, що охопило родину Запорожців та всю Україну, змусивши відправитись боронити рідну землю на фронт. “Ми б'ємось за те, чому нема ціни у всьому світі, — за Вкраїну". Кіноповість Олександра Довженка насичена подіями та яскравими описами тогочасних страждань та віроломних подій війни, що випали на долю мешканців села Тополівка.  Поетичність мови та гіркоту сюжету автор поєднав у майстерну розповідь про людську гідність та важкі випробування, яка вже стала класикою для декількох поколінь читачів.

Борис Васильєв, « А зорі тут тихі». Про жінку на війні – героїчна, не побутова версія. Але не ура-патріотична, а жива. «У війни нежіноче обличчя» – це звідси. Тому що: «Женька раптом кинула гвинтівку і, зігнувшись, пішла за кущі, хитаючись, як п’яна. Упала там на коліна: нудило її, вивертало, і вона, схлипуючи, все когось кликала – маму, чи що… Старшина встав. Коліна ще тремтіли, і ссало під ложечкою, але час втрачати було вже небезпечно. Він не чіпав Комелькову, не кликав, по собі знаючи, що перша рукопашна завжди ламає людину, переступаючи через природний, як життя, закон «не убий».

Віктор Некрасов, « В окопах Сталінграда». Книга автора-Киянина – саме так, з великої літери. Людини, яка уміла писати про Місто, як мало хто після Булгакова. «В окопах Сталінграда» – війна без прикрас. Де люди більше не люди, а жива сила, витратний матеріал. Найчастіше без техніки. «Не щастить нашому полку. Яких-небудь нещасних півтора місяця лише воюємо, і ось вже ні людей, ні гармат. По два-три кулемети на батальйон… І зовсім недавно тільки в бій вступили – двадцятого травня, під Терновою, коло Харкова. Прямо з ходу. Необстріляних, що вперше потрапили на фронт, нас перекидали з місця на місце, клали в оборону, знімали, пересували, знову клали в оборону. Це було в період весняного харківського наступу».

 Анатолій Кузнєцов «Бабин Яр». Без коментарів. Київ. « Голих людей будували невеликими ланцюжками і вели у проріз, прокопаний в обривистій піщаній стіні. Що за нею – не було видно, але звідти мчала стрілянина. Матері особливо копошилися над дітьми, тому час від часу який-небудь німець чи поліцай, розсердившись, вихоплював у матері дитини, підходив до піщаної стіни і, розмахнувшись, жбурляв його через гребінь, як поліно».

Ці два пам’ятники розташовані на старому кладовищі селища Шабельківка. Знаходяться по вулиці Полєтаєва. В ніч з 3 на 4 лютого 1943 року передовий загін 50-ї танкової бригади 3 го танкового корпусу генерал-майора Д.М. Симоненко із складу пересувної групи генерал-лейтенанта М.Н. Попова ввірвалися у Краматорськ. 5-го лютого він був визволений. Втрати особового складу були поповнені за рахунок призваних в армію місцевих жителів у тому числі і шабельківців.

Микита Моісеєвич  Логвіненко 1897р., Єгор Свиридович Третяк 1903 р., Михайло Романович Горгуль 1907р., Петро Романович Марченко 195р., Семен Єфимович Пазиніч 1907р., У складі регулярної армії вони зайняли оборону на березі річки Торець. Не навчені, слабо озброєні наші земляки загинули в той же день в районі селища Новий Світ, захищаючи рідне місто. Після відступу радянських військ рідні загиблих перевезли тіла до рідного селища та захоронили у братській могилі. У 1985 році до 40-ка річчя Перемоги, на братській могилі було встановлено 4-ох граний обеліск із рожевого граніту на постаменті висота обеліска 2,5 метри, автор І.Базилевський.

В цій могилі захоронено 23 радянських воїни: 51 – ої стрілецької дивізії,78-ої окремої морської стрілецької бригада, 121-го інженерного батальйону 9-ої армії і 32-ої мотострілкової бригади 18-го танкового корпусу, які приймали участь у наступально обороняючих боях радянські війська після визволення Ростова і частини Ворошиловградської області підійшли до північних окраїн Краматорська. 1 березня 1942 року на прорив ворожої оборони був кинутий 2-й батальйон 78-ої окремої морської стрілецької бригада моряків – новоросійців. Два тижня не приривні штурмові бої точилися з сторони селища Октябрьський  і Попова лісу у напрямку совхоза Степний, але це не дало бажаних результатів. Безперервні бої, складні погодні умови: дощ, сніг, ожеледиця та сильна оборона німців. 15 лютого1943 року 10 танковий корпус за   наказом  командування був виведений з Шабельківки в район Червоноамійського рудника  .  У результаті цих боїв противник втратив під Шабельківкою та в районі совхозу №5: 7 середніх танків,8 бронетранспортерів було знищено до роти піхоти. Нажаль наші війська теж несли втрати: згоріло три і один розбитий танк, загинуло сім та поранено 20 воїнів.

Жахлива осінь 1941 року для міста Краматорськ. Німці окупували місто. 12 листопада на вулицях міста і селища з’явилися накази про реєстрацію в комендатурі всіх громадян, які знаходяться в місті.

29 жовтня 1941 року в селищі Мелова гора по розпорядженню бургомістра Шопена із 13 великих будинків , в яких проживали робочі сім’ї металургійного та цементних заводів, за чотири години німці виселили понад 300 сімей.1 листопада 1941 року сюди прибули перші полонені 150 чоловік. А потім майже кожного дня, сюди зганяли мирне населення міста: жінок,стариків, дітей. Частину заарештованих фашисти забирали на допити у барак №8, де після жорстоких тортур їх вбивали за допомогою електричного струму. Поряд з табором знаходився великий глиняний кар’єр, сюди фашисти згидувала трупи полонених. Знищення радянських громадян проходило на протязі усієї окупації міста тільки розстрілу.

За підозрою і без підозри агенти бургомістра Шопена хапали людей і розстрілювали. Знищували навіть старих і дітей.

25 січня 1942 року. Цей страшний день ніколи не забудуть люди, які жили в роки війни в місті. 500 чоловік було розстріляно гестапівцями в цей день на Меловій горі.

Тихий, морозний день. За наказом в неділю зранку до міського будинку культури йшли на реєстрацію комуністи та заводська інтелігенція. Звідти вже ніхто не вийшов.

Пізніше всіх вивели на площу, вишукували в колону по троє, під охороною повели до концтабору на Меловій горі. Табір обнесений колючим дротом, на пагорбах – кулемети. О третій годині дня прийшли гестапівці, полонених почали виводити на подвір’я, а потім – до урвища. Підводили групами. Лунали постріли, тіла падали у прірву.

Із спогадів Анатолія Павловича Балабко, тоді йому було п’ть років. В цей день він разом з дітворою грався на подвір’ї  школи №16. Він бачив, як на розстріл вели колонну полонених, а серед них були діти – це12 – ти річний Вася Корнієвський,10 – ти річна Люба Александрова, діти сім’ї Перцових, які загинула разом з батьками. З батьком та матір’ю загинули 5 - ти річна Женя та 8 – ми річна Ліда Кузьменко.

Серед полонених був Дмитро Сергійович Балюк, головний бухгалтер заводу «Грануліт». З черговим залпом Балюк упав у прірву на трупи. Зверху падали і падали тіла розстріляних. Розстрілювали жінок, старих дітей.

Тільки вночі з допомогою ще двох, які залишились живими, Балюк вибрався з кар’єру. Дістався до першого подвір’я біля Мелової гори, а наступного дня – до батьківської хати.

Весною 1943 року талі води розмили тіла розстріляних людей, щоб приховати свої злодіяння фашисти закидували рів гранатами, щоб тіла закрило землею. Коли це не допомогло вигнали місцевих жителів, щоб вони лопатами закопували загиблих.

В період з 17 по 24 вересня 1943 року в місці масового розстрілу було проведено розкопки, останки загиблих було перепохоронено в братську могилу. 26 вересня 1968 року на 100 – річчя Краматорська, на братській могилі на Меловій горі  було встановлено пам’ятник жертвам фашизму. Автор пам’ятника – Леонтій Михайлович Солопеєв. Обеліск із мармурової крихти витою 12 метрів на ступінчатій основі. На обеліску встановлена меморіальна дошка з білого мармуру з барельєфним зображенням скорботної матері. Жінка – мати тужить по всім загиблим від рук фашистських загарбників. На проти обеліска три братські могили, в яких лежать розстріляні та по звірячі замучені місцеві жителі краматорщини.

Памятник на старому кладовищі по вулиці  Полетаєва. Невеликий гранітний обеліск з чотирма прізвищами та викарбуваною зіркою . Це пам’ятник загиблим мирним жителям нашого селища, яких фашисти розстріляли біля стін старої школи. На місці їх розстрілу встановлена меморіальна дошка.

Анбаленко Ф.В., Коритний А.Т.,Белобров П.С., Гладченко І.М.

Мало хто знає, що це пам’ятник льотчикам, які загинули під час виконання бойового завдання на території совхозу №5 у саду.

Екіпаж 745 бомбардувального авіаційного полку.

26.02.1943 року не повернулися із бойового завдання. Командир
Снєгов Юрій Васильович, штурман Нікулін Олександр Іванович, стрілок
с-т. Сержант Шелякін Григорій Григорович, стрілок-радист
с-т сержант Коковіхін Єпіфан Прохорович. Під час бойового вильоту літак був підпалений німецькими ворожими «мессерами». Від полум’я вибухнули топливні баки літака. Коковіхіна викинуло із кабіни на півтора десятка метрів, тяжко поранений радист був переданий місцевим мешканцем до підпільного шпиталю Краматорська до Д.С.Мазура. Єпіфану Прохоровичу  ампутували ногу, через деякий час і іншу. Він втратив багато крові, його життя висіло на волоску за його життя боролися лікарі та місцеві жителі. Місцеві жителі допомагали виходжувати хворого приносили хліб, молоко, та інші продукти, які вимінювали в селах на одяг та приносили до лікарні.(Це напрацювання гуртківців "Юні екскурсоводи", які працюють при бібліотеці ім. Т. Г. Шевченка спільно з Обласним центром  туризмом та культури)

Пам’ятаємо …

Про першого завідуючого бібліотеки ім. Т. Г. Шевченка м. Краматорська замовимо слово

У 1937 року Куценко Олексій Олексійович(1917- 1992) почав навчання в Харківському Бібліотечному інституті. Диплом захищав, коли почалася війна.

Олексій отримав призначення в Київський військовий округ. Йшла війна, і інститут евакуювали. У перші місяці війни потрапив в оточення. Був в окупації. У лютому 1943 р Радянська Армія звільняє цей район. Уже разом з 575 стрілецьким полком пощастило звільняти рідне село. З жовтня 1943р. був визначений в саперний полк, який перебував на передовій. Під Харковом потрапив в оточення. Вирвалися з нього, вийшли до Білгорода. На все життя запам'яталося бій на Курській Дузі, у с.Томерівка.

З взводом автоматників форсував Дніпро у Букринського плацдарму. Медаль «За відвагу» стала нагородою за доблесть і мужність солдата.

Олексію Олексійовичу довелося брати участь у взятті Києва, Житомира, Вінниці. Під Станіславом (Івано-Франківськ) за успішну операцію нагороджено орденом Слави III ступеня. Воював в Чехословаччині, дійшов до Праги. Брав Дукельський перевал в Карпатах, усіяний мінами, брав участь в розмінуванні. За операцію нагороджено орденом Слави II ступеня.

Олексій Олексійович воював в Чехословаччині, дійшов до Праги.

Військовий квиток Куценко О.О. зберігається в родині сина Куценко В.А.

Після перемоги довгий час (1952 - 1977) керував бібліотекою в селищі Шабельківка м.Краматорська Донецької області.

Регіональна краєзнавча конференція «Донеччина у ІІ світовій війні»

07.05.2020 о 13.00  З метою вшанування подвигу мешканців Донеччини над фашизмом

 під час Другої світової війни (1939–1945 рр.) Донецьким обласним центром туризму 

та краєзнавства учнівської молоді оголошується проведення регіональної 

краєзнавчої конференції «Донеччина у ІІ світовій війні», присвяченої 75-річчю Перемоги 

над нацизмом у Європі.  

     Захід буде проводитися в дистанційному форматі за допомогою платформи Zoom. 

Код доступу до конференції буде надіслано на електронну пошту учасника.

   До участі запрошуються учні закладів загальної середньої освіти, закладів 

позашкільної освіти, суспільні об’єднання дітей і підлітків.

Для участі в конференції необхідно до 05.05.2020 надіслати на 

електронну пошту lingvdonnaba@ukr.net  заявку 

за наведеною формою  та тези доповіді

 (додаток:

https://docs.
google.com/document
/d/1hhP-v_gGCeXrOM79GUPr3e9cwBPnveFJ0IYxeBXNRrs/edit?usp=sharing ).

 Контактна особа:  Качура А.О., методистка МКЦ, тел. 0972979653

При бібліотеці ім, Т. Г. Шевченка працює гурток "Юні екскурсоводи ",

 члени якого будуть приймати  участь у конференції з своїми роботами :

 Гарбуз Аліна ( 8 клас НВК №32) - "Нормандія Неман"

Яресько Тетяна (8 клас ЗОШ №6) - "Шабельківка ,опалена війною"

Декань Софія ( 9-Б клас ЗОШ №18)- обеліск у шкільному дворі"

Міжнародний день боротьби за права інвалідів світова спільнота відзначає 5 травня. 

У цей день 1992 року люди з обмеженими можливостями з 17 країн одночасно провели перший Загальноєвропейський день боротьби за рівні права і проти дискримінації інвалідів.

Ні одна категорія громадян не повинна залишитися без уваги влади. Незалежно від національності, релігії, майнового стану, стану здоров’я.

У нас кажуть - інваліди. На Заході - люди з обмеженими можливостями здоров’я. По суті - одне й те саме, але в Україні інваліди - одна з самих малозахищених верств населення, - вважають борці за їхні права. Кожен п’ятий має пенсію нижче величини прожиткового мінімуму. Багато з них потребують постійного стороннього догляду.

В Україні за останніми офіційними статистичними даними кількість інвалідів зростає. Щороку інвалідами стають декілька тисяч чоловік.

Доброта і милосердя - два крила на яких тримається людство. Ми не повинні забувати про тих людей, які потребують допомоги. В Україні живе 2 млн. самотніх. Така їхня доля - залишитися у чотирьох стінах, сам на сам зі своїми проблемами, хворобами. Що людині потрібно для щастя? … Так, - здоров'я, хороші друзі, щоб рідні довго жили. А ще потрібно, щоб поруч із нами були завжди добрі чуйні люди.

А чи знаєте ви?

1.Гомер – давньогрецький поет, філософ, від народження був сліпим.

2.Альберт Енштейн – людина зі світовим іменем, математик, хворів на аутизм, дислексію.

3.Людвіг Ван Бетховен – композитор, людина з вадами слуху.

4.Ісаак Ньютон – відомий фізик, від народження хворів на епілепсію, був заїкою.

5.Леонардо Да Вінчі – визнаний художник, письменник епохи Відродження, дитячий церебральний параліч.

6.Уолт Дісней – славнозвісний мультиплікатор, кінопродюсер, від народження мав затримку психічного розвитку.

Важкі хвороби не зламали їх, незважаючи на проблеми ці люди досягли великих успіхів і стали всесвітньо відомими. А значить коли людина обмежена у здоров'ї їй обов'язково дарується талант і неймовірно добре серце.

За останні десятиріччя в Україні особливо гострою стає проблема дитячої інвалідності.  За даними Державного комітету Статистики в Україні налічувалося 168 128 дітей-інвалідів віком до 18 років. Причинна структура первинної інвалідності у дітей віком до 16 років : на І-му місці – вроджені аномалії, деформації та хромосомні порушення – 23,8%; на ІІ-му місці – хвороби нервової системи – 20,0%; на ІІІ-му місці – розлади психіки та поведінки – 16,1%.

Яким же чином держава турбується про людей з обмеженими можливостями?

В Україні на сьогодні діють закони «Про основи соціальної захищеності інвалідів», «Про реабілітацію інвалідів України», відповідні укази Президента та постанови Кабінету міністрів, Національна програма професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями. Постановою Кабінету в 2007 році затверджене «Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда».

Наша держава взяла на себе і виконує конкретні зобов’ язання щодо матеріального забезпечення інвалідів, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов життя, надала ряд пільг, конституційно гарантувала рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства.

Медична реабілітація, за визначенням комітету експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я, — це активний процес, метою якого є досягнення повного відновлення порушених внаслідок захворювання або травми функцій, або, якщо це нереально, оптимальна реалізація фізичного, психічного і соціального потенціалу інваліда, найбільш адекватна інтеграція його у суспільство.

На території України діють такі заклади фізичної реабілітації: Медичний центр фізичної терапії та медицини болю "Інново", Центр фізичної реабілітації "Формула руху", Навчально-реабілітаційний центр «Джерело», Дитячий реабілітаційний центр «Сонячне світло», центр фізичної реабілітації "Крок", ‎Реабілітаційний центр «Еліта» та інші.

Послуги з професійно-медичної та фізичної реабілітації інвалідів надаються у Всеукраїнському центрі професійної реабілітації інвалідів в селі Лютіж. Інваліди мають можливість у комфортних умовах пройти реабілітацію та набути корисної соціально значимої професії на рівні ПТУ.

Розвиток спорту інвалідів має більш ніж столітню історію. Ще в XVIII і XIX ст. установлено, що рухова активність є одним з основних факторів реабілітації інвалідів.

Перші спроби прилучення інвалідів до спорту були початі в XIX ст., коли, у 1888 р., у Берліні формувався перший спортивний клуб для глухих. Уперше “Олімпійські ігри для глухих” проведені в Парижі 10-17 серпня 1924 р. У них брали участь спортсмени - представники офіційних національних федерацій Бельгії, Великобританії, Голландії, Польщі, Франції і Чехословаччини. На Ігри прибули спортсмени з Італії, Румунії й Угорщині, у яких таких федерацій не було. Програма Ігор включала змагання з легкої атлетики, велоспорту, футболу, стрілянини і плавання. Фізично здорових спортсменів  на спортивних олімпійських аренах замінили люди мужнього характеру, що відкривали рахунок необхідним  іграм, що захоплюють. Ігри пізніше одержали назву "Параолімпійські".

Паралімпійські ігри — міжнародні спортивні змагання для людей із обмеженими фізичними можливостями. Традиційно проводяться після Олімпійських ігор, а починаючи з 1992 — на тих же аренах, що й Олімпійські ігри. 2001 року ця практика закріплена угодою між МОК і Міжнародним паралімпійським комітетом (МПК). Літні Паралімпійські ігри проводяться з 1960 року, а зимові Паралімпійські ігри — з 1976 року.

Паралімпійський рух в Україні почав розвиватись 1989 року, коли в країні створено перші фізкультурно-спортивні та оздоровчі клуби інвалідів. Пізніше на їх основі сформувались 4 національні федерації спорту людей із вадами опорно-рухового апарату, вадами зору, слуху та інтелекту.

Вперше українські паралімпійці взяли участь у Паралімпіаді в Атланті, США, виборовши 1 золоту, 4 срібні та 2 бронзові медалі. На Паралімпіаді у Пекіні, Китай, українські спортсмени здобули 74 медалі: 24 золоті, 18 срібних та 32 бронзових. На зимових Паралімпійських іграх у Ванкувері українці вибороли 5 золотих, 8 срібних та 6 бронзових медалей, посівши у загальному медальному заліку 4 місце.  Україна брала участь на літніх Паралімпійських іграх 2016 у Ріо-де-Жанейро (Бразилія), що відбулися з 7 по 18 вересня 2016 року. Команда здобула рекордні 41 золоту, 37 срібних та 39 бронзових медалей і вперше піднялася на третє місце в медальному заліку.

https://www.youtube.com/watch?v=0afaSLA-hVc&t=50s

Invictus Games (“Ігри нескорених”) – міжнародні спортивні змагання в паралімпійському стилі, засновані принцем Вельським Гаррі в 2014 році.
Invictus Games об’єднують військовослужбовців та ветеранів силових структур з обмеженими фізичними можливостями й пораненнями, триманими під час виконання службових обов’язків.

Уперше Ігри нескорених пройшли в 2014 році в Лондоні.

Українські ветерани беруть участь у змаганнях Invictus Games з 2017 року, коли старти відбувалися в Торонто,

У змаганнях 2018 року в Сіднеї брали участь 15 українських спортсменів, які виступили в шести видах спорту: пауерліфтингу, веслуванні на тренажерах, легкій атлетиці, плаванні, стрільбі з лука та велоспорті-шосе.

У фіналі національних змагань “Ігри нескорених” 2019 року взяли участь 218 атлетів – ветеранів та діючих військових, працівників силових органів, які зазнали травмувань під час виконання бойових і службових завдань.

Це найбільші змагання в історії української команди “Ігор нескорених”. Протягом дня учасники випробовували свої сили у шістьох спортивних дисциплінах (легка атлетика, плавання, веслування на тренажері, паурліфтинг, стрільба з лука, велоспорт) одразу на трьох спортивних локаціях. Незалежно від результатів, кожен з них вже є переможцем – над собою, своїм болем та травмою”, – ідеться в повідомленні.

Нагороджував учасників змагань “Ігри нескорених-2019” на стадіоні “Піонер” прем’єр-міністр України Олексій Гончарук.

“Для мене величезна честь – бути тут присутнім, щоб привітати вас. Ми в уряді будемо намагатися якісно працювати для того, щоб вам було простіше. Дякую вам від усіх громадян України!” – сказав глава уряду.(Інтернет)

9 простих порад, які допоможуть заохотити дітей до читання

Катерина Хорощакжурналістка 

Дитячу увагу сьогодні часто захоплюють саме гаджети з іграми, а не книги. І змусити дітей читати може бути проблемою для багатьох батьків.

HuffPost зібрав поради, які допоможуть зацікавити ваше чадо книгами.

Читання повинно бути винагородою, а не обов’язком. Фото: EdZbarzhyvetsky/Depositphotos

Зберігайте книги всюди

Тримайте книги всюди: в туалеті, на кавовому столику в машині. Також змінюйте їх. Нудьга – могутня річ. 

Створіть культуру читання вдома, щоб читання стало природною частиною вашого дня 

Книгами можна насолоджуватися вранці, під час перекусу, перед сном. Можна організувати сімейне читання, коли кожен має свою книгу.

"Пам'ятайте, що читати не завжди потрібно в одному і тому ж місці. Ви можете проявити творчий підхід і читати в парку або навіть під час очікування в кабінеті лікаря", – каже блогерка та колишня бібліотекарка Розмарі Д'Урсо.

Добре, коли у ваших дітей є улюблені книги або більш візуально привабливі книги – на полицях, у кошиках тощо. 

"Наприклад, у моїй бібліотеці є книжкові полиці на рівні очей дитини", – розповідає експерт з питань інклюзивності Чарні Гордон.

Також ви можете розмістити книги так, щоб дитина бачила обкладинку, а не корінець. Так дитина може швидше зацікавитися.

Створіть куточок для читання

Воно не повинне бути чимось неймовірним. Просто покладіть подушку і, можливо, деякі з улюблених іграшок дітей, щоб створити затишну атмосферу.

Читайте вголос

"Будьте обережні з читанням для дітей, оскільки вони часто цей процес пов’язують зі сном.

Тому читати вголос за сніданком вранці. Їжа допоможе дитині деякий час сидіти на одному місці. Ванна – ще одне чудове місце, де можна читати вголос.

"Якщо ви просто сидите і починаєте читати вголос, то навряд дитина не зацікавиться історією", – каже блогерка з ніком The Reading Ninja. 

Як читати сучасним дітям – 5 методів, як робити це цікаво

Ви ж не хочете, щоб у дітей складалося враження, що читати – це неприємна рутина.

Читання повинно бути винагородою, а не обов’язком.

"Коли ви хочете, щоб діти читали, намагайтеся підходити до нього в позитивному світлі, кажучи, наприклад: "Давайте обійматися на дивані і читати", а не "Вам потрібно зараз робити домашнє завдання з читання", – радить Д'Урсо.

Читайте разом

Коли ми читаємо книги з картинками разом з дітьми, то перегортаємо сторінки у звичному темпі для дорослих, що занадто швидко для дітей.

 У той час як ми читаємо, вони зазвичай:

• витрачають час на обробку слів,
• також "читають" картинку. 

Для того, щоб дитина не втрачала цікавості, дозвольте їй відповідати за перегортання сторінок. 

Як обрати дитячу книжку в залежності від віку. Рекомендації експертів

Зверніть увагу на комікси чи графічні романи

Для дітей – це дуже хороший спосіб зацікавити дитину, оскільки в цих книгах цбагато малюнків, і юні читачі можуть використовувати картинки, щоб краще ідентифікувати нові слова і зрозуміти історію.

Використовуйте інші форми читання

Не забувайте про електронні та аудіокниги. Для дітей це теж корисно, оскільки вони вивчають мову, букви і звуки.

Купуйте книги на тематику, яка цікава вашим дітям

"Якщо інтерес до теми вже є, у вашої дитини більше шансів всидіти у вас на колінах і читати разом", – каже спеціалістка з порушення мови Мег Рабі.

Ходіть у книжкові магазини разом

І дозвольте дитині самостійно обрати книгу.