#Шевченка__бібліотека_робота в
умовах війни
Наша громада не була
окупована, але з перших днів повномасштабного вторгнення живе поруч із війною. Краматорщина стала одним із
регіонів, який найбільше постраждав від російської агресії.
Для багатьох наших колег війна означала втрату бібліотек, домівок, книжкових
фондів, а іноді й найрідніших людей. В нашій бібліотеці вже майже два
місяці відсутнє світло( з 22 травня). Зараз більшу частину працюємо в іншому місці. Написали листи до благодійних організацій. Потрібно 500000 грн. для відновлення світла.
Часто нас запитують: як
працює бібліотека в таких умовах?
Мабуть, головна відповідь -
ми навчилися бути гнучкими. Ми зрозуміли, що бібліотека -це не лише місце, де
видають книги. Насамперед це безпечний осередок комунікацій, де люди можуть відчути, що вони не самотні.
Коли почалася війна,
бібліотекарам довелося швидко змінити свою роботу. Ми допомагали людям знайти
достовірну інформацію, навчали користуватися державними електронними сервісами,
допомагали оформлювати документи, реєструватися на отримання гуманітарної
допомоги, збирати гуманітарну допомогу, кошти для ЗСУ, а також волонтерити.
Для багатьох людей
бібліотека стала місцем, де можна було просто зарядити телефон, скористатися
інтернетом чи отримати консультацію, зробити ксерокопію. Здавалося б, це прості речі. Але під час
війни саме вони часто стають життєва необхідними.
Особливу увагу ми
приділяємо людям старшого віку. Багато хто з них залишився сам. Ми проводимо
навчання з цифрової грамотності, допомагаємо користуватися смартфонами,
оплачувати комунальні послуги онлайн, спілкуватися з дітьми й онуками через відео зв'язок. При бібліотеці КЗ «Бібліотека ім.
Т. Г. Шевченка» працює «ХАБ цифрової освіти». Для них це не лише нові
навички — це можливість не втратити зв'язок із близькими.
Двері бібліотеки відкрилися
для кожного, хто прагне впевнено почуватися у сучасному світі – від допитливої
молоді до людей поважного віку. Бібліотекари стали досвідченими менторами, готовими терпляче пояснити
складні речі простими словами.
4 серпня 2026 року під час
практичного заняття «Дія» та можливості смартфонів» присутні вчилися
перетворювати свої ґаджети на помічників. Учасники опановували електронні
документи в застосунку «Дія», дізнавалися, як отримувати державні послуги в
кілька кліків, та розбиралися із «побутовими» проблемами смартфонів – очищенням
пам’яті та кешу, аби пристрої працювали швидше.
20 липня 2026 року стало ще
одним днем, коли Хаб цифрової освіти довів свою життєву необхідність для
мешканців громади:
Підтримка внутрішньо
переміщених осіб.
До бібліотеки звернулася
пані, яка через війну була змушена залишити рідний дім. Ментори допомогли їй
створити електронний підпис на платформі «Дія. Освіта». Це дало змогу без
зайвої бюрократії оформити важливі документи для отримання спеціального пакунка
для її донечки-першокласниці.
Безбар'єрність та турбота.
Іншому постійному
відвідувачу – чоловікові з порушеннями зору – бібліотекари допомогли опанувати
сервіс «Таблетки.ua»,
завдяки чому він зміг легко знайти та придбати необхідні ліки.
Сьогодні публічна бібліотека ім. Т. Г. Шевченка показує новий стандарт
роботи: це не просто стелажі з книжками, а центр підтримки, соціалізації , комунікації. Тут допомагають вирішувати важливі життєві питання,
підтримують у скрутну хвилину та дарують відчуття впевненості у цифровому
сьогоденні.
Разом із партнерами ми проводимо навчання з цифрової грамотності, інформаційної безпеки, мінної безпеки, організовуємо зустрічі з фахівцями та громадські обговорення. Ще одним важливим напрямом стала цифрова освіта. Зараз запускаємо сталу програму «Цифровий імунітет +60» У наших бібліотеках ми регулярно проводимо навчання для людей старшого віку. Ми допомагаємо їм оплачувати комунальні послуги онлайн, користуватися державними електронними сервісами, записуватися до лікаря.. Для багатьох це були перші самостійні кроки у цифровому світі.
Не менш важливою стала
робота з дітьми та підлітками. Війна забрала в них звичне
дитинство. Тому бібліотека організовує зустрічі, години безпеки, заняття з психологічного
розвантаження, засідання
кіноклубу. Ми прагнемо
хоча б на кілька годин повернути дітям відчуття безпеки, радості та звичайного
життя. Зараз всі заходи
проводимо онлайн.
Сьогодні бібліотека також підтримує внутрішньо переміщених
осіб. Люди приїжджають до нашої громади, не знаючи нікого. Бібліотека часто
стає першим місцем, де їх вислухають, допоможуть зорієнтуватися, підкажуть,
куди звернутися, познайомлять із громадою.
Попри війну ми не припинили
проводити культурні заходи. Ми організовуємо творчі літературні зустрічі,
презентації книг, виставки, засідання клубу «Шабельківчани», різні проєкти. Це не
просто культурне життя. Це спосіб зберегти українську ідентичність, нашу
пам'ять, нашу мову та нашу культуру. Бібліотека
приймає участь у деяких
проєктах.
Щодня бібліотекари працюють
під звуки повітряної тривоги, звуків літаючих шахідів. Ми уважно стежимо за
безпековою ситуацією. Іноді доводиться переривати заходи й переходити до
укриття. Ми постійно адаптуємо свої плани, адже життя диктує нові правила буквально
щогодини.
Водночас ми намагаємося бути для людей прикладом спокою. Якщо бібліотека працює - це означає, що життя триває. Саме це дуже важливо для громади. Ми побачили, що люди приходять не лише за книжками. Вони приходять поговорити. Іноді достатньо просто вислухати людину, щоб вона відчула полегшення. Люди, знаходять друзів, спілкування у нашому клубі.
Користувачі завжди кажуть: "Саме в
бібліотеці ми вперше відчули, що нас тут чекали".
Ми щодня виконуємо свою
роботу. Але війна показала, що професія бібліотекара значно ширша, ніж багато
хто уявляв. Ми стали інформаційними консультантами, організаторами громади,
волонтерами, наставниками, іноді навіть психологами. І водночас ми залишаємося
людьми, які вірять у силу книги, знань і людського спілкування.
Навіть під час війни ми не
припинили проводити культурні події. Це був доказ того, що навіть після
руйнувань надихаємо інших.
Окремою частиною нашої роботи стала підтримка психологічного здоров'я. Ми проводили зустрічі в межах Всеукраїнської програми «Ти як?», організовували теплі розмови за чашкою кави, творчі заняття, арт-терапію. Людям дуже потрібно мати місце, де можна хоча б ненадовго відчути спокій.
Щоб краще бібліотеки
працювали і продовжували давати допомогу населенню потрібна краща матеріально-технічна
база : це нові комп’ютери, нові приміщення і проведення інтернету, чого не
вистачає у деяких бібліотеках. Не вистачає української літератури, книг на
українській мові.
Для нас надзвичайно важлива міжнародна підтримка. Вона дає не лише матеріальну допомогу. Вона нагадує, що світ бачить Україну, підтримує нас і розуміє, що боротьба за свободу - це спільна справа.
Саме тому сьогодні ми
говоримо, що сучасна українська бібліотека - це вже давно не лише місце, де
зберігаються книги. Це місце, де люди знаходять підтримку, знання, друзів,
надію і віру в майбутнє.
