3 березня усі читачі
засвідчують улюбленим письменникам своє захоплення, адже цього дня, починаючи з
1986 року, увесь книжковий світ відзначає Всесвітній день письменника —
відповідно до рішення 48-го конгресу ПЕН-клубу — міжнародного об’єднання
письменників ( 12-18.01.1986 р.).
«Всякий автор хоче писати так, щоб його зрозуміли;
але при цьому потрібно писати про те, що варто розуміння»
— Ж. Лабрюйер
ПЕН-клуб
— це
організація поетів-романістів, яка була заснована в Лондоні ще в 1921 році. ПЕН-клуб (назва –
абревіатура, створена з заголовних буков слів Поэти (англ. poets), Есеїсти,
дослідники (англ. essayists) та Новелісти, автори прози, романісти (англ.
novelists). По сукупності ці три букви утворюють слово ручка (англ. pen)).
Перший конгрес ПЕН відбувся 1923 року в Лондоні. Ініціатором створення даної
структури була англійська письменниця Кетрін Емі Доусон-Скотт. Найперший склад
ПЕН-клубу очолив Джон Голсуорсі. Після першого конгресу ПЕН-клубу Лондона регіональні центри
цієї організації з'явилися в 11 країнах світу. Зараз їх налічується вже близько
130.
Всі структурні підрозділи ПЕН-клубу виступають за принципи вільного
поширення інформації на території всієї планети.
13 вересня 2010 року українське відділення міжнародного ПЕН-клубу очолив
однин із засновників Української Гельсінкської Групи український правозахисник,
публіцист, релігієзнавець, філософ Мирослав Маринович.
Письме́нник— у
широкому розумінні це кожна людина, яка пише твори (не обов'язково художні,
наукові, вірші також), висловлює власні думки, досвід і бачення світу у
письмовій формі. У вузькому розумінні це автор художніх творів; особа, для якої літературна діяльність є професією.
Синонімами до слова письменник є літератор, майстер слова,працівник
пера.
Виникнення письменства
Перші письменники в
глобальному
суспільстві
з'явилися
очевидно з появою письма і літератури. Вперше письмо з'явилося на Близькому
Сході (Шумер, Вавілон, Єгипет, Ассирія, Фінікія і т.д.) у рамках тогочасних храмових
господарств, кожне з яких можна розглядати як місто, як державу або як
підприємство (корпорацію), тому першими письменниками були священнослужителі - працівники
цих храмових господарств, зусиллями яких було створено велику кількість творів
на тему віровчень, законодавства, історії, науки, частина з яких дійшла до
нашого часу.
Про існування місцевого
письменства на землях Русі немає достовірних відомостей, лише непідтверджені
дані про використання місцевими племенами "черт і рєз", ймовірно
чогось подібного знаків (ієрогліфів). З поширенням православ'я Русь досить швидко стає важливим
центром поширення грамотності для Східної Європи і Західної Азії.
«Повість
минулих літ»—перша в Київській Русі пам'ятка, яка висвітлює історію східних слов'ян
та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про
виникнення слов'янської писемності. Використано перекази, оповідання, повісті,
легенди. Відомі три редакції «Повісті минулих літ»: перша — складена ченцем
Києво-Печерського монастиря Нестором із літописних зведень поч. XII ст. з
доведенням розповіді до 1113р.
Перлиною давньої української літератури і пам'яткою світової культури,
створеною у XII столітті, є героїчна поема «Слово про похід Ігорів», яка стоїть
в одному ряду з найвидатнішими творами середньовічного епосу, такими як «Витязь
у тигровій шкурі» (грузинська література), «Пісня про Роланда» (французька
література), «Пісня про Нібелунгів» (німецька література).
Насправді письменницька праця доволі войовнича. Це суміш багатьох
людських занять, праць і професій під однією черепною коробкою. Письменник - це і священик, і розвідник,
і політик, і правозахисник, і етнограф і психолог, і слідчий, і новинар, і
педагог, і соціолог. Цей ряд можна продовжувати майже до безкінечності, бо до
кожної зі сфер людського буття має причетність вербалізатор, хронікер,
ословлювач.
Пригадаємо деякі імена: Григорій Сковорода Іван Котляревський Тарас Шевченко Марко Вовчок,
Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Ольга Кобилянська Леся
Українка М. Хвильовий П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, О. Довженко, О.
Гончар Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Дмитро
Павличко, Іван Драч та ще багато інших. Люди, які залишили нам безцінні
пам’ятки, свої думки й почуття, виражені в їх творах.
Ще можна
додати,що першим письменником в Україні?
Іван Франко став першим
письменником, який заробляв на життя літературою. і Франко часто ходив у
вишиванці та мав атеїстичні погляди. Був тричі арештований.
Згадаємо сьогодні ім’я видатного сина свого народу – Тараса
Шевченка. «Він був сином мужика і став володарем у царстві
духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був
самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим», -
говорив про Тараса Григоровича Іван Франко. Шевченко —
явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не
тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої
країни.
Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним
художником. В його картинах відбилася вся глибина і самобутність його
особистості. Поет i художник жили в душi Шевченка-митця завжди,
бо писати й малювати вiн любив однаково. А його спадщина художника така ж
рiзноманiтна, як i поетична. Як художник Шевченко
мав двi срiбнi медалi за своï картини ще в часи навчання в Академiï
художеств.Шевченко для свідомості українців — не просто література. Він —наш
всесвіт.
Багато хто з українських, та й не тільки
українських, поетів присвячували вірші Великому Кобзареві.
Тарас... Просторо в цьому імені. В ньому вся
історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни. Нас просто не існує без
нього: Україна — це Шевченко, Шевченко — це Україна. Не знайти такого
скальпеля, який міг би відділити одне від одного. Синонімічна пара на всі часи,
доки й світу.
Уявити себе без Шевченка — все одно, що без неба над головою. Тож
давайте зараз пригадаємо рядки віршів Тараса Шевченка, які завжди будуть для
нас рідними та близькими, які завжди знайдуть відгук у наших серцях.(конкурс
читців поезії Т.Шевченка)
Багатьом професія письменника здається дуже
романтичною, захопливою і простою. Та хіба бути письменником легко? Це
жахливий обман. Коли ми читаємо рядки твору, в якому все так гладко тече і одна
подія переходить в наступну, сюжет захоплює настільки, що часом ми не можемо
навіть зробити перерву на чай. Але якраз це і є найважчим – написати так, щоб
хотілося дочитати до кінця.
Ви спробуйте самі сісти й написати невеликий твір,
та такий, щоб не соромно було іншим дати прочитати і вислухати критику.
Спробуйте!
Письменник повинен бути наділеним посидючістю,
величезним терпінням, самомотивацією, організованістю. При цьому бути всебічно
розвиненим (на це теж потрібен час), бути, як то кажуть “в струмені”, бути
цікавим різним людям. Від інтелектуальної діяльності люди втомлюються набагато
сильніше, ніж від фізичної праці, та й відновити фізичну силу простіше.
Так, нелегка це праця, але скільки задоволення ми
можемо отримати, слухаючи або читаючи справді гідний уваги твір.
Третього
березня увесь книжковий світ відзначає Всесвітній день письменника. Тож, дорогі поети й письменники, щиро
вітаємо зі святом — Усесвітнім днем письменника! Бажаємо, аби душі ваші
невтомно працювали, народжуючи нові й нові образи, аби Велика Любов зігрівала
кожну літеру, написану вами, аби все, що випливло з-під вашого пера, було
якісним і непересічним.
Висловлювання відомих людей про письменницьку працю:
- "У письменника тільки і є один учитель: самі читачі" (Микола Гоголь).
- "Той, хто не сподівається мати мільйон читачів, не повинен писати ані рядка" (Йоганн Гете).
- "Найбільше вміння письменника – вміти викреслювати. Хто вміє і може викреслювати своє, той далеко піде" (Федір Достоєвський).
- "Бути цікавим – перший обов’язок маловідомого автора. Право бути нудним мають тільки ті письменники, які вже прославилися" (Едмунд Берк).
- "Література – це таке заняття, при якому потрібно знову і знову доводити, що у тебе є талант, людям, позбавленим будь-яких талантів" (Жюль Ренар).

